26.04.2011 року Справа № 35/395-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: судді Науменка І.М. - доповідача
суддів: Голяшкіна О.В., Мороза В.Ф.,
при секретарі судового засідання: Колесник Д.А.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність №22/03 від 22.03.11;
від відповідача - 2: ОСОБА_2, представник, довіреність №б/н від 08.12.10
розглянувши матеріали апеляційної скарги науково-виробничої приватної фірми “Семікс”, м.Дніпропетровськ, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2011р. у справі №35/395-10
за позовом науково-виробничої приватної фірми “Семікс”, м.Дніпропетровськ
до відповідача 1 приватного підприємства “Спецбудмонтаж”, м.Дніпропетровськ
до відповідача 2 приватного підприємства “ТЕП-4”, м.Дніпропетровськ
про визнання недійсною угоди,
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2011р. у справі №35/395-10 (суддя Широбокова Л.П.) в задоволенні позову НВПФ “Семікс” - відмовлено повністю.
Приймаючи вищезгадане рішення, господарський суд виходив з відсутності передбачених чинним законодавством України підстав для визнання недійсним з моменту укладення договору уступки права вимоги від 25.04.2008р.
Зокрема, в мотивувальній частині рішення зазначено, що оспорюваний договір повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, зокрема, ст.203 Цивільного кодексу, якою передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Не містить вищезгаданий договір уступки права вимоги й жодних ознак договору факторингу, що визначені статтею 1077 Цивільного кодексу України. У зв'язку з наведеним вище, підстави для визнання даного договору недійсним - відсутні.
Не погодившись з даним рішенням, скаржник /позивач/ звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування важливих для вирішення спору обставин справи, просить вищезгадане рішення скасувати та прийняти у справі нове рішення, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування викладених в апеляційній скарзі заперечень скаржник зауважує, зокрема, на тому, що господарським судом першої інстанції було невірно розтлумачено п.4 оспорюваного правочину, а саме, “щодо зобов'язання Нового кредитора розрахуватися за уступку права вимоги”, саме який, на думку скаржника, свідчить про відплатність даного договору, що є безумовними ознаками договору факторингу. Відсутність же у Нового кредитора /ПП “ТЕП-4”/ статусу фінансової установи, що необхідний для можливості укладення факторингових договорів, і є, на думку скаржника, підставою для визнання правочину від 25.04.2008р. недійсним з моменту його укладення, як такого, що не відповідає встановленим для договорів даного типу вимогам чинного законодавства України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, а, отже, такою, що задоволенню не підлягає, зважаючи на викладене нижче.
Згідно ч.2 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Як вбачається з матеріалів даної справи, судовими рішеннями від 30.10.2008р. у справі №1/190-08 та від 15.05.2010р. у справі №13/103-10, що набрали чинності, між ПП "Спецбудмонтаж" -первісний кредитор (надалі відповідач-1) та ПП "ТЕП-4" -новий кредитор (надалі відповідач-2) було укладено договір уступки права вимоги від 25.04.2008р., відповідно до якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги первісного і стає кредитором за зобов'язаннями боржника - НВПФ "Семікс" (надалі позивач) на загальну суму 591 336,24 грн., що виникли у зв'язку з невиконанням боржником зобов'язання з оплати поставленого первісним кредитором товару.
/При цьому слід зауважити, що вищезгадану заборгованість у розмірі 591 336,24 грн. стягнуто з боржника рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2008р. у справі №1/190-08. Однак, на теперішній час вищезгадане судове рішення фактично не виконано, відповідачем-2 /ПП «ТЕП-4»та Новий кредитор/ від Боржника (НВП фірма «Семікс») грошових коштів по його зобов'язанням з оплати за поставлений товар не отримано, а, отже, відсутні й підстави вважати грошові зобов'язання між Первісним та Новим кредиторами за договором уступки права вимоги такими, що настали./.
Отже, п.4 оспорюваного договору сторони визначили, що “за уступку права вимоги новий кредитор зобов'язується розрахуватися з первісним кредитором протягом 10-ти банківських днів з дня фактичного отримання від боржника виконання відповідних грошових зобов'язань з оплати поставленого товару.
На думку позивача /апелянт/, вказана умова договору свідчить про фактичне підписання сторонами не договору уступки права вимоги, а договору факторингу, для можливості укладення якого сторони повинні мати відповідні ліцензії на здійснення фінансових операцій. Проте, такі ліцензії у останніх відсутні, що є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним в цілому, як такого, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.
Статтею 104 ГПК України передбачені підстави для скасування рішення суду, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. При цьому, відповідно до вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Натомість, за допомогою наявних в апеляційній скарзі доводів скаржником лише процитовано позовну заяву, проте, не доведено допущення господарським судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення жодного з перелічених вище порушень, які, в свою чергу, можуть бути підставами для його скасування. Позивачем взагалі не зазначено, яким чином відповідачами були порушені його права, у зв'язку із укладенням оспорюваного договору уступки права вимоги від 25.04.2008 року, адже умовами останнього було лише замінено Кредитора, який одержав право вимагати від Боржника (НВП фірма «Семікс») належного виконання усіх зобов'язань з оплати поставленого товару.
Що ж до викладених в апеляційній скарзі заперечень стосовно невірного тлумачення господарським судом п.4 оспорюваного правочину, а саме, наявності у останнього ознак факторингового за відсутності у сторін відповідних ліцензій, що є підставою для визнання його недійсним, колегія суддів вважає за доцільне зауважити наступне:
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 Господарського кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, госпо-дарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Розглядаючи спір про визнання угоди недійсною, суд перевіряє відповідність умов цієї угоди законодавству, що діяло станом на час її укладання. Договір не може бути визнаний недійсним на підставі законодавства, яке не було чинне на час укладання договору (п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. N9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” надалі Постанова Пленуму).
В свою чергу, відповідно до ст. 1077 ЦК України, на яку посилається Позивач /апелянт/, як на підставу вважати договір уступки права вимоги саме договором факторингу, зазначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Таким чином, договір факторингу передбачає, передусім, обов'язковість платності за відступлення права грошової вимоги, та мету отримання додаткового доходу.
Натомість, метою Договору уступки права вимоги від 25.04.2008 року, є передача права вимоги до боржника від одного кредитора до іншого кредитора, тобто, фактична зміна сторін у виконанні зобов'язання без набуття додаткового доходу жодним із кредиторів. Зокрема, згідно п.1 останнього, первісний Кредитор (ПП «Спецбудмонтаж») відступає, а новий кредитор (ПП «ТЕП-4») приймає на себе право вимоги першого і стає кредитором за зобов'язанням боржника - НВП фірма «Семікс»на загальну суму 591 336,24 грн., що виникли у зв'язку з невиконанням Боржником його зобов'язання з оплати поставленого товару.
Отже, на думку судової колегії, умовами оспорюваного договору від 25.04.2008р. чітко передбачено саме передачу права вимоги, що виникли у зв'язку з невиконанням Боржником (НВП фірма «Семікс») своїх зобов'язання з оплати поставленого товару, а не передачу грошових коштів в розпорядження іншій стороні за плату, як це визначено статтею 1077 ЦК України.
Апеляційний господарський суд звертає увагу також на той факт, що, хоча пунктом 4 договору від 25.04.2008р. і передбачено обов'язок Нового кредитора розрахуватися з Первісним кредитором за уступку права вимоги протягом 10 банківських днів з дня фактичного отримання від Боржника виконання відповідних грошових зобов'язань, проте, при цьому зазначено, що розрахунок має здійснюватись у повному обсязі від отриманої суми боргу, без-будь яких дисконтів та премій за стягнення з боржника грошових зобов'язань.
В свою чергу, відповідно до ст.512 ЦК України, Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Таким чином, Первісний Кредитор (ПП «Спецбудмонтаж») скористувався своїм правом, передавши право вимоги іншому - Новому кредитору (ПП «ТЕП-4»), що чинному законодавству України не суперечить.
Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується із думкою господарського суду першої інстанції стосовно того, що оспорюваний договір відповідає вимогам ст.203 Цивільного кодексу, якою передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ознак договору факторингу не містить, у зв'язку з чим правові підстави для визнання його недійсним відсутні. В той же час, вимоги позивача у даній справі щодо визнання Договору уступки права вимоги від 25.04.2008р. недійсним апеляційний господарський суд вважає черговою спробою уникнути виконання грошових зобов'язань.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на відмову в позові, судові витрати у справі покладаються на позивача, що і було цілком правомірно зроблено господарським судом Дніпропетровської області.
Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2011р. у справі №35/395-10 - залишити без змін, а апеляційну скаргу науково-виробничої приватної фірми “Семікс”, м.Дніпропетровськ, - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя І.М. Науменко
Суддя О.В. Голяшкін
Суддя В.Ф. Мороз