26.04.2011 року Справа № 33/73-10(34/93-09)
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Верхогляд Т.А. - доповідача,
суддів: Швець В.В., Тищик І.В.
при секретарі: Литвин А.П.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1., представник, довіреність №б/н від 18.10.10;
від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність №1 від 05.01.11.
розглянувши апеляційну скаргу малого підприємства “АВІ” у формі товариства з обмеженою відповідальністю
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.01.2011 року у справі № 33/73-10(34/93-09)
за позовом малого підприємства “АВІ” у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Боярка, Київської області
до закритого акціонерного товариства “Електроград”, м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області
про стягнення 46 450 грн. 22 коп.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.01.2011 року у справі № 33/73-10(34/93-09) (суддя Рудовська І.А.) у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено у повному обсязі.
Рішення мотивовано тим, що в порушення п.2.4 договору №29/07-08Є від 29.07.2008 року позивач не надав відповідачу товаросупровідні документи на поставлений йому товар, що згідно п.2.6 договору є необхідною умовою оплати відповідачем отриманого товару.
Тому суд першої інстанції вважав поставку товару за накладними № 696 від 20.10.2008 року, № 704 від 22.10.2008 року, 741 від 04.11.2008 року, № 767 від 18.11.2008 року невиконаною і відсутнім у відповідача зобов'язання по оплаті товару.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення першої інстанції, просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати, винести нове рішення про повне задоволення позовних вимог.
Вказує на те, що відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, позивачем виконано всі істотні умови договору поставки, відповідач це не заперечував та не оскаржував, від договору поставки товару не відмовлявся та товар не повертав, а навпаки прийняв товар, використав його на свій розсуд, але від оплати неправомірно ухилився.
Позивач зазначає, що норми законодавства, наведенні в рішенні господарського суду Дніпропетровської області, не містять підстав для відмови в задоволенні їх позову та не звільняють відповідача від обов'язку сплатити вартість отриманого товару.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважає рішення законним, обґрунтованим, прийнятим у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права, згідно встановлених фактичних обставин справи. Просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. При цьому він не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
Сторони по даній справі є суб'єктами господарювання, тому відповідно до положень ст.ст. 4, 173-175 і 193 Господарського кодексу України, до прав і обов'язків сторін, що виникли на підставі договору і є господарськими зобов'язаннями, мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Як вбачається з матеріалів справи, між 29.07.2008 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки №29/07-08 Є (далі - договір) (том 1 а.с. 8-10).
Відповідно п.1.1 договору постачальник зобов'язується в передбаченому договором порядку та у визначений строк передати у власність покупця товар, а покупець оплатити його на умовах договору.
Відповідно до п.1.2 договору асортимент товару, строки і умови його поставки, ціни, за якими поставляється товар, обумовлюється сторонами в договорі або специфікації до нього, які є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п.3.2 договору покупець зобов'язаний в термін 5-ти банківських днів після отримання товару та товаросупровідних документів на товар оплатити на поточний рахунок позивача вартість товару.
Як зазначено судом першої інстанції, позивач на виконання своїх договірних зобов'язань по договору №29/07-08Є поставив відповідачу товар за накладними № 696 від 20.10.2008 року, №704 від 22.10.2008 року, №741 від 04.11.2008 року та №767 від 18.11.2008 року. Всього поставлено товар на суму 81 670,86 грн.
Позивач, посилаючись на часткову оплату відповідачем отриманого товару, порушення умов договору та вимог закону, 20.02.2009 року звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення заборгованості в розмірі 46 450,22 грн., пені, 3% річних та інфляційних втрат.
В ході розгляду справи відповідач декілька разів проводив погашення зазначеної позивачем заборгованості, а позивач періодично змінював заявлені позовні вимоги.
Відповідно до заяви від 27.12.2010 року позивач просив стягнути на його користь основний борг в розмірі 11 352 грн., пеню в розмірі 12 955 грн. 30 коп., інфляційні втрати в розмірі 5 167 грн. 47 коп., 1072 грн.78 коп. 3% річних.
Відмовляючи в позові з підстав невиконання самим позивачем умов договору щодо передачі відповідачу товаросупровідних документів на отриманий товар та вважаючи, що в зв'язку з цим обов'язок відповідача оплатити товар відсутній, господарський суд не врахував наступне:
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічну норму містить і ст. 526 ЦК України.
Згідно із ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до пункту 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих чинним Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст.666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
За ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідач, зазначаючи на відсутність необхідних товаросупровідних документів, посилався на неодноразове витребовування їх від позивача та невиконання останнім таких вимог.
Однак за таких обставин відповідач не скористався передбаченим ст.666 ЦК України правом, товар позивачу він не повернув, про отримання товару та розпорядження ним на свій розсуд не заперечує, часткову оплату як до заявлення позову, так і під час розгляду справи провів. У відповіді на претензію (том 1 а.с.89) зазначав на поетапне погашення боргу.
Залишок в розмірі 11 352 грн. відповідач вважає погашеним шляхом заліку взаємних однорідних вимог.
Однак такі доводи представника ЗАТ “Електроград” про взаємозалік цієї суми як зустрічних однорідних вимог відповідача до позивача колегія суддів не приймає в силу наступного:
Згідно видаткової накладної №1369 від 06.11.2008 року (том 1 а.с.91) відповідач поставив позивачу товар на суму 11 352 грн.
Оскільки за даною поставкою строк оплати сторонами не встановлено, при його визначенні слід виходити з вимог ч.2 ст.530 ЦК України, якої передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно угоди, направленої відповідачем на адресу Малого підприємства “АВІ” наступного дня - 07.11.2008 року (том 1 а.с.93, 94), ЗАТ “Електроград” вважало вимоги на вказану суму зустрічними однорідними та пропонувало позивачу провести взаємозалік заборгованості на вказану суму.
Згідно ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. В розумінні даної норми вказані відповідачем вимоги не можна вважати зустрічними однорідними, оскільки обов'язку позивача по оплаті отриманого за накладною від 06.11.2008 року станом на 07.11.2008 року ще не виникло і вимога на сплату відповідачем взагалі не заявлялась.
Той факт, що повторно угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.11.2008 року направлялась позивачу 24.09.2009 року та отримана ним 29.04.2009 року (том 1 а.с.94) також не є підставою для прийняття заперечень відповідача, оскільки відповідачем не доведено, що станом на 24.09.2009 року за відсутності відповідної вимоги ЗАТ “Електроград” позивач є боржником вказаної грошової суми.
Оскільки доказів оплати 11 352 грн. відповідач суду не надав, слід вважати його дії порушенням зобов'язання та стягнути вказану суму на користь позивача.
Відповідно до положень ст. ст. 610-611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема обов'язок сплатити неустойку.
З матеріалів справи слідує, що оплата відповідачем товару проведена з порушенням передбачених п.3.2 договору строків, про що свідчать надані відповідачем платіжні документи (том 1 а.с. 69-81) та акт звірки взаєморозрахунків, підписаний сторонами. (том 2 а.с.67).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Розрахунок інфляційних втрат (том 2 а.с.96) проведено позивачем з урахуванням кількості днів прострочення виконання зобов'язання, суми заборгованості за кожний з періодів та офіційно встановлених індексів інфляції. Тому інфляційні втрати в розмірі 5 167,47 грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Право на стягнення пені в разі несвоєчасної оплати поставленої продукції сторони передбачили п.7.2 договору. Згідно даного пункту пеня становить 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочки. Однак дані положення договору суперечать вимогам ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” і при розрахунку позивача вони застосовані неправомірно.
З урахуванням офіційних даних інформаційно-аналітичного центру “Ліга” про облікову ставку НБУ, з коригуванням розрахунку позивача (том 2 а.с.95) розмір пені становитиме 6 893,26 грн. та підлягає стягненню.
Розрахунок позивача щодо 3% річних (том 2 а.с.95) перевірено колегією суддів, він є правильним, тому вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 1 072,78 грн. також підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.49 ГПК України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по справі пропорційно розміру задоволених вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при розгляді спору понесено наступні витрати:
-держмито за розгляд позову - 465 грн. (том 1 а.с.6);
-держмито за розгляд апеляційних скарг - 232,50 грн. (том 1 а.с.116) та 232,50 грн. (том 2 а.с.120);
-держмито за розгляд касаційної скарги - 232,50 грн., всього -1 162,50 грн.
-витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 118 грн. (том 1 а.с.7);
Оскільки позов задовольняється частково, пропорційно розміру задоволених вимог до відшкодування підлягають:
-держмито в розмірі 930 грн.
-витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу -в розмірі 94,40 грн.
Відповідно до ст.44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають оплаті за проведення судової експертизи, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплату послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач укладав договір на юридичне обслуговування з МПП “Фірма Аллегрі” на представництво його інтересів у Вищому господарському Суді України по справі №34/93-09 щодо оскарження Постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.07.2009 року та оплатив за надані юридичні послуги 1 500 грн. (том 2 а.с.15,16). Зазначений в договорі адвокат позивача ОСОБА_3 (том 2 а.с.82) здійснював представництво інтересів позивача на стадії касаційного оскарження (том 2 а.с.26,28-30).
Також при повторному розгляді в господарському суді Дніпропетровської області даної справи, позивачем укладено договір на надання юридичних послуг з адвокатом ОСОБА_4 та оплачено йому 1000 грн.(том 2 а.с.59-62).
Таким чином за юридичні послуги позивачем сплачено 2 500 грн., відшкодуванню підлягають 2 000 грн.
Крім того, позивачем понесено витрати на відрядження директора підприємства ОСОБА_5 (том 1 а.с.18) для участі у судових засіданнях (участь підтверджується протоколами судових засідань від 30.07.2009 року, 14.10.2010 року ) ( том 1 а.с.137, том 2 а.с.54), посвідченням про відрядження (том 2 а.с.84,85). До складу таких витрат слід віднести підтверджені документально витрати на проїзд в розмірі 108 грн. 01коп.(том 2 а.с.63), добові згідно “Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон” - 50 грн. за дві доби з 23.03.2009 року по 24.03.2009 року та 60 грн. за дві доби з 13.10.2010 року по 14.10.2010 року, всього 218,01 грн. До відшкодування підлягає сума 174,40 грн.
На підставі викладеного, апеляційна скарга є доведеною, рішення підлягає скасуванню, позовні вимоги -частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.01.2011 року у справі № 33/73-10(34/93-09) скасувати.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з закритого акціонерного товариства “Електроград” ( м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області) на користь малого підприємства “АВІ” у формі товариства з обмеженою відповідальністю ( м. Боярка, Київської області) заборгованість 11 352 грн., інфляційні втрати в розмірі 5 167,47 грн., пеню 6 893,26 грн., 3% річних у розмірі 1 072,78 грн., держмито в розмірі 930 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 94,40 грн., витрати на юридичні послуги 2 000 грн., витрати, пов'язані з розглядом справі у розмірі 174,40 грн.
В решті позову відмовити.
Виконання постанови доручити господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд
Суддя: В.В.Швець
Суддя: І.В. Тищик