79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.04.11 Справа№ 5015/1817/11
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Скай Гард”, с.Великі Підліски
до відповідача: Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк “Львів”, м.Львів
про: визнання кредитного договору та договору застави недійсним
Суддя Гоменюк З.П.
Секретар судового засідання Гривняк Г.Т.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Кравчук Р.С.
Представнику відповідача роз'яснено зміст ст.22 ГПК України, а саме його процесуальні права та обов'язки, зокрема, право заявляти відводи.
Суть спору: Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія Скай Гард” до Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк “Львів” про визнання кредитного договору № 23 від 29.02.2008р. та договору застави № 2571 від 29.02.2008р. недійсними.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що укладений між сторонами кредитний договір № 23 від 29.02.2008р. можна вважати договором позики. Також позивач у позовній заяві стверджує, що під час укладання кредитного договору № 23 від 29.02.2008р. та договору застави № 2571 від 29.02.2008р. волевиявлення в одного з учасників ТзОВ “Компанія Скай Гард” а саме, Корпорації “Вікнотех” (номер корпорації Онтаріо: 1723511) не було вільним і таким, що відповідало б його внутрішній волі, оскільки здійснювалось на вкрай невигідних умовах та під впливом тяжких обставин.
Ухвалою суду від 04.04.2011р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 11.04.2011р.
Позивач в судове засідання явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвали суду від 04.04.2011р. не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, подав суду відзив на позов від 08.04.2011р. № 900/0-07/1, просить відмовити в задоволенні позовних вимог, покликаючись на безпідставність та необгрунтованість вимог позивача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне:
29.02.2008р. між Публічним акціонерним товариством Акціонерно комерційний банк “Львів” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія Скай Гард” укладений кредитний договір № 23, відповідно до умов якого банк надає позичальнику строковий кредит в сумі 135300грн. 00коп. для автомобіля ISUZU NQR 71P Борт Тент (п.1.1, 1.2 кредитного договору). Відповідно до п.1.5 кредитного договору, плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 16,5 відсотків річних.
29.02.2008р. сторонами підписано додаток № 1 до кредитного договору № 23 відповідно до умов якого, сторони домовилися що погашення суми основного боргу (кредиту) відбуватиметься згідно графіку погашення кредиту. Також 18.07.2008р. сторонами підписано додаток № 2 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 23 від 29.02.2008р. відповідно до якого пункт 1.5 кредитного договору № 23 сторони виклали в наступній редакції: “Плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 20,00 (двадцять) відсотків річних”.
В забезпечення виконання зобов”язань за кредитним договором № 23 а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені у майбутньому, стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених процентів комісій, штрафів, пень та інших видів неустойки в повному обсязі, 29.02.2008р. сторонами укладено договір застави № 2571.
Предметом застави є рухоме майно - транспортний засіб: марка і модель автотранспорту (ISUZU NQR 71P, бортовий С, реєстраційний номер ВС 9713 ВН) рік випуску 2007, № шасі (Y6LN1R71R7L000336), об'єм двигуна 4570 куб.см., колір білий, свідоцтво про реєстрацію (ВСС № 350399 видане Кам'янка Бузьким ВРЕР ДАІ при ГУМВС України у Львівській області 21.02.2008р. вартістю 180400грн. 00коп.
Як стверджує позивач у позовній заяві, ним частково погашено кредит по договору № 23 в сумі 101254грн. 00коп.
Розглянувши позовні вимоги, суд прийшов до висновку про те, що в їх задоволенні слід відмовити з огляду на наступне:
Відповідно до вимог ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов”язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов”язується повернути кредит та сплатити проценти. Пунктом 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 “Позика” Глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із п.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з статтею 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Статтею 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Статтею 827 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Тобто, як випливає із зазначених норм, договір позички є безоплатним на відміну від кредитного договору.
Покликання позивача на те, що під час укладення кредитного договору та договору застави волевиявлення одного з учасників позивача, а саме корпорації “Вікнотех”, не було вільним і таким, що відповідало б його внутрішній волі, оскільки здійснювалось на вкрай невигідних умовах та під впливом тяжких обставин, не береться судом до уваги оскільки спростовується наступним.
Положеннями ст.147 та ч.2 ст.140 Цивільного кодексу України визначено, що вищим органом товариства з обмеженого відповідальністю є загальні збори його учасників. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Протоколом загальних зборів учасників ТзОВ “Компанія Скай Гард” № 5 від 19.02.2008р. (копію долучено відповідачем до матеріалів справи), в тому числі його учасником корпорацією “Вікнотех Інк” зазначено про прийняття рішення про отримання автокредиту для купівлі автомобіля ISUZU NQR 71P Борт Тент в ЗАТ АКБ “Львів”. Також у вказаному протоколі зазначено про рішення учасників надати цей автомобіль в заставу банку для забезпечення виконання кредитних зобов'язань.
Статтею 627 ЦК України, передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох фактів: тяжких обставин і вкрай невигідних умов вчинення правочину. Під тяжкими обставинами слід розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, наприклад, загроза банкрутства. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б правочин. Однак, на підтвердження викладених в позовній заяві обставин, позивачем не долучено жодних доказів, в розумінні ст.233 Цивільного кодексу України, які нібито мали місце під час укладення оспорюваних договорів.
Враховуючи викладені обставини, суд прийшов до висновку про те, що оскаржувані правочини на час їх вчинення відповідали вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, не суперечили вимогам цивільного кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; вчинені особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало внутрішній волі сторін; вчинені у формі, встановленій законом та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені даним правочином.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи покладаються на позивача відповідно до ст.49 ГПК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.33,43,49,82,84 ГПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 20.04.2011р.
Суддя Гоменюк З.П.