83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
04.04.11 р. Справа № 2/83пд
Суддя господарського суду Донецької області Мартюхіна Н.О.
при секретарі судового засідання Трубачевій А.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства „Норинський щебзавод”, с. Норинськ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-Транс”, м. Донецьк
про встановлення факту нікчемності договору купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р.; визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р.
За участю
представників сторін
від позивача: Нежигай І.О.- за довір.
від відповідача: Балтуцька О.М.- за довір.
Позивач, Публічне акціонерне товариство „Норинський щебзавод”, с. Норинськ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-Транс”, м. Донецьк про встановлення факту нікчемності договору купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р.; визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на той факт, що Державною податковою інспекцією у Калінінському районі м. Донецька в акті від 28.01.2011р. № 138/15-3/33554345 „Про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ „Альянс-Транс” щодо правових відносин з ПАТ „Норинський щебзавод” та ТОВ „Чарнокіт” за період з 01.11.2010р. по 30.11.2010р.” встановлено, що відповідач відсутній за своїм місцезнаходженням, відповідач не є виробником товару, що відповідач не є виробником товару, що на момент укладення договору та на момент проведення перевірки товар відсутній у відповідача, що на думку позивача є підставою для визнання договору купівлі-продажу товару № 1 ТР від 14.11.2010р. нікчемним в силу ст.. 203, 228 та 230 Цивільного кодексу України.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, зазначає, що:
- з акту від 28.01.2011р. видно, що ДПІ у Калінінському районі було „здійснено заходи з метою проведення камеральної перевірки ТОВ „Альянс-Транс” за адресою: м. Донецьк, бул. Шевченко, 31, проте, як з 24.03.2009р. підприємство зареєстроване та фактично знаходиться за адресою: м. Донецьк, пр. Ілліча, 17-Б.
- зазначає, що останній не є виробником товару, але укладаючи договір з позивачем відповідач мав відповідний договір купівлі-продажу необхідного товару, укладений 11.11.2010р. № 44;
- вказує, що відсутність товару на момент укладання договору купівлі-продажу у продавця не є підставою для визнання такого договору недійсним, тим більше, коли термін виконання договору ще не настав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, суд
14.11.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Альянс-Транс” (Продавець) та Публічним акціонерним товариством „Норинський щебзавод” (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу товару № 1ТР.
За цим договором Продавець зобов'язаний поставити Покупцю труби стальні безшовні у відповідності зі Специфікацією № 1, яка є невід'ємною частиною договору, а Покупець зобов'язується оплатити та прийняти такий товар.
Пунктом 2.1. договору встановлено, що загальна вартість товару, який поставляється, складається 100000000,00грн., в т.ч. ПДВ 16666666,67грн.
Відповідно до п. 2.2. договору Покупець зобов'язаний оплатити шляхом перерахування на поточний рахунок Продавця попередню оплату в розмірі 100% вартості Товару.
Згідно до п. 3.1. договору Продавець зобов'язаний поставити товар відповідно Специфікації на протязі одного року від моменту перерахування першої суми по договору.
Розділом 7 „Дія договору” встановлено, що договір вважається укладеним та вступає в силу з моменту його підписання Сторонами.
Дія договору починається в момент, визначений п. 7.1. договору. Договір діє до 01.12.2011р.
Додатком № 1 до договору № 1 ТР від 14.11.2010р. Специфікація товару № 1визначено:
Як видно з матеріалів справи, позивачем в виконання п. 2.2. договору було перераховано відповідачу попередню оплату в розмірі 100% вартості Товару, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 30.11.2010р. на суму 40000000,00грн. та платіжним дорученням № 2 від 30.11.2010р. на суму 60000000,00грн., які додані до матеріалів справи.
Позивач, зазначає, що з акту № 138/15-3/33554345 від 28.01.2011р. „Про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ „Альянс-Транс” щодо правовідносин з ПАТ „Норинський щебзавод” та ТОВ „Чарнокіт” за період з 01.11.2010р. по 30.11.2010р., останньому стало відомо, що:
- відповідач відсутній за своїм місцезнаходження за адресою: м. Донецьк, пр-т. Ілліча, 17-Б;
- відповідач не є виробником Товару, який зобов'язаний поставити позивачу;
- у відповідача, як на момент укладення договору купівлі-продажу, так і на момент проведення перевірки відсутній товар.
З огляду на вказані обставини, позивач вважає, що договір купівлі-продажу укладений без мети реального настання правових наслідків, з посиланням на ст. 16, 203, 215, 228, 230 Цивільного кодексу України та спираючись на акт № 138/15-3/33554345 від 28.01.2011р. Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, вважає, що договір купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р. є нікчемним (недійним).
У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про встановлення факту нікчемності договору купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р. та визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р.
.
В силу статей 4-2, 4-3, 4-7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до вимог статей 32-33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також, інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача про визнання недійсним договору такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( ст. 204 Цивільного кодексу України).
Оцінивши в сукупності представлені в обґрунтування позовних вимог докази та викладені обставини, господарський суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, Позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Відповідно до ч.2 ст.180 Господарського кодексу України, договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими, за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Сторони погодили текст та дійшли згоди щодо всіх істотних умов спірного договору, термінів, підписали та приступили до виконання взятих на себе зобов'язань відповідно до умов договору.
Так, в силу статті 265 Господарського кодексу України, статті 712 і 655 Цивільного кодексу України та пункту 1.1 договору, Відповідач (Продавець), на умовах та у порядку, передбаченому цим договором та додатками до нього, зобов'язується протягом дії договору передавати у власність Позивача (Покупця) товар (труби стальні безшовні), а останній зобов'язується прийняти її у власність та оплатити.
Відповідно до п.п.2.1 -2.2 договору, Специфікації товару № 2 загальна сума договору визначена у розмірі 100000000,00грн. відповідно до підписаних специфікацій.
Найменування, одиниця виміру та загальна кількість товару, його асортимент та ціна одиниці, відповідно до п.1.1 договору, визначаються сторонами у специфікації, що є невід'ємною його частиною (додатком).
Отже, судом встановлено наявність погодження сторонами спірного договору всіх істотних умов правочину у розумінні наведених норм права.
Суд не приймає до уваги акт державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька № 138/15-3/33554345 від 28.01.2011р. як доказ нікчемності (недійсності) правочину з огляду на наступне.
В означеному акті зазначено, що відповідач не знаходиться за своїм місцезнаходженням, відповідач не є виробником товару та на час укладення договору товару був відсутній у відповідача. На тіж самі обставини посилається й позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
По-перше, як видно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 30.03.2011р. місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю „альянс-Транс” є - 83003, Донецька область, м. Донецьк, Калінінський район, проспект Ілліча, 17Б.
Аналогічні данні, щодо місцезнаходження ТОВ „Альянс-Трнас” містяться й у довідки АБ № 045094 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України виданої 25.03.2009р.
Проте, з акту № 138/15-3/33554345 від 28.01.2011р. видно, що провести перевірку ТОВ „Альянс-Транс” неможливо у зв'язку з тим, що на момент складання акту підприємство за фактичною адресою: м. Донецьк, б-р. Шевченко, 31 не знаходиться.
Тобто, перевірка проводилася не за юридичною адресою підприємства та не за його фактичним місцезнаходженням.
Згідно до ст. 17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” в єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за їх місцезнаходженням.
Статтею 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців” визначено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі із третьою особою, доки до них не внесено відповідні зміни.
Таким чином, лише факт внесення відомостей про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням до реєстру може слугувати доказом відсутності боржника, а не акт податкового органу, який намагався провести камеральну перевірку за адресою, за якою підприємство відповідача не знаходиться та яка не є юридичною адресою відповідача.
По-друге, з приводу того, що відповідач не є виробником товару та на час укладання договору та товар був відсутній у відповідача, суд виходить з того, що чинне законодавство не містить будь-яких обмежень чи заборон щодо продажу даної категорії товарів лише її виробником та наявність певного товару на складі продавця при укладанні договору купівлі-продажу.
Крім того, відповідачем до матеріалів справи надано договір купівлі-продажу №44 від 11.11.2010р. укладений останнім з Товариством з обмеженою відповідальністю „МВМ „Снаб Груп”.
За умовами цього договору в строки передбачені у договорі, Постачальник зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти та оплати на умовах договору труби стальні, лісоматеріали, нафтопродукти.
Специфікацією № 1 до договору № 44 від 11.11.2010р., відповідач та ТОВ „МВМ” Снаб Груп” визначили товар:
Строк поставки: не пізніше 50 днів з моменту отримання письмової заявки від Покупця на поставку.
Таким чином, враховуючи той факт, що п. 3.1. договору № 1ТР від 14.11.2010р. визначений строк поставки товару в один рік, з моменту перерахування першої суми за даним договором та як видно із виписки з основного рахунку кошти були перераховані на рахунок відповідача 30.11.2010р., відповідно і обов'язок поставити товар у відповідача відраховується з цього дня і спливає 30.11.2011р.
Тобто, судом встановлено, що на теперішній час, строк виконання відповідачем зобов'язань за договором № 1ТР від 14.11.2010р. фактично не настав.
Крім того, як було встановлено судом вище, відповідачем було укладено договір купівлі-продажу даної категорії товару, у зв'язку з чим відсутність такого товару на складі відповідача на час укладення договору не є підставою для визнання такого договору недійсним.
Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, преюдиціальне значення для господарського суду мають вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, щодо певних подій та ким вони вчинені або рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, щодо фактів, які встановлені судом.
Таким чином, інформація за актом державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька №138/15-3/33554345 не є преюдиціальними фактами, відповідна інформація оцінюється господарським судом поряд з іншими доказами у справі на загальних підставах.
Отже, суд не вважає даний акт належним доказом та не приймає його до уваги.
Таким чином, судом встановлено, що позивачем не доведено факту того, що при укладанні спірного договору порушені його права та інтереси, а також, що спірна угода укладена без наміру створити юридичні наслідки. Відтак, матеріалами справи не доведено та судом не встановлені підстави для визнання спірного договору недійсним.
Щодо посилання позивача на введення останнього в оману, як на підставу недійсності договору на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України, то суд виходить з наступного.
Статтею 230 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Проте, виходячи із встановлених судом вище істотних обставин, щодо яких позивача було введено в оману, останнім не надано жодних доказів на підтвердження таких дій відповідачем. Крім того, як встановлено судом вище строк виконання зобов'язання з поставки товару по договору № 1ТР від 14.11.2010р. на час розгляду справи, не настав та відповідач здійснив дії, а саме уклав договір на придбання товару, який визначений предметом договору № 1ТР від 14.11.2010р.
Щодо вимог позивача про встановлення факту нікчемності договору № 1 ТР від 14.11.2010р. на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України, то суд зазначає наступне.
У відповідності до приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Наведений перелік способів не є вичерпним з огляду на зміст частини другої пункту 2 цієї ж статті, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству. Ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення права та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зімни і припинення господарських правові відносин; іншими способами, передбаченими законом.
Однією із позовних вимог позивача є встановлення факту нікчемності договору купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р.
Фактично, обґрунтовуючи зазначену позовну вимогу та вимагаючи суд задовольнити такі позовні вимоги, позиція позивача зводиться до встановлення юридичного факту - нікчемності договору купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р., що не відповідає формам господарського судочинства, а саме, позовному провадженню. Також, суд виходить з того, що відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, встановлені господарським судом, зміст прийнятих рішень та їх законність, вказуються у мотивувальній частині рішення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідність обраного способу захисту права приписам ст. 20 ГК України, ст. 16 ЦК України такий обраний позивачем способи (встановлення факту нікчемності договору купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р.) шляхом прийняття судом рішення порушують принципи господарського судочинства та передбачені нормами чинного законодавства України.
З огляду на вказані норми закону суд зазначає, що такого способу захисту немайнових прав та інтересів, як встановлення факту нікчемності договору купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р. діючим законодавством не передбачено, на підставі зазначеного у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку з невірним обранням позивачем способу захисту немайнових прав та інтересів.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем до позовної заяви не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оскаржуваний договір купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р. був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади та інше.
Відповідно зі ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Виходячи з матеріалів справи, судом не встановлено, що спірний договір та відносини сторін які виникли у зв'язку з виконанням спірного договору мають (містять) будь-який причинно-наслідковий зв'язок, який вказує на фіктивність чи відсутність намірів сторін за спірним договором на настання обумовлених ним наслідків та будь-яких інших ознак фіктивності даного правочину та відсутності намірів сторін на реальне наступлення наслідків за цим правочином.
Судом встановлено, що договір купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р. не містить ознак фіктивного правочину, оскільки за вказаним правочином було перераховано оплату, а відповідачем був укладений договір на придбання товару, що свідчить про той факт, що визначена ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України ознака (відсутність правових наслідків угоди), при наявності якої правочин може бути визнаний недійсним, відсутня.
Крім того, невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.
Тобто, помилковими є доводи позивача, викладені в акті податкового органу та у позовній заяві, оскільки відсутність відповідача за своїм місцезнаходженням, відсутність товару на момент укладання договору та факт того, що відповідач не є виробником по договору не свідчить про фіктивність договору та про відсутність наміру сторін його виконувати, за наявності встановлених судом обставин його фактичного виконання.
З огляду на викладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Норинський щебзавод” про встановлення факту нікчемності договору купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р. та визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р. є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, ст. ст. 82 - 85 ГПК України, суд
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Норинський щебзавод”, с. Норинськ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-Транс”, м. Донецьк про встановлення факту нікчемності договору купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р.; визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1 ТР від 14.11.2010р. - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення.
Суддя Мартюхіна Н.О.