18.04.11р.
Справа № 5005/2366/2011
За позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЕКРО ПЕТ Лтд",
м. Дніпропетровськ
до відповідача
Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ
Третя особа на стороні відповідача
Національний банк України, м. Київ,
про
визнання недійсною угоди
Суддя Єременко А.В.
Представники:
Від позивача:
Сокол О.Ю., дов. від 29.12.10 р.;
Від відповідача:
не з'явився;
Від третьої особи:
Карташов О.В., дов. від 31.05.10 р.
Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним кредитного договору №010/08-11/8809, укладеного 07.03.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ХЕКРО ПЕТ Лтд" та Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль".
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.10р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.10.10р., в позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.10р. скасовано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.10р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.10.10р., справу №35/165-10 передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Позов вмотивовано тим, що кредитний договір №010/08-11/8809 від 07.03.2007р. не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки був укладений в іноземній валюті - доларах США, а банк не мав індивідуальних ліцензій на здійснення операцій в іноземній валюті.
Відповідач проти позову заперечує, та вказує на те, що АТ "Райффайзен Банк Аваль", маючи банківську ліцензію та дозвіл, мав право при укладанні кредитного договору №010/08-11/8809 від 07.03.2007р. використовувати іноземну валюту на території України для здійснення операцій, перелічених у дозволі, зокрема, видавати кредити у іноземній валюті.
Третя особа зазначає, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів та інших платежів за кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодної зі сторін договору, за умови якщо стороною договору є уповноважений банк, який має банківську ліцензію та письмовий дозвіл (генеральну ліцензію) на здійснення валютних операцій.
По справі оголошувалась перерва до 18.04.11 р.
В судовому засіданні 18.04.11 року оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, господарський суд -
07.03.2007р. між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ХЕКРО ПЕТ ЛТД" (позичальник) укладено кредитний договір № 010/08-11/8809 (надалі - договір), відповідно до умов якого Банк відкриває Позичальнику мультивалютну кредитну лінію в іноземній валюті із загальним лімітом в сумі 7 000 000,00 доларів США.
Кредит надається на придбання основних засобів, поповнення обігових коштів та інші цілі, строком погашення до 06.03.2010р. ( п.1.1, 2 договору).
За використання кредитних коштів за Кредитним договором встановлена процентна ставка 10% річних (з щорічним переглядом) в доларах США, 8,75% річних (з щорічним переглядом) в євро, 15% річних в гривні (п. 1.1 договору).
Цільовим призначенням кредиту відповідно до п. 2 є придбання основних засобів, поповнення обігових коштів та інші цілі.
Відповідно до п. 6.1. договору позичальник зобов'язався належним чином використовувати і повернути Банку отримані кошти, а також здійснювати плату за кредит. Позивач звернувся з позовом про визнання кредитного договору недійсним, як такий, що не відповідає вимогам законодавства, що відповідно тягне недійсність право чинів укладених в забезпечення спірного договору кредиту.
Згідно ч.1, ч.3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до змісту ст. 7 Господарського кодексу України, ст. 4 Цивільного кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Можливість використання в Україні іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, передбачено ст.192, ч. 3 статті 533 ЦК України та ч.2 ст. 198 ГК України.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Право Банку здійснювати операції в іноземній валюті передбачено Законом України "Про банки і банківську діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України "Про Національний банк України".
Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія видається НБУ (ст.19 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Відповідно до ст.ст. 47,49 названого Закону на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
В постанові Вищого господарського суду України від 29.11.10 р., якою скасовано постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.10.10 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.10 р. зазначено, що місцевим та апеляційним господарськими судами не надано правової оцінки посиланням позивача на пп. "г" п.4. ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", як на підставу для визнання спірного договору та не з'ясовано питання щодо необхідності отримання позивачем при укладенні вказаного договору індивідуальної ліцензії як сторони в кредитних правовідносинах, що отримує кредит в іноземній валюті та буде використовувати іноземну як засіб платежу в іноземній валюті.
Відповідно до ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі - Декрет) передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:
- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ 14.10.2004р. № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004р. за № 1429/10028 (далі - Положення), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Наявність у Банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є підставою для здійснення Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.
Відповідно до п.2.3 Положення за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.
Письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з ДКМУ №15-93 (п.5.3 Положення).
Відповідно до ст. 44 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належать, зокрема, видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банків.
Національний банк видав відповідачу банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції №10 від 11.10.2006р., а також дозвіл №10-4 та додаток до нього від 11.10.2006р. із визначеним переліком операцій, які має право здійснювати відповідач, зокрема, операції з валютними цінностями серед яких неторгівельні операції з валютними цінностями, ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті.
Враховуючи наведене, а також те, що відповідач на підставі банківської ліцензії та дозволу має право здійснювати операції з валютними цінностями, тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства та не потребує отримання позивачем при укладенні кредитного договору індивідуальної ліцензії як сторони в кредитних правовідносинах.
За викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про визнання недійсним кредитного договору №010/08-11/8809 від 07.03.2007р.
Судові витрати по справі на підставі ст. 49 ГПК України слід покласти на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В позові відмовити.
Суддя А.В.Єременко