"01" березня 2011 р.Справа № 12/7/5022-65/2011
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Френдій Н.А.
розглянув справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ", вул. Текстильна, 24 А, м. Тернопіль
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1.
про стягнення 2211,96грн.
За участю представників від:
позивача: Смолінська О.С. -юрист (довіреність № 297 від 10.11.2010р.);
відповідача: не з'явився.
В судових засіданнях учаснику судового процесу роз'яснено права і обов'язки сторін, передбачені ст.ст.20, 22, 81-1 ГПК України.
За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.
Суть справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю "АНТ" звернулося до господарського суду Тернопільської області із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 2211грн.96коп., з них: 1583грн.22коп. - боргу за поставлений товар, 471грн.34коп. - інфляційних нарахувань та 157грн.40коп. - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог (із врахуванням заяви від 09.02.2011р. про внесення змін до підстави позову) позивач та його повноважний представник в судових засіданнях посилався на те, що на підставі усної домовленості згідно накладної №9901 від 26.08.2008р. відповідачу було передано товар на суму 1583грн.22коп., відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарознавчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Проте, незважаючи на претензію №195 надіслану 17.08.2010р. та повторно надіслану 01.02.2011р. претензію №364, станом на час розгляду справи в суді відповідач не сплатив за отриманий товар, у зв'язку з чим відповідно до ст.625 ЦК України нараховано 471грн.34коп. втрат від інфляції та 157грн.40коп. 3% річних.
Позивач супровідним листом від 18.02.2011р. надав суду належним чином засвідчені копії накладної №9901 від 26.06.2008р. та податкової накладної №9901 від 26.06.2008р., крім того, в судовому засіданні 01.03.2011р. повноважний представник позивача надав суду для огляду оригінал накладної №9901 від 26.06.2008р., а також зазначив, що при отриманні товару представник відповідача не надав товариству довіреності на отримання товару згідно вищевказаної накладної.
Відповідач відзиву на позов не надав, в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду спору був повідомлений належним чином, за адресою, зазначеною в витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців станом на 25.01.2011р., а саме: АДРЕСА_1, проте відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався, тому суд вважає, що ним виконано вимоги процесуального Закону щодо повідомлення сторін належним чином про час та місце слухання справи і реалізовано право учасника судового процесу на судовий захист.
Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарським судом встановлено наступне:
За приписами ч.1,2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом; правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
На підставі усної домовленості Товариство з обмеженою відповідальністю "АНТ" по накладній №9901 від 26.06.2008р., яка підписана представниками позивача та відповідача без зауважень (належним чином засвідчена копія якої знаходиться в матеріалах справи), поставило Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 зазначений у накладній товар на загальну суму 1583,22грн.
Договір між сторонами у формі єдиного документу не укладався, проте суд вважає, що цивільні права та обов'язки сторін виникли в порядку ч. 1 ст. 11 ЦК України, ч.1 ст. 181 ГК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують взаємні права та обов'язки.
На підставі вищезазначеного, господарський суд робить висновок, що позивачем доведено факт поставки відповідачу товару на спірну суму.
Відповідно до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Таким чином, між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини у результаті фактичних дій сторін.
Отже, угода укладена між сторонами шляхом підписання вищезазначеної накладної, відтак, прийнявши товар від позивача, у відповідача виникло зобов'язання щодо оплати отриманого товару.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Оскільки, сторони не обумовили строк оплати відповідачем отриманого згідно усної домовленості товару, то згідно ст.530 Цивільного кодексу України кредитор вправі вимагати оплати відпущеного товару у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором.
За приписом статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається.
Позивач та його повноважний представник в судовому засіданні стверджує, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати за отриманий згідно накладної №9901 від 26.06.2008р товар не виконав, і незважаючи на надіслані йому претензії №195 від 17.08.2010р. та №364 від 01.02.2011р. про сплату заборгованості у сумі 1583,22грн., які, як стверджує позивач, залишені відповідачем без відповіді та без виконання, станом на день розгляду справи борг Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю "АНТ" за поставлений товар становить 1583,22грн.
На день розгляду справи відповідач будь-яких доказів, які б свідчили про оплату за поставлений по накладній №9901 від 26.06.2008р. товар не надав, а тому згідно вимог ст.ст.33,34 ГПК України слід вважати, що за ним рахується борг в сумі 1583,22грн.
Згідно вимог ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
У зв'язку з наведеним, позовні вимоги в частині стягнення 471грн.34коп. інфляційних нарахувань та 157грн.40коп. 3% річних нараховані позивачем за період з липня 2008 року по грудень 2010 року заявлені безпідставно та задоволенню не підлягають, оскільки згідно вимог п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а як слідує з матеріалів справи та пояснень повноважного представника позивача, докази надіслання відповідачу претензії №195 від 17.08.2010р. відсутні, відтак при розгляді спору суд приймає до уваги лише претензію №364 від 01.02.2011р., доказом надіслання якої є належним чином засвідчена копія квитанції №3080 від 01.02.2011р., у зв'язку з чим враховуючи триденний строк поштового перебігу визначений у Наказі Міністерства транспорту і зв'язку України від 12.12.2007р. №1149 "Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів" та семиденний строк встановлений ст. 530 ЦК України для виконання вимоги, право нарахування втрат від інфляції та 3% річних виникло у ТзОВ "АНТ" з 12.02.2011р.
При таких обставинах та у відповідності до вимог ст.ст. 11, 509, 526, 530 ЦК України позов в частині стягнення 1583,22грн. боргу за поставлений товар підлягає задоволенню як обґрунтовано заявлений та по суті неоспронений відповідачем.
Державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Підпунктом „а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21 січня 1993 року (із послідуючими змінами та доповненнями), далі -Декрет, встановлено, що розмір ставки державного мита із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 102,00грн.
Згідно п. 1 ч.1 ст 8 Декрету сплачене державне мито підлягає поверненню частково у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.
Враховуючи, що позивачем згідно квитанції №4 від 18.01.2011р., сплачено 105,00грн. державного мита при ціні позову 2211,96грн., тобто до сплати підлягало 102,00грн. державного мита, тому зайво сплачене державне мито в сумі 3,00грн. підлягає поверненню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ", вул. Текстильна, 24 А, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 30345109, 1583грн.22коп. боргу за поставлений товар, 73грн.01коп. -витрат по сплаті державного мита, 168грн.92коп. -витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позову -відмовити.
5. Видати довідку Товариству з обмеженою відповідальністю "АНТ", вул. Текстильна, 24 А, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 30345109, про повернення з Державного бюджету України, 3грн.00коп. зайво сплаченого державного мита згідно квитанції №4 від 18.01.2011р., яка знаходиться в матеріалах справи №12/7/5022-65/2011.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення "04" березня 2011р. через місцевий господарський суд.
Суддя Н.А. Френдій