"25" січня 2011 р.Справа № 12/109-1975
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Френдій Н.А. розглянув справу
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ, 49094, в особі Тернопільської філії ЗАТ КБ "ПриватБанк", вул. С.Бандери, 38, м. Тернопіль
За участю представників від:
Позивача: ОСОБА_2 -представник (довіреність № 2472 від 11.12.2009р.);
ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_1 від 05.04.96 р.);
Відповідача: не з'явився.
Учасникам судового процесу роз'яснено права і обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася
Суть справи:
Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1, м. Кременець, Тернопільської області, звернувся до господарського суду Тернопільської області із позовом до Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ, 49094, в особі Тернопільської філії ЗАТ КБ "ПриватБанк ", м. Тернопіль, про визнання недійсними кредитної угоди №11/07/517МК від 30 листопада 2007 року та договору застави автотранспорту від 30 листопада 2007 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно з приписами ст. 99 Конституції України, ст.. 192 ЦК України, ст.. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.. 3 ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", грошовою одиницею України є гривня, тому зобов'язання Банку надати Позичальнику кредит у доларах США за спірним кредитним договором є таким, що суперечить законодавству; також підприємець зазначає, що Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" встановлено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензій НБУ (генеральної та індивідуальної), зокрема індивідуальні ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни та суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, і беручи до уваги те, що з моменту отримання валютного кредиту Приватним підприємцем на користь банку перераховувались кошти в іноземній валюті в якості погашення відсотків за спірним кредитним договором, при цьому і у позивача і у відповідача відсутні індивідуальні ліцензії на використання долару США як засобу платежу за кредитним договором, що суперечить Конституції України, нормам ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 524 ЦК України, ст.ст. 189, 198 ГК України, ст. 35 ЗУ "Про Національний банк України", Закону України "Про захист прав споживачів" тому відповідно до ч.1 ст. 203, 1 ст. 215, ЦК України спірний договір має бути визнаний недійсним. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню; недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення. Також позивач в судовому засіданні зазначив, що при укладенні 30.11.2007р. кредитної угоди №11/07/517МК позивач виступав як суб'єкт підприємницької діяльності.
Відповідач у відзиві на позовну заяву №01-32 від 10.01.2011р. зазначив, що згідно Положення про філію -Тернопільська філія ПАТ КБ "ПриватБанк" є структурним підрозділом ПАТ КБ "ПриватБанк" і відповідно до Статуту якого не має статусу юридичної особи, тому не може бути відповідачем у справі, а також згідно п. 3.1.5. даного Положення Тернопільська філія ПАТ КБ "ПриватБанк" не має повноважень представляти в судах інтереси Банку в якості відповідача, відтак в такому випадку відповідно до п. 4 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "02-5-492 від 28.07.1994р справа направляється за підсудністю в господарський суд по місцю знаходження юридичної особи. Також зазначив, що кредитна угода №11/07/517МК укладалась між відповідачем та фізичною особою ОСОБА_1, тому у відповідності до ст. 12 ГПК України, даний спір не підвідомчий господарському суду, у зв'язку з чим просить суд припинити провадження у справі №12/109-1975.
Повноважний представник позивача в судовому засіданні 11.01.2011р. зазначив, що відповідно до п.1.1. договору №11/07/517МК від 30.11.2007р. кредит, наданий позивачу в рамках мікрокредитування, згідно програми мікрокредитування, яка проходить за підтримки TACIS -Програма Європейського Союзу та USAID -Агенства США з Міжнародного розвитку, і відповідно до якої право на отримання кредиту мають юридичні особи та приватні підприємці, а тому кредит згідно спірної угоди отриманий позивачем як суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою та не може вважатись споживчим кредитом, отриманим ним як фізичною особою.
Відповідач супровідним листом №01-104 від 20.01.2011р. надав суду копії кредитної справи по спірній кредитній угоді, а також зазначив, що дозвіл на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що діє на даний момент видано ПАТ КБ "ПриватБанк" за №22-3 від 21.09.2009р., а банківська ліцензія №22 видана 29.07.2009р., до перейменування діяла банківська ліцензія№22 від 04.12.2001р. та дозвіл №22-1 від 04.12.2001р. (належним чином засвідчені копії яких долучено до матеріалів справи), відтак вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної із клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта і згідно норма чинного законодавства наявність банківської ліцензії та дозволу НБУ є необхідною і достатньою умовою для надання кредитів в іноземній валюті. Крім того, положення Цивільного кодексу Украйни (ст.ст. 524, 533) надають право за домовленістю сторін визначити в іноземній валюті грошовий еквівалент зобов'язання.
У процесі розгляду справи відповідачем подано господарському суду документи про зміну його назви на Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк “ПРИВАТБАНК.
Повноважний представник відповідача в судове засідання 25.01.2011р. не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду спору був повідомлений належним чином.
Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, судом встановлено наступне:
30 листопада 2007 року між ПриватБанком (надалі Банк) в особі керуючої Кременецьким відділенням Тернопільської філії ПриватБанку -Тремблюк Ганни Данилівни, що діяла по довіреності №3439 від 24.04.2007р., та ОСОБА_1 (надалі Позичальник) укладено кредитну угоду №11/07/517МК (надалі Угода), відповідно до умов якої (п.п.1.1.-1.4.) предметом даної угоди є загальні умови і порядок надання Банком, у рамках Програми мікрокредитування, кредиту Позичальнику; надання коштів здійснюється окремими частинами -Траншами кредиту, сукупна величина сальдо по яких не буде перевищувати 25000,00 доларів США (загальної суми кредиту в рамках кредитної угоди); видача частин кредиту здійснюється після підписання договору про видачу траншу, на термін і на умовах, передбачених у даній угоді, а також у договорі про видачу траншу, який є невід'ємною частиною; Позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит, сплатити відсотки і винагороду в терміни, встановлені даною угодою і договорами про видачу траншів у повному обсязі; термін повернення кредиту й окремих частин -траншів кредиту встановлюється договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту, відсотків і винагороди, що є невід'ємними додатками до договорів про видачу траншів, але не пізніше 20.11.2012р.; кредит надано на споживчі цілі.
На виконання кредитної угоди №11/07/517МК, (надалі -кредитна угода) між сторонами укладено договір про видачу траншу №11/07/517МК від 30.11.2007р., згідно з умовами якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредитні кошти в сумі 25000,00доларів США, з термінами погашення кредиту та відсотків відповідно до графіку (додаток №1), транш кредиту надається на споживчі цілі.
З метою забезпечення виконання зобов'язання позичальника за кредитною угодою, договором про видачу траншу, між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" в особі регіонального менеджера по мікрокредитуванню Тернопільської філії ПриватБанку -Тремблюк Ганни Данилівни укладено договір застави автотранспорту від 30.11.2007р.
Як вбачається із умов кредитної угоди, предметом даної угоди є загальні умови і порядок надання Банком кредиту Позичальнику у рамках Програми мікрокредитування, яка розпочата в 1998 році Європейським банком реконструкції та розвитку, і цілями якої є надання кредитних коштів мікро- та малим підприємствам, в тому числі і підприємцям.
Кредитна угода була укладена на підставі заявки на одержання кредиту, копія якої знаходиться в матеріалах справи, з якої вбачається, що до переліку необхідних документів, що подається до даної заявки позивач мав долучити, зокрема, копію свідоцтва про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності, копії ліцензії на право займатися певними видами діяльності, патентів та дозволів, Додаток №2, якщо підприємець є платником ПДВ, накладні, господарські угоди.
Таким чином, суд враховуючи вищенаведене, приходить до висновку про те, що дану кредитну угоду було укладено Банком та ОСОБА_1 як суб'єктом підприємницької діяльності.
Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1. звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до Закритого акціонерного товариства Комерційний Банк “ПРИВАТБАНК” в особі Тернопільської філії ЗАТ КБ “ПРИВАТБАНК” про визнання недійсним кредитної угоди та відповідно як похідного від неї договору застави автотранспорту.
У процесі розгляду справи судом встановлено, що рішенням загальних зборів акціонерів від 30.04.2010р. прийнято рішення про зміну найменування змінено найменування Банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", однак позивачем подано позов Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" в особі Тернопільської філії. (Статут відповідача знаходиться в матеріалах справи).
Приймаючи до уваги надані відповідачем засвідчені копії Протоколу №8 засідання Наглядової Ради Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" від 30.06.2009р., нову редакцію Статуту Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" зареєстрованого 23.04.2010р., свідоцтво про державну реєстрацію ПАТ КБ "ПриватБанк" від 17.07.2009р., витяг з ЄДРЮОФОП станом на 09.12.2010р. , які засвідчують факт зміни найменування банку, беручи до уваги, що в даному випадку йде мова про зміну назви юридичної особи, а не про її реорганізацію, суд вважає за необхідне здійснити уточнення - заміну найменування відповідача -з Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" без здійснення заміни сторони її правонаступником.
Відповідно до ч.3, ч.4 ст.15 ГПК України справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.
Отже, якщо позов до юридичної особи виник з питань діяльності її відокремленого підрозділу, розташованого поза місцезнаходженням юридичної особи, такий позов може бути пред'явлений до господарського суду за місцезнаходженням її відокремленого підрозділу.
Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається її установчими документами, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу, однак, стороною у справі виступає юридична особа.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розділу 2 Положення про Тернопільську філію ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” в діяльність філії входить, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, в частині розміщення залучених коштів від імені банку на умовах, встановлених банком та на ризик банку. Філія здійснює операції на підставі договорів, укладених уповноваженими особами від імені Банку, в яких визначаються права, обов'язки, відповідальність сторін, строки, процентні ставки, інша плата за послуги, пільги, санкції, види забезпечення, які не суперечать чинному законодавству України. Філія має право здійснювати від імені Банку інші угоди, які не суперечать чинному законодавству України, згідно з встановленим Банком порядком.
Отже, Положенням про Тернопільську філію, цій філії надано право здійснювати повноваження від імені юридичної особи, а відтак, ця справа підсудна господарському суду Тернопільської області.
Посилання відповідача на те, що п.3.1.5 Положення про Тернопільську філію ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” передбачено, що філія від імені банку звертається з позовами і заявами до суду; філія не має права бути відповідачем, тому даний спір повинен розглядатись по суті за місцезнаходженням ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК”, є помилковим та не відповідає вищевказаній ст.15 ГПК України, оскільки відповідачем у цій справі виступає юридична особа ПАТ КБ “ПриватБанк”, а не його відокремлений підрозділ, проте справа розглядається за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.
Згідно ч.2 ст.345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі; у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту; відповідно до ч.З ст.346 ГК України кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах; надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.
Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність " визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет).
Статтею 215 Цивільного кодексу України та частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу визначено виключні підстави недійсності правочину та встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст.524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Як визначено в ч.2 ст.334 Господарського кодексу України банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.
Кредитні операції у відповідності до ч.1 ст.345 Господарського кодексу України полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст.1054 ЦК України).
Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.
Як визначено в ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Отже, надаючи кредит, банк може розміщувати залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.
В ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначено, що на здійснення валютних операцій Національним банком видаються відповідні ліцензії.
Матеріали справи свідчать про те, що, надаючи позивачу кредит в іноземній валюті, відповідач мав банківську ліцензію № 22 від 29.07.2009 року і дозвіл № 22-2 від 21.07.2009 року на право здійснення операцій визначених п.п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в тому числі на залучення та розміщення іноземної валюти.
Крім того, відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
На момент укладення кредитної угоди сторони були вільними у визначенні умов договору, зокрема щодо валюти кредиту; волевиявлення сторін на укладення оспорюваного кредитного договору було вільним.
Отже, в даному випадку укладення кредитної угоди в іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а отже й не може бути підставою для визнання даної угоди недійсною.
Посилання позивача на те, що вимоги спірного пункту договору суперечить вимогам пунктів 1, 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", як на підставу позовних вимог в частині визнання недійсним даного пункту договору, суд оцінює критично, оскільки цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, при цьому відповідно до п.22 ч. 1 ст. 1 даного Закону, споживачами є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, а той факт, що позивач є суб'єктом підприємницької діяльності і відповідно одержував кредит як підприємець, унеможливлює його ототожнення себе із споживачем в розумінні норм згаданого Закону і є помилковим.
Таким чином, вимоги позивача позбавлені фактичного та правового обґрунтування не відповідають чинному законодавству.
Враховуючи, що кредитна угода повністю відповідає вимогам чинного законодавства, суд не вбачає підстав щодо визнання даної угоди недійсною.
При цьому, аналізуючи суб'єктивний склад та характер правовідносин при укладанні сторонами договору застави автотранспорту, суд прийшов до висновку, що відповідач як сторона даного договору, виступав як фізична особа, тому позов в цій частині є не підвідомчім господарським судам, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України..
Державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 80 п.1, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд
1. В задоволенні позовних вимог суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, м. Кременець, Тернопільської області, до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", м. Дніпропетровськ, в особі Тернопільської філії ПАТ КБ "ПриватБанк", м. Тернопіль, про визнання недійсною кредитної угоди №11/07/517МК від 30 листопада 2007 року -відмовити.
2. Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним договору застави автотранспорту, укладеного 30.11.2007р. між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" в особі регіонального менеджера по мікрокредитуванню Тернопільської філії ПриватБанку -Тремблюк Ганни Данилівни -припинити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення 31 січня 2011р. через місцевий господарський суд.
Суддя Н.А. Френдій