07.04.11р.
Справа № 5005/3684/2011
За позовом Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма СВК" ( м. Дніпропетровськ
до Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради ( м. Дніпропетровськ )
Третя особа-1 на стороні Відповідача , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору :
КП "Дніпропетровське МБТІ";
Третя особа-2 на стороні Відповідача , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : Дніпропетровська міська рада
про визнання права власності
Суддя Кощеєв І.М.
Представники:
Від позивача: Смирнова І.О. - представник ( дов. від 01.04.2011 р.)
Від відповідача: Юрченко Я.О. - представник ( дов. №7/11-231 від 28.02.2011 р. )
Від третьої особи-1: Попов О.О. - представник ( дов. №12554від 16.11.2010 р. )
Від третьої особи-2: Юрченко Я.О. - представник ( дов. №7/11-231 від 28.02.2011 р.)
Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача про визнання за Приватним підприємством “Науково-виробнича фірма СВК” права власності на самочинно збудовані будівлі і споруди, що знаходяться в Жовтневому районі міста Дніпропетровська по вулиці Мандриківській, №47: виробничий корпус 2Б-1, 2Б'-1; склади 2В-1, 2В'-1; навіси (тимчасові) 2Г, 2Г', 2Д, 2Е; прибудова К', К"; навіс К; ґанок.
В обґрунтування своєї позовної заяви, Позивач посилається на приписи ст. 376 ЦК України, яка передбачає можливість визнання рішенням суду право власності заявника на самочинне будівництво за умовами надання земельної ділянки у встановленому порядку у володіння ( оренду ).
Представники Відповідача та третіх осіб у судове засідання з”явилися, але витребуваних судом документів не надали.
Представники Відповідача та третіх осіб у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог Позивача заперечували, зазначаючи на їх безпідставність та необґрунтованість.
Клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу ( аудіо запис ) представниками сторін не заявлялося.
В судовому засіданні 07.04.2011 р. було оголошено судом вступну та резолютивну частини судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, третіх осіб, господарський суд, -
На підставі укладених договорів купівлі-продажу нерухомого майна Приватне підприємство “Науково-виробнича фірма СВК” придбало у власність наступні будівлі та споруди виробничого призначення, що знаходяться в Жовтневому районі міста Дніпропетровська по вулиці Мандриківській, № 47, а саме: приміщення виробничого корпусу № 3 літера И-2; транформаторний кіоск К-1; металевий склад Ж-1; ангар металевий оцинкований 3-1.
28.02.2002 р. на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 25.10.2001 р. № 2466 між ПП “НВФ СВК” та виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно з яким Позивач прийняв у строкове платне володіння і користування на умовах оренди земельну ділянку площею 0,4506 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Мандриківська, 47 для фактичного розміщення виробничого корпусу. Земельна ділянка надана до 15.06.2015 р.
З метою розширення виробничих потужностей Позивачем були самочинно збудовані склади, навіси, виробничий корпус, прибудова та ґанок.
Позивач звернувся до КП “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації”для проведення поточної інвентаризації та 20 квітня 2010 р. отримав технічний паспорт на виробничий будинок, згідно якого побудованими самовільно визначені наступні будівлі і споруди: виробничий корпус 2Б-1, 2Б'-1; склади 2В-1, 2В'-1; навіси (тимчасові) 2Г, 2Г', 2Д, 2Е; прибудова К', К"; навіс К; ґанок.
Відповідно до ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Необхідність прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передбачена ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи містобудування".
Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 22.09.2004 р. прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів. За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.
Одночасно слід зазначити, що відповідно до ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.
Ст. 29 цього закону передбачено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і передбачає відповідальність згідно із законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є визнання за Позивачем права власності на самовільно збудоване нерухоме майно, яке в порушення приписів чинного законодавства не прийняте в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За частинами 1 та 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил; особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права на нього.
Поведінка особи щодо самочинного будівництва суперечить встановленому законодавством порядку реалізації цивільних прав особи.
Ст. 376 ЦК України визначає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами 3, 5 цієї статті.
Частиною 3 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту.
Отже, однією з необхідних умов узаконення самочинно побудованих об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки.
Суду не надано доказів виділення Позивачу земельної ділянки під уже збудованим спірним нерухомим майном у встановленому порядку, навпаки Позивач здійснив самовільне будівництво на вже виділеній в оренду земельній ділянці без затвердженого та погодженого у встановленому порядку проекту, що є порушенням п. 6.1.1 договору оренди земельної ділянки, укладеного між сторонами.
За таких обставин, посилання Позивача на ч. 3 ст. 376 ЦК України, як підставу визнання за ним права власності на самовільно добудовану будівлю -є безпідставним.
Отже, Позивач не набув права власності на самочинне будівництво вищевказаного нерухомого майна, що є підставою для відмови в задоволені його позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 22, 33, 44, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд, -
В задоволені позовних вимог Позивача відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Суддя
І.М. Кощеєв
Повне рішення складено 07.04.2011р.