Іменем України
29 березня 2011 року Справа № 5020-3/192
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заплава Л.М.,
суддів Воронцової Н.В.,
Остапової К.А.,
за участю представників сторін:
представник позивача, ОСОБА_2, довіреність № 32 від 11.12.10, фізична особа-підприємець ОСОБА_3;
відповідач, не з'явився, фізична особа-підприємець ОСОБА_4;
представник відповідача, Шевчук Ольга Борисівна, довіреність № б/н від 14.12.10, товариство з обмеженою відповідальністю "Гревал";
представник відповідача, не з'явився, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;
третя особа, не з'явився, ОСОБА_6;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 27.01.2011 у справі № 5020-3/192
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_5) (АДРЕСА_1, Севастополь, 99055) (АДРЕСА_2, Севастополь)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_3,Севастополь,99012)
(представник ОСОБА_5) (АДРЕСА_4, Севастополь) товариства з обмеженою відповідальністю "Гревал" (вул. Оборонна, 7, кв. 6,Севастополь,99012) Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)
за участю 3-ї особи: ОСОБА_6 (АДРЕСА_6,Севастополь,99022)
про визнання недійсним правочину від 12.04.2010 та визнання таким, що не має юридичної сили, свідоцтва про право власності від 29.04.2010
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю "Гревал”, Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про визнання недійсним правочину від 12.04.2010 та визнання таким, що не має юридичної сили свідоцтво про право власності від 29.04.2010
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 27.01.2011 (суддя Головко В.О.) справі № 5020-3/192 у позові фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 відмовлено.
Не погодившись з постановленим судовим актом, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати. Доводи апеляційної скарги мотивовані невідповідністю висновків викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи.
У судове засідання 29.03.2011 фізична особа-підприємець ОСОБА_4, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради, ОСОБА_6 не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 № 2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність сторін.
На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглянувши справу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
29.12.2004 між ОСОБА_3 (Дарувальник), якому належить на праві власності камера зберігання з буфетом, та ОСОБА_4 (Обдарований) був укладений договір дарування, згідно якого дарувальник подарував, а обдарований - прийняв у дар 3/10 частки камери зберігання з буфетом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7.
ОСОБА_4 було створено товариство з обмеженою відповідальністю „Гревал" і для забезпечення діяльності товариства з обмеженою відповідальністю „Гревал", до статутного фонду внесено нерухоме майно - бар - буфет загальною площею 67,1 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_7.
На підставі наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради від 27.04.2010 № 521 товариству з обмеженою відповідальністю „Гревал" видано свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомості - приміщення поверху літ. „А" з № 1-1 по № 1-4, загальною площею 67,1 м2, що розташовано за адресою: АДРЕСА_7.
В подальшому, товариство з обмеженою відповідальністю „Гревал" за договором купівлі-продажу від 06.07.2010 передав спірне майно у власність ОСОБА_6, про що свідчить витяг з Державного реєстру правочинів № 8732700.
Вважаючи, що такими діями порушено право власності позивача, він звернувся за захистом свого права до суду.
Відповідно до статті 3 Закону України „Про господарські товариства" засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.
Як вбачається зі Статуту товариства з обмеженою відповідальністю „Гревал", статутний фонд товариства формується шляхом внесення Учасником ОСОБА_4 вкладу нерухомим майном у складі бару-буфету, що складається із: залу площею 48,6 м2 № 1-1 частини приміщення, підсобного приміщення площею 15,0 м2, № 1-2, туалету площею 1,8 м2 № 1-3 туалету площею 1,7 м2, № 1-4, розташованих у будинку літ. „А", камери зберігання з буфетом за адресою: АДРЕСА_7 (пункт 4.5 Статуту).
Відповідно до пункту 4.6. статуту весь статутний фонд належить учаснику ОСОБА_4.
ОСОБА_4 вніс вклад до Статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю „Гревал" як громадянин, тобто фізична особа.
Позивач зазначив одним з відповідачів у справі фізичну особу-підприємця ОСОБА_4, а не громадянина ОСОБА_4.
ОСОБА_4 має статус суб'єкта підприємницької діяльності, однак у спірних правовідносинах він виступає саме як фізична особа -громадянин, засновник і єдиний учасник Товариства з обмеженою відповідальністю „Гревал".
Згідно зі статтею 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами можуть бути підприємства та організації зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Згідно статті 24 Господарського процесуального кодексу України суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. Проте, у даному випадку заміна відповідача має наслідком зміну підвідомчості справи, оскільки справа про вирішення спору, де відповідачем є фізична особа, не підсудна господарському суду.
Статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа, і зокрема суб'єкт господарювання, має право звернутися до суду за захистом своїх прав і законних інтересів. Цими ж статтями визначені шляхи (способи) захисту прав та законних інтересів особи.
Такий спосіб захисту як визнання документа таким, що не має юридичної сили - не передбачений діючим законодавством. До того ж, виходячи зі змісту статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарському суду не підвідомчі справи про встановлення юридичних фактів.
Свідоцтво не є актом з якого у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, виникають цивільні права та обов'язки та який може бути визнаний незаконним з метою захисту цивільного права або інтересу
Невірно обраний спосіб захисту права та інтересу є підставою для відмови в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в пункті 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 (з наступними змінами і доповненнями), в якому зазначено, що суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові.
За таких обставин господарський суд міста Севастополя правомірно відмовив у позові фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3.
З урахуванням викладеного судова колегія вважає, що вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 викладені в апеляційній скарзі, задоволенню не підлягають, підстави для скасування рішення місцевого господарського суду відсутні, оскільки воно прийнято згідно чинного законодавству.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду міста Севастополя від 27.01.2011 у справі № 5020-3/192 залишити без змін.
Головуючий суддя Л.М. Заплава
Судді Н.В. Воронцова
К.А. Остапова
фізична особа-підприємець ОСОБА_3
(АДРЕСА_5) (АДРЕСА_1, Севастополь, 99055) (АДРЕСА_2, Севастополь)
фізична особа-підприємець ОСОБА_4
(АДРЕСА_3,Севастополь,99012)
ОСОБА_5
(АДРЕСА_4, Севастополь) товариство з обмеженою відповідальністю "Гревал"
(вул. Оборонна, 7, кв. 6,Севастополь,99012) Фонд комунального майна Севастопольської міської ради
(вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)
ОСОБА_6
(АДРЕСА_6,Севастополь,99022)