донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
19.04.2011 р. справа №9/20
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:
суддів
Приходько І. В.,
Колядко Т. М., Скакун О. А.
за участю
представників сторін:
від позивача:
Васюков О. В. -довіреність;
від відповідача:
Горобій К. М. -довіреність;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
комунального комерційного підприємства «Донецькміськсвітло»м.Донецьк
на рішення господарського суду
Донецької області
від
15.03.2011р.
у справі
№9/20 (суддя Марченко О.А.)
за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «ДЕДАЛ ЛТД»м.Донецьк
до
комунального комерційного підприємства «Донецькміськсвітло»м. Донецьк
про
стягнення 584 576, 34грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «ДЕДАЛ ЛТД» (далі -Товариство) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до комунального комерційного підприємства «Донецькміськсвітло» (далі -Підприємство) про стягнення 584 576, 34грн., у тому числі: боргу у розмірі 511 857,40грн., інфляційних в сумі 27 533,84грн., 3% річних у розмірі 7 327,30грн. та пені сумі 37 857, 80грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 15.03.2011р. у справі №9/20 позовні вимоги Товариства задоволені частково та присуджено до стягнення з Підприємства суму основної заборгованості в розмірі 451 857,40грн., інфляційні в сумі 26 601,38грн., 3% річних у розмірі 7 327,30грн., пеню в розмірі 37 857,80грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 5 836,44грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 235,62грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення суду мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог в задоволеній частині. З огляду на погашення відповідачем частини основного боргу, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 60 000грн. припинено у зв'язку з відсутністю предмета спору. Позовні вимоги щодо стягнення інфляційних задоволені частково у зв'язку з невірним розрахунком позивача.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Підприємство звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд змінити рішення місцевого господарського суду в частині найменування підприємства відповідача та судових витрат, оскільки вважає, що місцевим господарським судом неправомірно покладено на нього державне мито в сумі 600грн., оскільки в цій частині суд відмовив у задоволенні позову.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та судовому засіданні вимоги скаржника не визнав. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, а вимоги скаржника такими, що не підлягають задоволенню.
Представник скаржника у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд встановив наступне.
04.06.2010р. між сторонами був укладений договір поставки №23/21-07-10 (далі -Договір), за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність покупця (відповідача) товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти й оплатити товар, загальна кількість якого, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру, ціна одиниці виміру та строк поставки товару визначаються сторонами у специфікаціях, що є додатками до цього договору (п.п.1.1, 1.5, 2.1 Договору).
Згідно п.п. 7.1, 7.2 Договір вступає в силу з моменту підписання його обома сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2011р. Договір підписаний представниками обох сторін та скріплений печаткою.
На виконання умов договору, сторонами підписано специфікацію від 24.06.2010р. до Договору, в якій визначили асортимент, кількість, ціну та строк оплати товару -30 днів з моменту отримання товару або партії товару.
Позивачем на виконання умов Договору на адресу відповідача здійснена поставка товару на загальну суму 757 194,58грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000023 від 02.08.2010р. та №РН-0000025 від 12.08.2010р., які підписані сторонами без зауважень та скріплені печатками, а також довіреностями №195 від 02.08.2010р. та №225 від 12.08.2010р. (копії -а.с.15, 16, 18, 19).
Крім того, судова колегія зазначає, що проти факту отримання товару не заперечував і відповідач у письмових поясненнях до суду та у скарзі. Отже, факт поставки товару не заперечувався жодною із сторін.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.
Як вже встановлено, сторонами визначено строки оплати отриманого товару - 30 днів з моменту отримання товару або партії товару.
Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як визначено положеннями ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору. Аналогічні положення містить ст.526 Цивільного кодексу України.
Відповідачем вартість отриманого товару оплатив частково на суму в розмірі 245 337,18грн., що підтверджується банківськими виписками за 01.09.2010р., 23.12.2010р. та листами б/н від 01.09.2010р., 23.12.2010р.
Належні та допустимі докази виконання обв'язку щодо оплати вартості отриманого товару відповідачем до суду надані не були.
28.02.2011р. та 04.03.2011р. відповідачем сплачено суму заборгованості в розмірі 50 000грн. та 10 000грн. за Договором, у зв'язку з чим відповідно до п.1-1 ч. 1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України суд правомірно припинив провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Всупереч приписам вищевказаних норм, відповідач на час розгляду справи не виконав у повному обсязі обов'язок покупця в частині оплати вартості продукції, тому позовні вимоги в цій частині цілком правомірно задоволені судом першої інстанції на суму 451 857,40грн.
За приписом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на правильне нарахування (з 02.09.2010р. по 24.01.2011р.), позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 7 327,30грн. обґрунтовані та правомірно задоволені судом першої інстанції. Місцевим господарським судом вірно задоволені позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат частково на суму 26 601,38грн. за період прострочення з вересня 2010р. по грудень 2010р. (включно) з урахуванням часткових оплат.
Вимоги про стягнення пені в сумі 37 857,80грн. також правомірно задоволені судом першої інстанції, як такі що вірно розраховані відповідно до п.4.2 Договору та вимог чинного законодавства.
Відповідачем у відзив на позовні вимоги і було заявлено про надання можливості поетапного погашення заборгованості згідно з графіком з посиланням на важкий фінансовий стан.
Розстрочка виконання судового рішення в розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України може бути встановлена судом лише за умов наявності виключних обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Проте, відповідачем не надано суду доказів у підтвердження винятковості обставин, що унеможливлюють виконання рішення суду і не доведено недостатність або відсутність коштів у боржника станом на дату подання відповідної заяви, а також не представлено доказів (документів) щодо неможливості зарахування коштів на його рахунок у подальшому.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що заява відповідача про розстрочення виконання рішення суду у справі №9/20 є необґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без задоволення.
Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Щодо невірного зазначення найменування підприємства відповідача судова колегія зазначає, що справа була порушена саме у відношенні комунального комерційного підприємства «Донецькміськсвітло» (відповідач у справі), така сама назва підприємства зазначена й у Договорі та первинних документах на його виконання.
Посилання апелянта на неправомірне покладення на нього судових витрат -державного мита в сумі 600грн., колегія суддів апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 60 000грн. було припинення на підставі п. 1-1 ч. 1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору, при цьому вказана сума боргу була сплачена вже після звернення позивача з позовом до суду. Тому витрати покладені на сторін у відповідності до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на вказане, судовою колегією не приймаються до уваги заперечення апелянта, оскільки вони необґрунтовані та не спростовують висновки суду першої інстанції.
Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 15.03.2011р. у справі №9/20 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу комунального комерційного підприємства «Донецькміськсвітло»м.Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 15.03.2011р. у справі №9/20 залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 15.03.2011р. у справі №9/20 -без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.
Головуючий суддя І. В. Приходько
Судді Т. М. Колядко
О. А. Скакун