ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 28/4319.04.11
за позовомфізичної особи - підприємця ОСОБА_1, Київська область, м. Буча
дофізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Київ
про стягнення 22 003,13 грн.
Суддя Копитова О.С.
Секретар судового засідання Шмуйло А.Д.
Представники:
від позивача: ОСОБА_3 за дов. Серії ВМО № 335682 від 30.01.2010 року
від відповідача:ОСОБА_2 - спд
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення 22 003,13 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 19 550,00 грн. За порушення строків повернення позики позивач просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 1 955,00 грн. та пеню в розмірі 498,13 грн. При цьому, в якості судових витрат, позивач просить стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в розмірі 4 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2011 порушено провадження по справі №28/43 та призначено судове засідання на 03.03.2011.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2011 розгляд справи було відкладено на 22.03.2011 у зв'язку з неявкою представника відповідача та поданням ним до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідач подав відзив на позов, в якому заперечував фактичне отримання від позивача безпроцентної позики. Відповідач стверджує, що позивач не має жодних належних доказів на підтвердження реального надання позики та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В додаткових поясненнях позивач зазначив, що фактична передача суми позики підтверджується Актом приймання-передачі грошових коштів за Договором безпроцентної позики від 01.06.2010 року.
Розгляд справи відкладався.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.04.2011 року продовжено строк вирішення спору.
В судовому засіданні 19.04.2011 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
01.06.2010 між позивачем (позикодавцем) та відповідачем (позичальником) було підписано договір безпроцентної позики (надалі - Договір). Зазначений договрі підписаний сторонами та скріплений їх печатками.
Згідно п.1.1 Договору, позивач передає у власність відповідача грошові кошти в розмірі, установленому Договором, а відповідач зобов'язується повернути їх позивачу, в строк встановлений Договором.
Сума позики за Договором становить 19550,00 грн. (п.2.1 Договору).
У розділі 2 “Сума позики та процентів” вказано, що за Договором проценти не нараховуються та не сплачуються (п.2.2 Договору), чим підтверджується надання позивачем відповідачу саме безпроцентної позики.
Відповідно до п. 3.1 Договору, позивач передає суму позики готівкою за Актом приймання-передачі грошових коштів.
Згідно п. 4.1 Договору, відповідач повертає суму позики впродовж 6 (шести) місяців з моменту отримання позики, але не пізніше 01 грудня 2010 року.
Відповідач зобов'язаний повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого в п. 4.1 цього Договору; сума позики підлягає поверненню готівкою за Актом приймання-передачі грошових коштів; днем повернення позики (її частини) вважається день підписання Акту приймання-передачі грошових коштів (п.5.1, 5.2, 5.3 Договору).
Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).
Укладений Договір є договором надання позики, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання § 1 Глави 71 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суду не надано доказів визнання Договору (правочину) недійсним.
Згідно з статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За приписами статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до п. 3.1 Договору приймання передача коштів здійснюється за актом приймання-передачі грошових коштів.
В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі коштів за Договором на суму 19 550,00 грн. Зазначений акт підписаний відповідачем та скріплений його печаткою.
Суд вважає, що складання сторонами, підписання та скріплення печатками, акта приймання-передачі грошових коштів, згідно п. 3.1 Договору, є правомірним і цей акт у розумінні частини другої статті 1047 ЦК України може бути документом, що посвідчує передання позикодавцем позичальникові визначеної грошової суми.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені Договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 4.1 договору, відповідач був зобов'язаний повернути позивачу позику не пізніше 01.12.2010.
11.11.2010 позивач направив відповідачу лист №12 від 10.11.2010 з проханням сплатити суму боргу до 01.12.2010.
Матеріали справи не містять доказів надання відповідачем позивачеві відповіді на зазначену вимогу.
Під час судового розгляду справи відповідач заперечував фактичне отримання від позивача грошових коштів та посилався на помилкове підписання Договору та Акту приймання-передачі коштів до нього. Відповідач зазначав, що позивач змусив його підписати договір та акт шляхом обману та шахрайських дій.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження своїх заперечень, зокрема доказів звернення до правоохоронних органів щодо дій позивача та рішень прийнятих відповідними органами за такими заявами відповідача, оспорювання дійсності договору, тощо.
Станом на день прийняття рішення в матеріалах справи наявний підписаний між сторонами Договір, скріплений печатками позивача та відповідача, а також Акт приймання -передачі коштів в розмірі 19 500 грн. Факт підписання відповідачем зазначених документів та скріплення їх своєю печаткою не заперечувалось відповідачем.
За таких обставин, станом на день прийняття рішення відповідачем не доведено суду своїх заперечень належними доказами та не спростовано доводів позивача викладених в позовній заяві.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 19 550,00 грн. задовольняються судом в повному обсязі.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої договором та законодавством відповідальності.
Однак, суд звертає увагу на той факт, що відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до п. 6.1 Договору при простроченні повернення позики (її частини) Позичальник сплачує штраф у розмірі 10% від неповерненої суми позики.
Згідно п. 6.2 Договору при простроченні повернення позики (її частини) Позичальник додатково до штрафу, передбаченого п.6.1 Договору, сплачує проценти від суми боргу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Тобто, фактично п.6.2 Договору сторони погодили умови та розмір сплати пені.
Оскільки, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пеня і штраф є різновидами неустойки, то стягнення з відповідача одночасно пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, як це передбачено п. 6.1 та п. 6.2 договору, суперечить Конституції України та загальним засадам цивільного законодавства, а тому вимога позивача в частині стягнення штрафу задоволенню не підлягає.
Суд задовольняє вимоги про стягнення пені за розрахунком позивача в розмірі 498,13 грн. у відповідності до п.6.2 Договору.
Щодо відшкодування витрат на послуги адвоката встановлено наступне.
Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.
Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”.
Як встановлено матеріалами справи, позивач просить стягнути з відповідача в якості судових витрат по справі витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 4 000 грн. На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем додано договір №005/11 про надання юридичних послуг від 25.01.2011 року, укладений між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 акт приймання-передачі грошових коштів №1 від 25.01.2011, корінець квитанції до прибуткового касового ордеру №52 від 25.01.2011.
Відповідно до абзацу 3 пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 № 01-8/973 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права” у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Пунктом 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Враховуючи зазначене та наявні в матеріалах справи документи, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, а також, враховуючи ціну позову, розумну необхідність у здійсненні таких витрат, обсяг проробленої роботи та приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог суд вважає за доцільне обмежити розмір витрат на оплату послуг адвоката, що підлягають відшкодуванню до 1 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач відноситься до 4 категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю. Відповідно до абз. 3 п. 18. ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, віднесені до 4 категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років звільняються від сплати державного мита.
Крім того, відповідно до абз.1 гл. II Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 №1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів»ставка сплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів в господарських справах для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита - за нульовою ставкою.
Згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 19 550,00 грн. (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят гривень нуль копійок) основного боргу, 498,13 грн. (чотириста дев'яносто вісім гривень тринадцять копійок) пені, 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень нуль копійок) за послуги адвоката.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду 200,48 грн. (двісті гривень сорок вісім копійок) державного мита та 215,03 грн. (двісті п'ятнадцять гривень три копійки) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на користь Державного бюджету України.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
СуддяО.С. Копитова