ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 34/8320.04.11
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фотоніка»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Панабонд Україна»
простягнення 11 912,10 грн.
СуддяСташків Р.Б.
Представники:
від позивача -Кульчицький Н.Б., представник за дов. б/н від 12.04.2011;
від відповідача -Леочко Т.І., представник за дов. №11-03/11-1 від 11.03.2011.
У лютому 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фотоніка»(далі -позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Панабонд Україна»(далі -відповідач) про стягнення 11 912,10 грн. заборгованості за поставлений товар.
Позовні вимоги мотивовані тим, що впродовж 2008-2009 років відповідачем були виставлені позивачу рахунки на загальну суму 391 930,18 грн. Натомість позивачем було отримано від відповідача товар на загальну суму 380 221,97 грн.
Враховуючи той факт, що відповідач не передав позивачу товар на суму 11 708,21 грн., позивач на підставі ст.693 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) вимагав повернення суми попередньої оплати та стягнення, на підставі ст.625 ЦК України, 75,10 грн. 3% річних та 128,79 грн. інфляційних втрат.
Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що на день звернення позивача до суду, сторонами було досягнуто згоди щодо наступних істотних умов договору поставки: ціна товару, найменування, асортимент, кількість товару. Однак, сторонами не було досягнуто згоди щодо строку поставки.
Оскільки позивач з вимогою про поставку товару, у розумінні ч.2 ст.530 ЦК України не звертався, у відповідача не існувало зобов'язання щодо повернення грошових коштів, а тому відповідач просив припинити провадження у справі на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.
Так, п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України визначено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи той факт, що позивач наполягав на поверненні попередньої оплати, на підставі ст.693 ЦК України, спір між сторонами продовжує існувати, а тому останній підлягає вирішенню по суті.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як слідує з матеріалів справи, 07.11.2008 відповідач надав позивачу рахунок-фактуру №1254 на суму 235 000 грн., який був оплачений позивачем трьома платежами: 5 000 грн. 12.11.2008, 50 000 грн. 17.11.2008 та 180 000 грн. 08.12.2008.
Відповідач в свою чергу передав позивачу товар на загальну суму 223 820,40 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: №РН 001254 від 20.03.2009 на суму 17 421,60 грн., №РН-01254/1 від 27.03.2009 на суму 146 139,12 грн., №РН-0124/2 від 10.04.2009 на суму 60 259,68 грн.
Таким чином, різниця між сплаченими коштами позивачем та отриманих товаром від відповідача за рахунком-фактурою №1254 від 07.11.2008 становить 11 179,60 грн.
10.04.2009 відповідач надав позивачу рахунок-фактуру №167 на суму 141 727,70 грн., який був оплачений позивачем трьома платежами: 70 000 грн. 23.04.2009, 70 000 грн. 07.05.2009, 1 727,70 грн. 27.05.2009
Відповідач передав товар на загальну суму 141 199,09 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: №РН-0000167 від 27.04.2009 на суму 69 474,72 грн., №РН-00167/1 від 12.05.2009 на суму 69 474,72 грн., №РН-00167/2 від 28.05.2009 на суму 2 249,65 грн.
Таким чином, різниця між сплаченими коштами позивачем та отриманим товаром від відповідача за рахунком-фактурою №167 від 10.04.2009 становить 528,61 грн.
25.05.2009 відповідач надав позивачу рахунок-фактуру №296 на суму 15 202,48 грн., який був оплачений позивачем 27.05.2009.
Отже, враховуючи факт недопоставки відповідачем позивачу товару, останній вимагав стягнення на його користь суми попередньої оплати.
Проаналізувавши обставини справи, оцінивши відповідно до статті 43 ГПК України наявні в матеріалах справи докази та обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.
Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частинами 1, 2 статті 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб шляхом підписання між ними видаткових накладних.
Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).
Частинами 1, 6 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).
Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Дана норма регулює випадок, коли товар (попередньо оплачений) не поставляється (передається) у строк.
За умовами Договору строки поставки встановлені не були, а тому мають застосовуватись положення ч.2 ст.530 ЦК України.
Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, позивач з вимогою до відповідача про поставку товару не звертався, а тому вимоги позивача про повернення попередньої оплати в сумі 11 708,21 грн. на підставі ч.2 ст. 693 ЦК України є неправомірними, як решта вимог позивача, оскільки останні є похідними від основного зобов'язання, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не довів суду належними доказами своїх вимог. Таким чином, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати відповідно до статей 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття.
СуддяСташків Р.Б.