ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 28/2212.04.11
за позовомприватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна", м. Київ
доприватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія", м. Київ
третя особатовариство з обмеженою відповідальністю «Авіабудсервіс», м. Київ
про стягнення 27 453,74 грн.
Суддя Копитова О.С.
Секретар судового засідання Шмуйло А.Д.
Представники:
від позивача:Собко А.В. за довіреністю №0109 від 26.05.2010
від відповідача:не з'явився
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про стягнення 27 453,74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що страхувальнику позивача було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення правил дорожнього руху особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована у відповідача, в зв'язку з чим, на думку позивача, саме відповідач зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду. Крім того, позивач зазначає, що на підставі страхового акту та розрахунку суми страхового відшкодування до нього здійснив виплату страхового відшкодування на користь свого страхувальника в розмірі 29 204,93 грн. і відповідно отримав право регресної вимоги до відповідача. Позивач стверджує, що звертався до відповідача з вимогами щодо відшкодування заборгованості, однак відповідач вимог позивача не задовольнив, коштів не перерахував. За порушення строків сплати суми страхового відшкодування позивач просить стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу в розмірі 24 990 грн., 2 463,74 грн. пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2010 порушено провадження по справі № 28/22 та призначено розгляд справи на 27.01.2011.
З метою забезпечення позову, позивач просив накласти арешт на грошові кошти, які належать відповідачу.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно п.1.1 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 №01-8/2776 „Про деякі питання практики застосування забезпечення позову” заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Суд відмовив позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду.
Розгляд справи відкладався.
01.03.2011 в судовому засіданні відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач зазначає, що у нього відсутні правові підстави для здійснення виплати страхового відшкодування, оскільки, згідно полісу було застраховано цивільно-правову відповідальність ТОВ «Авіабудсервіс», а винним в ДТП було визнано ОСОБА_2 і позивачем не надано доказів на підтвердження законності управління зазначеною особою автомобілем ТОВ «Авіабудсервіс». Крім того, відповідач стверджує про неналежне виконання позивачем вимог ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»щодо звернення з вимогою про здійснення страхового відшкодування, що на думку відповідача не надає позивачеві права нараховувати пеню. Також відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності визначеного ст. 257 Цивільного кодексу України. В поданій суду заяві про застосування строків позовної давності відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позову в частині стягнення 24 909,79 грн. з підстав пропуску строку.
Ухвалою господарського суду міста від 10.03.2011 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, товариство з обмеженою відповідальністю «Авіабудсервіс».
Ухвалою господарського суду міста за спільним клопотанням сторін продовжено строк розгляду справи.
Відповідач явку своїх представників в судове засідання, призначене на 12.04.2011, не забезпечив, натомість ним через загальний відділ було подано клопотання про відкладення розгляду справи. Обґрунтовуючи своє клопотання відповідач зазначає про зайнятість його представника в іншому судовому засіданні.
Дослідивши клопотання суд не знайшов підстав для його задоволення. Представництво інтересів відповідача - юридичної особи не обмежено законом певним колом осіб і відповідно неможливість бути присутнім в судовому засіданні одного представника за різних умов не позбавляє відповідача права видати довіреність іншому представникові та направити його для участі в судовому засіданні. Крім того, суд враховує, що за клопотанням відповідача розгляд справи вже неодноразово відкладався. При цьому, суд враховує, що відповідачем подано письмовий відзив, в якому відповідачем викладено свої заперечення на позовну заяву та повноважним представником відповідача надавались пояснення по суті заявленого позову під час судових засідань. Крім того, суд враховує приписи ст. 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строку розгляду справи. За таких обставин в задоволенні клопотання відмовлено.
Третя особа в судове засідання, призначене на 12.04.2011 року не з'явилась, вимог ухвал суду не виконала, про причини неявки суд не повідомила. Заяв клопотань від третьої особи не надходило.
Згідно матеріалів справи, про розгляд справи третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням наявним в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, що надавались під час судового розгляду справи, господарський суд, -
Відповідно до розширеної довідки відділу ДАІ та постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.10.2007 у адміністративній справі №3-37923/2007 року, 26.09.2007 сталась дорожньо-транспортна пригода, а саме зіткнення автомобіля “ВАЗ 211440”, державний номер НОМЕР_1 (що належить ТОВ “Авіабудсерсіс”), яким керував водій ОСОБА_2, із автомобілем «Пежо», державний номер НОМЕР_2, який внаслідок цього зіткнувся з автомобілем «Ауді», державний номер НОМЕР_3.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль «Пежо», державний номер НОМЕР_2.
ДТП сталася в результаті порушення ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху України, що підтверджується вказаною постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.10.2007 у адміністративній справі №3-37923/2007 року.
Відповідно до звіту №2160 про оцінку майна від 21.11.2007 вартість матеріального збитку, завданого власнику «Пежо», державний номер НОМЕР_2, в результаті його пошкодження в ДТП, складає 27 243,30 грн., вартість відновлювального ремонту складає 31 282,79 грн.
Пошкоджений автомобіль був застрахований на підставі договору страхування транспортних засобів №021.23692.3002, укладеного 15.02.2007 між ОСОБА_3 (власник автомобіля «Пежо», державний номер НОМЕР_2)-страхувальником, позивачем (страховиком) та ЗАТ “ОТП Банк” (вигодонабувачем).
На підставі вказаного договору страхування транспортних засобів №021.23692.3002, страхових актів №021.23692.3002.L01.01 від 04.12.2007, позивач виплатив страхове відшкодування на користь страхувальника у розмірі 24 909,79 грн. та 4 295,14 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №28960 від 06.12.2007 та №30632 від 02.01.2008.
Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч.1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб -автомобіль “ВАЗ 211440”, державний номер НОМЕР_1, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю «Пежо», державний номер НОМЕР_2, належить товариству з обмеженою відповідальністю «Авіабудсервіс».
Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.
В пункті 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 р. № 6 із змінами і доповненнями Верховний Суд звертає увагу на те, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).
Як вбачається з матеріалів справи вина особи, що перебувала за кермом автомобілю “ВАЗ 211440”, державний номер НОМЕР_1, доведена в судовому порядку постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.10.2007 у адміністративній справі №3-37923/2007 року.
Відтак, ТОВ “Авіабудсервіс” (водієм якого є ОСОБА_2) є особою, відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю «Пежо», державний номер НОМЕР_2, у результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність ТОВ “Авіабудсервіс” - за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації вказаного транспортного засобу, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, була застрахована у приватному акціонерному товаристві "Українська транспортна страхова компанія" на підставі Полісу №ВА/9556054 від 01.08.2007 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до Полісу №ВА/9556054 приватне акціонерне товариство "Українська транспортна страхова компанія" взяло на себе обов'язок відшкодувати шкоду заподіяну, зокрема, майну третіх осіб під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність ТОВ “Авіабудсервіс”. Вказаним договором (Полісом №ВА/9556054) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 25 500 грн. франшиза -510,00 грн.
Позивачем двічі було направлено відповідачу заяви на виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) в межах встановленого полісом ліміту на суму 25 500,00 грн. (листи від 29.12.2009 вих. №29426/ДППР, від 08.04.2010 вих. №29426-11).
Згідно матеріалів справи лист позивача від 29.12.2009 року отриманий відповідачем 30.12.2009 року, а лист від 08.04.2010 року отриманий відповідачем 19.04.2010 року.
Відповідач відповіді на регресну вимогу не надав, страхове відшкодування не виплатив.
Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Розмір матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля «Пежо», державний номер НОМЕР_2, підтверджений звітом оцінки та складає 27 243,3 грн.
Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.
Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач виплату страхового відшкодування у встановлений строк не здійснив.
В процесі розгляду справи відповідачем надано письмову заяву (про що є посилання у відзиві відповідача) про застосування строку позовної давності в частині позовних вимог в розмірі 24 909,79 грн.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Вимогами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання (п.6).
Відповідно до п.13.3.2 договору страхування транспортних засобів №021.23692.3002 від 15.02.2007, відшкодування передбачених договором страхування витрат страхувальника, пов'язаних зі страховим випадком, здійснюється страховиком вигодонабувачу та/або, за письмовою згодою вигодонабувача, страхувальнику, якщо виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі акту товарознавчої експертизи. В такому разі, договором страхування може бути передбачена попередня або часткова виплата страхового відшкодування з розрахунку до 80% від висновків автотоварознавчої експертизи, та остаточна виплата страхового відшкодування після надання документів, що підтверджують факт виконання відновлювальних (ремонтних) робіт, факт оплати за виконані відновлювальні (ремонтні) роботи та огляду полагодженого ТЗ.
Судом встановлено, що позивачем за заявою страхувальника, з урахуванням зазначених вимог договору, окремими платежами було перераховано страхове відшкодування в розмірі 24 909,79 грн. та 4 295,14 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №28960 від 06.12.2007 та №30632 від 02.01.2008.
Таким чином, остаточне виконання позивачем свого зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування відбулось 02.01.2008 року. Суд вважає, що право на позов про стягнення грошових коштів в порядку регресу в межах здійснених фактичних витрат виникло у позивача саме з дати виконання основного зобов”зання позивача перед страхувальником в повному обсязі і відповідно розпочався трирічний строк позовної давності.
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення зазначеної заборгованості 24.12.2010, тобто в межах трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
За таких обставин справи позовні вимоги до відповідача щодо стягнення суми страхового відшкодування, враховуючи встановлений Полісом №ВА/9556054 ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 25 500 грн. та франшизу -510,00 грн., підлягає задоволенню сума основного боргу в повному обсязі, а саме 24 990,00 грн. (25 500 грн.-510,00 грн.).
Посилання відповідача на недоведеність позивачем фактичного перебування винної в ДТП особи в трудових відносинах з третьою особою не приймаються судом в якості підстав для відмови в позові, оскільки, по-перше, зазначені обставини підтверджені відповідними довідками ДАІ та постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.10.2007 у адміністративній справі №3-37923/2007 року, а по-друге, встановлення факту керування застрахованим автомобілем особою без належних правових підстав не позбавляє відповідача обов'язку здійснити регресне відшкодування, а лише надає йому право звернутись до свого страхувальника з регресним позовом щодо відшкодування виплачених сум у відповідальності до ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Щодо нарахування позивачем пені в розмірі 2 463,74 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Так, позивачем було направлено відповідачу заяву на виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) в межах встановленого полісом ліміту на суму 25 500,00 грн. листом від 29.12.2009 вих. №29426/ДППР, який отриманий відповідачем 30.12.2009, що підтверджується відповідною накладною (міститься в матеріалах справи).
Як було зазначено вище, згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.
Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»та положень Цивільного кодексу України, прострочення по сплаті страхового відшкодування (24 990,00 грн.), господарський суд приходить до висновку,що позовні вимоги в частині стягнення пені є обґрунтованими. При цьому за розрахунком суду розмір пені за період з 31.01.2010 по 31.07.2010 року складає 2 466,14 грн. Позивачем заявлено 2 463,74 грн., в зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в розмірі визначеному позивачем.
Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не доведено належними доказами своїх заперечень.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі.
Виходячи з викладеного та керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд.77; код 22945712) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Артема, буд.40; код 20782312) 24 990 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто) грн. 00 коп. страхового відшкодування, 2 463,74 грн. (дві тисячі чотириста шістдесят три гривні сімдесят чотири копійки) пені, державне мито у розмірі 274,54 грн. 9двісті сімдесят чотири гривні п'ятдесят чотири копійки та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн. 9двісті тридцять шість).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
СуддяО.С. Копитова