ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 48/429-10/6114.04.11
За позовом Іноземного підприємства Carers LTD»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Франсуа-Україна»
про стягнення 524 616,43 доларів США
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Белаш Л.П.
Представники сторін:
від позивача: Братченко А.В., довіреність від 09.08.2010 року;
від відповідача: Хімка М.І., довіреність від 24.09.2010 року;
14.04.2011 року в судовому засіданні у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Справа судом першої інстанції розглядається вдруге.
Іноземне підприємство Carers LTD»(надалі ІП Carers LTD», позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Франсуа-Україна»(надалі ТОВ «Франсуа-Україна», відповідач) про стягнення 524 616,43 доларів США.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.01.2011 року прийняті у справі рішення: постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року та рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2010 року у справі № 48/429 скасовано, справу направлено на новий розгляд. Після скасування прийнятих у справі рішень, позивачем заявлені позовні вимоги підтримані повністю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору позики № 01 від 10.06.2005 року Компанія «APARREL LТD»надала позику, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по поверненню грошових коштів не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 524 616,43 доларів США, право вимоги сплати якої набуто позивачем на підставі контракту від 20.05.2010 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.02.2011 року справу № 48/429 було прийнято до свого провадження, розгляд справи призначено на 10.03.2011 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.03.2011 року, в порядку ст. 38 ГПК України у Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області було витребувано оригінал договору позики № 01 від 10.06.2005 року, що укладений між Іноземним підприємством APARREL LTD (5, Jupiter House, Calleva Park, Berks RG7 8 NN READING, Great Britain UK.) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Франсуа Україна»(Код за ЄДРПОУ: 3349851, місце знаходження м. Київ,вул. Щорса, 29), у судовому засіданні оголошено перерву до 07.04.2011 року.
У судовому засіданні 07.04.2011 року, судом було досліджено оригінал договору позики № 01 від 10.06.2005 року, який був наданий представником Національного банку України для огляду.
14.04.2011 року, представником відповідача було подано клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Обгрунтуванням вказаного клопотання слугувало те, що спір має бути переданий на вирішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України згідно п. 7.2 договору позики № 01 від 10.06.2005 року.
Суд розглянувши вказане клопотання відмовив в його задоволенні, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.
У зазначених нормах національного законодавства втілені зобов'язання України за міжнародними договорами, як сторони Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 року) та Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 21 квітня 1961 року). За повідомленням Міністерства закордонних справ України (лист від 07.02.2000 року № 4.3/8-067-137) вказані Конвенції набули чинності для України, відповідно, 10 січня 1961 року та 7 січня 1964 року.
Статтею II Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень передбачено, що кожна з держав - учасниць визнає письмову угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати до арбітражу всі або будь-які спори, що виникли між ними у зв'язку з будь-яким конкретним договірним чи іншим правовідношенням, об'єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду. Термін «письмова угода»включає арбітражне застереження в договорі, або арбітражне застереження, підписане сторонами, чи яке міститься в обміні листами чи телеграмами. Згідно з пунктом 3 цієї статті суд держави - учасниці, якщо до нього надійшов позов з питання, щодо якого сторони уклали арбітражну угоду, повинен, на прохання однієї з сторін, направити сторони до арбітражу, якщо не визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Як зазначено в пункті 1 статті IV Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж, сторони арбітражної угоди можуть на свій розсуд передбачити передачу спорів на вирішення постійного арбітражного органу або на вирішення арбітражу в даній справі (арбітраж ad hoc). Згідно з пунктом 1 статті VI цієї Конвенції відвід державного суду за непідсудністю, що ґрунтується на арбітражній угоді і заявлений в державному суді, в якому порушено справу однією зі сторін в арбітражній угоді, повинен бути заявлений під загрозою втрати права за пропуском строку до або в момент подання заперечень по суті позову в залежності від закону держави-учасниці.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
За змістом наведених норм арбітражна угода є самостійною угодою, автономною від зовнішньоекономічного контракту, відтак її чинність та дійсність, можливість виконання аналізуються судом окремо, а не лише в зв'язку зі зовнішньоекономічним контрактом.
Таким чином, перехід до позивача прав кредитора у зобов'язанні, що виникло з договору позики № 01 від 10.06.2005 року не є безумовною підставою набуття позивачем статусу сторони арбітражного застереження, укладеного позикодавцем та позичальником за таким договором.
Сторонами арбітражного застереження є ТОВ «Франсуа-Україна»та компанія LTD», а доказів приєднання чи визнання підприємством Carers LTD»такого застереження матеріали справи не містять.
За таких обставин, підстави для припинення провадження у справі з викладених у клопотанні відповідача підстав відсутні.
Представником відповідача, 14.04.2011 року надані письмові пояснення, у яких зазначено про недійсність договорів про уступку права вимоги та договору поруки, однак доказів на підтвердження викладеного у поясненнях не надано.
14.04.2011 року до Господарського суду міста Києва надійшов зустрічний позов ТОВ «Франсуа-Україна»до Іноземного підприємства Carers LTD»про визнання недійсним контракту про уступку права вимоги від 20.05.2010 року з моменту його укладення.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.04.2011 року зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Франсуа-Україна»було повернути без розгляду з підстав наведених у вказаній ухвалі.
Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши наявні докази у справі, здійснивши необхідні дії на виконання вказівок, що містяться в постанові Вищого господарського суду України у справі, господарський суд, -
10 червня 2005 року між ІП «APPAREL LTD»(позикодавець) та ТОВ «Франсуа-Україна»(позичальник) було укладено договір позики № 01, за умовами якого позикодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 500 000,00 дол. США строком на 5 років з дати отримання всієї суми позики зі сплатою 1% річних на умовах, визначених цим договором.
Згідно положень п. 2.2-2.5 договору моментом (днем) надання позики вважається день перерахування в повній або частковій сумі позики на рахунок позичальника, визначений у пункті 2.1 договору; моментом (днем) повернення позики вважається день зарахування на рахунок позикодавця суми позики, винагороди позикодавця та можливих штрафних санкцій, визначених цим договором, якщо інше не випливає з умов цього договору. Нарахування відсотків за користування позикою здійснюється за фактичну кількість днів користування вказаною позикою; сплата відсотків здійснюється раз на рік у валюті позики не пізніше останнього дня місяця, в якому нараховуються відсотки.
Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є договором позики, за умовами якого одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
На виконання договору у період з 09 по 12 серпня 2005 року позикодавець перерахував на рахунок позичальника, визначений пунктами 2.1, 9 договору, 500 000,00 дол. США.: 09.08.2005 року -150 000,00 доларів США, 10.08.2005 року -150 000,00 доларів США, 11.08.2005 року -245 000,00 доларів США та 12.05.2005 року -105 000,00 доларів США.
15 грудня 2005 року ІП «APPAREL LTD»(кредитор) та компанією «LYDDEN GROUP INC.»(новий кредитор) укладено контракт № МССН-STRTR-225-12/2005, за яким кредитор відступив новому кредитору права вимоги за договором позики № 01 від 10.06.2005 року (в тому числі право вимагати повернення позики, відсотків, інших зобов'язань за договором).
25 липня 2006 року компанією «LYDDEN GROUP INC.»(кредитор) та компанією «GERALDI HOLDING CORP.»(поручитель) було укладено договір поруки, за яким поручитель поручився перед компанією «LYDDEN GROUP INC.»за виконання ТОВ «Франсуа-Україна»зобов'язання з повернення грошових коштів в розмірі 500 00,00 дол. США та сплати відсотків за договором позики № 01 від 10.06.2005 року та контрактом № МССН-STRTR-225-12/2005 від 15.12.2005 року; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи суму боргу, відсотків, сплату пені, відшкодування збитків та інших платежів, передбачених законодавством України.
10 травня 2010 року компанія «LYDDEN GROUP INC.»звернулася до поручителя компанії «GERALDI HOLDING CORP.»з вимогою виконати забезпечене поручителем зобов'язання, оскільки відповідач не виконав вимогу про дострокове повернення позики та відсотків за договором, викладену у листі від 15.04.2010 року. Компанія «GERALDI HOLDING CORP.»платіжними дорученнями № 75111 від 12.05.2010 року та № 75214 від 19.05.2010 року перерахувала компанії «LYDDEN GROUP INC.»524 616,43 дол. США з призначенням платежу оплата за договором поруки від 25.07.2006 року.
20 травня 2010 року компанією «GERALDI HOLDING CORP.»(кредитор) та ІП «Foster Carers LTD»(новий кредитор) укладено контракт, відповідно до пункту 1.1 якого кредитор відступає новому кредитору права вимоги, які належать кредитору, та стає кредитором по договору позики № 01 від 10.06.2005 року, укладеному між «APPAREL LTD»та ТОВ «Франсу-Україна». Листом від 31.05.2010 року компанія «GERALDI HOLDING CORP.»повідомила відповідача про відступлення права вимоги та направила копії підтверджуючих документів.
Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконання відповідачем зобов'язань по поверненню на користь позивача позики та відсотків за договором.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Підставою для направлення справи на новий розгляд стало не з'ясування судами, в зв'язку з чим у кредитора виникло право на дострокове повернення позики (з огляду невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, інших підстав, передбачених договором) та якими доказами в такому разі це підтверджується.
Положеннями ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1052 ЦК України визначено, що у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до п. 4.2 договору позики № 01 від 10.06.2005 року, позикодавець має право вимагати повернення позики, нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій, якщо позичальник протягом трьох робочих днів від дати отримання вимоги позикодавця про надання додаткових засобів забезпечення виконання зобов'язання, не надасть таких засобів (шляхом укладення відповідного договору) або запропоновані засоби не влаштують позикодавця; у випадку погіршення фінансового стану позичальника вимагати дострокового повернення сумит позики та нарахованих відсотків.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на 15.04.2010 права кредитора у зобов'язанні, які виникли з договору позики згідно ст.ст. 512-516 ЦК України перейшли від іноземного підприємства «APPAREL LTD»до компанії «LYDDEN GROUP INC.»(на підставі контракту № МССН-STRTR-225-12/2005 від 15.12.2005 року), а 20.05.2010 року права кредитора у зобов'язанні, які виникли з договору позики перейшли від компанії «LYDDEN GROUP INC.»до ІП «Foster Carers LTD»(на підставі контракту від 20.05.2010, про що відповідача було повідомлено листом від 31.05.2010 року).
При вирішенні спору суд враховує, що 15.04.2010 року компанія «LYDDEN GROUP INC.»звернулася до ТОВ «Франсуа-Україна»з листом, у якому вимагала дострокового повернення відсотків за договором. У вказаному листі, зокрема, викладено прохання про: 1. Негайне надання засобів забезпечення виконання зобов'язань; 2. Надання вичерпної (підтвердженої документально) інформації про фінансовий стан підприємства; 3. Негайне погашення заборгованості з оплати відсотків за користування позикою, розмір яких складає 24 616,43 дол. США. При цьому, вимог щодо дострокового повернення позики в розмірі 500 000,00 дол. США компанією «LYDDEN GROUP INC.»не заявлялось, у матеріалах справи відсутні докази звернення з вказаною вимогою до відповідача.
Так, виникнення у кредитора права вимагати дострокового повернення позики не є рівнозначним реалізації ним такого права. Відтак, обов'язок дострокового повернення позики виникає у боржника тоді, коли кредитор цим правом скористався, а не тоді, коли таке право у кредитора лише задекларовано (п. 4.2 договору).
Окрім того, законодавець не пов'язує виникнення у позивача права вимагати з безумовним обов'язком відповідача повернути позику.
У ст. 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК Ураїни).
Враховуючи вищевикладене, станом на 28.07.2010 року відповідачем не було порушено зобов'язань щодо повернення кредитору позики, в зв'язку з чим у Компанії «GERALDI HOLDING CORP.»(поручителя) не виникло зобов'язання сплатити 12.05.2010 року - 500 000,00 грн., оскільки належних доказів звернення до відповідача з вимогою про дострокове повернення позики позивачем суду не представлено, у матеріалах справи вказані докази відсутні, а згідно п. 1.1 договору позики, кінцевим строком повернення позики є 12.08.2010 року (п'ять років з дати отримання всієї суми позики).
Таким чином, на час звернення з позовом до суду, строк виконання зобов'язань щодо повернення позики не настав.
Обставини на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог судом визнаються недоведеними, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
1. У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Котков
дата підписання повного тексту рішення 21.04.2011р.