31.03.11р.
Справа № 5005/3658/2011
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Млин Сервіс Плюс", м. Полтава
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рапід Дніпро", м. Дніпропетровськ
про про визнання договору поставки недійсним
Суддя Назаренко Н.Г.
Представники:
від позивача - Коценко О.В., директор;
від відповідача - Бублейник В.А., дов. № 4 від 30.03.11р.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Млин Сервіс Плюс” звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рапід Дніпро" про визнання недійсним договору поставки № 1031 від 31.01.2011р.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач проти позовних вимог заперечує та в позові просить відмовити. В своїх запереченнях посилається на те, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком, а тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли. Згідно зі звичаєм, що склався в діловому обороті, не зазначення в договорі строку його дії свідчить про волю сторін на встановлення правила про те, що договір діє до припинення зобов'язання, яке виникло з договору, виконанням або з інших підстав відповідно до закону. Отже, відповідач вважає, що за відсутності в господарському договорі строку дії договору у суду немає підстав вважати його неукладеним, якщо докази, наявні у справі, не свідчать про те, що справжня воля сторін полягала у намірі досягнути згоди про строк дії договору в майбутньому.
Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу сторонами не подавалось.
Відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва до 31.03.11р. на 12:30 год.
В порядку ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника Позивача, Відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -
31.01.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Млин Сервіс Плюс” (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рапід Дніпро" (далі - відповідач, постачальник) укладений договір поставки №1031 (далі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцеві товар, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цьому Договорі прийняти та оплатити цей товар.
Постачальник бере на себе обов'язок після набрання чинності цим договором в строк не пізніше 10 днів передати покупцеві в повному обсязі товар із сертифікатом якості, а покупець бере на себе обов'язок прийняти товар від постачальника і здійснити за нього оплату в строки і в порядку, передбачені цим договором (п.п. 2.1, 2.2 договору).
Загальна ціна товару визначається із сумарної вартості всіх поставок, здійснених в рамках цього договору (п.4.1 договору).
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем на адресу позивача було здійснено відвантаження товару за видатковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а. с. 27-33) на загальну суму 6 898 105,56 грн.
Позивач підтвердив поставку відповідачем товару на вказану суму.
Позивач просить визнати даний договір недійсним з тих підстав, що пункт 7.1 договору поставки визначає строк його дії, проте сторони не визначили ні дату початку перебігу дії договору, ні строк його закінчення.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ст. 626 ЦК України ).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України ).
Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір № 1031 від 31.01.2011р., який оспорюється Позивачем відноситься до договору поставки, за яким відповідно до ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.ст. 638, 639 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Частинами 1, 2 статті 631 ГК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Господарський кодекс визнає істотною умовою будь-якого господарського договору строк його дії. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч.7 ст. 180 ГК України).
Як вбачається із встановлених обставин, на виконання умов договору поставки №1031 від 31.01.2011р. кожною зі сторін були вчинені дії, спрямовані на виконання умов договору: відповідач за період з 01.02.2011р. по 04.02.2011р. передав позивачу товар, а позивач, в свою чергу, прийняв товар без жодних заперечень, що свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов, які є необхідними для даного типу договорів.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Ст. 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину : 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей Відповідно п.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору
Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини. Зміст договору свідчить про те, що при укладенні договору, сторонами було дотримано всі передбачені законодавством істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними як обов'язкові умови договору.
Заявник у позові не виклав і не довів того, з якої з підстав, передбачених у ч. ч. 1-3, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, повинний бути визнаний недійсним Договір поруки, укладений відповідачами.
За правилами встановленими ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин, суд не вбачає передбачених законом підстав для визнання договору поставки №1031 від 31.01.2011р. недійсним, оскільки відсутність суттєвих умов в договорі не являється підставою для визнання його недійсним в силу вимог визначених ст.203 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на Позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя
Н.Г. Назаренко
Дата підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України, - 01.03.2011р.