Справа № 1-51/11
"12" січня 2011 р.
Подільський районний суд м. Києва
в складі:
головуючого - судді Отвіновського П.Л.,
при секретарях -Кочубей Є.В., Думс І.В., з участю прокурорів - Купецького В.Б., Святенко Д.О., Кіщака Д.С.,
підсудного - ОСОБА_1,
захисника - ОСОБА_2
потерпілого - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу по обвинуваченню:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, українця, громадянина України, освіта незакінчена вища, працюючого, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, сина, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України,
17 серпня 2009 року приблизно об 11.20 год. ОСОБА_1 перебуваючи за місцем своєї роботи у приміщенні боксу ТОВ "УМСБОТ", що знаходиться по вулиці Електриків, 26 в м. Києві, зайшовши у підсобне приміщення, помітив на столі чоловічу сумку, яка належала ОСОБА_3
У цей час у нього виник злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна, зокрема, речей, які знаходились у цій сумці.
Реалізуючи цей свій злочинний намір ОСОБА_1 підійшов до указаного столу та впевнившись що за його діями ніхто не спостерігає, відчинив указану сумку, звідки таємно викрав мобільний телефон марки "Самсунг Д - 900" вартістю 1500 гривень, в якому містилась сім - картка мобільного оператора зв'язку "МТС", вартістю 50 гривень, на рахунку якої грошей не було, які належали ОСОБА_3, спричинивши останньому матеріальну шкоду на загальну суму 1 550 гривень. Викравши зазначене чуже майно, яке належало потерпілому ОСОБА_3 ОСОБА_1 з місця вчинення злочину втік, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Допитаний підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України визнав фактично частково та пояснив, що приблизно у лютому 2009 року він влаштувався на роботу в ТОВ «УМСБОТ», суднозбиральником.
У ТОВ «УМСБОТ» працював ОСОБА_3, якого він знав і підтримував з ним дружні стосунки. У серпні 2009 року він (ОСОБА_1) вирішив пошуткувати над ОСОБА_3, а саме взяти його мобільний телефон і одразу повернути. Для того, щоб жарт вдався він підійшов до сумки ОСОБА_3, яка стояла на столі у побутовій кімнаті, дістав мобільний телефон ОСОБА_3 Самсунг Д 900, після чого поклав його собі у кишеню. Після обіду він збирався повернути мобільний телефон ОСОБА_3. Після того, як він жартуючи взяв мобільний телефон він пішов працювати. В обід він ОСОБА_3 не бачив. У процесі роботи він побачив на території підприємства працівників міліції і у подальшому дізнався від своїх колег, що міліція приїхала з приводу крадіжки мобільного телефону ОСОБА_3. Він злякався і не знав, що йому робити з цим мобільним телефоном. Далі він почав роздумувати, як уникнути наслідків пов'язаних з його жартом. У подальшому він вирішив цей мобільний телефон сховати, при цьому не усвідомлював для чого. Для реалізації задуманого він пішов і телефон сховав у себе вдома. Потім вирішив викинути його, однак зупинило його побоювання, що хтось може його знайти. Потім через деякий час він вирішив цей телефон взагалі продати. У подальшому він його продав на Караваєвих дачах за 250 грн. Протягом усього цього часу він спілкувався із ОСОБА_3, однак про свій жарт не повідомляв йому. Також зі слів останнього він дізнався, що порушено кримінальну справу, що його (ОСОБА_1) дуже занепокоїло. Після цього він вирішив зізнатися у скоєному і написав явку з повинною. У подальшому він від слідчого дізнався, що якщо ОСОБА_3 забере позов то кримінальна справа закриється. Далі ОСОБА_3 привозив його паспорт і намагався забрати свою заяву, однак його спроба не дала позитивних результатів. Потім йому (ОСОБА_1) було обрано міру запобіжного заходу - підписка про невиїзд. У подальшому він надав показання та активно сприяв розкриттю злочину. У вересні 2009 року йому було пред'явлено обвинувачення. Далі він повністю відшкодував потерпілому збитки.
Окрім цих показань підсудного вина ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України підтверджується також наступними доказами.
Так, потерпілий ОСОБА_3 суду пояснив, що, приблизно чотири останніх роки він працює слюсарем у ТОВ «УМВСБОТ». На даному підприємстві, в сусідньому цеху, працює ОСОБА_1, з яким у нього були дружні стосунки. 17.08.2009 року він прийшов на роботу, переодягнувся в роздягальні, сумку з речами забрав у цех, а саме у побутове приміщення, яке там розташоване. Востаннє свій мобільний телефон Самсунг він бачив у цей день о 8 годині, коли залишав його у вказаному побутовому приміщені. Повернувся до цього приміщення о 10 чи 11 годині цього ж дня і поліз у сумочку, щоб знайти свій мобільний телефон для того, щоб пересвідчитися котра година, однак виявив там його відсутність. З метою пошуку мобільного телефону він зателефонував на свій номер, однак він був вимкнутий і оператор повідомив, що телефон знаходиться поза межою досяжності. Потім він зателефонував із мобільного телефону свого знайомого своїй дружині та повідомив про вказане і вона викликала міліцію. Перед приїздом міліції начальник цеху збирав усіх працівників та запитував чи не брав хтось із них телефон, однак всі мовчали. Був на цих зборах і ОСОБА_1. Після викрадення він спілкувався з ним і той (ОСОБА_1) розпитував про обставини викрадення, однак нічого йому не повідомляв. У подальшому приїхали працівники міліції, які провели огляд місця події. Приблизно через 10 днів після цих подій йому зателефонував працівник міліції та повідомив, що проведеними оперативними заходами було встановлено номер мобільного телефону карточки, яка вставлялася у викрадений у нього мобільний телефон, після крадіжки. Після цього той повідомив йому номер цього мобільного телефону і запитав чи не знає він (ОСОБА_3) кому він належить. Перевіряючи по телефонній книжці своєї дружини він з'ясував, що цей номер належить ОСОБА_1. Про це він повідомив працівникам міліції і вони затримали останнього. Після цього приблизно через 1-2 дні ОСОБА_1 відшкодував йому гроші за викрадений телефон. Повертаючи гроші ОСОБА_1 повідомив, що хотів пожартувати.
Згідно оголошених судом показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 убачається, що 3 вересня 2009 року о 15 год. 00 хв. в приміщенні Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві їм були роз'яснені їх права. У подальшому в їх присутності дізнавачем було запропоновано підозрюваному представитись, розповісти та показати, де та при яких обставинах він 17.08.2009 року в приміщенні боксу ТОВ « УМСБОТ» по вулиці Електриків, 26 в м. Києві таємно викрав мобільний телефон «Самсунг Д 900», на що останній представився як ОСОБА_1, 1980 року народження та вказав, що від участі в проведенні слідчої дії - відтворення обстановки та обставин події він відмовляється, причину відмови пояснювати не бажає, свою вину в скоєнні даної крадіжки визнає повністю, щиросердечно розкаюється, на своїх показах наданих попередньо наполягає.
Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що з 2002 по 2010 роки вона працювала старшим дізнавачем Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві. До її службових обов'язків входило розслідування кримінальних справ. Особа ОСОБА_1 їй відома в зв'язку з виконанням нею службових обов'язків. Спочатку вона порушила кримінальну справу за фактом крадіжки мобільного телефону, яка відбулася на заводі. Далі ОСОБА_1 написав явку з повинною і під час допиту зізнався у викраденні телефону, з приводу якого було порушено справу. Після цього вона направила матеріали до слідчого відділу. Під час слідчих дій ОСОБА_1 не повідомляв їй, що не мав наміру викрадати телефон, а хотів своїм вчинком лише пожартувати над потерпілим, а навпаки зізнавався саме у таємному викраденні телефону, при цьому на нього ніхто не тиснув.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що він проводив слідчі дії по справі ОСОБА_1 і пред'являв йому обвинувачення, однак той відмовився давати показання, повідомивши, що підтримує попередні свої показання, які він давав в якості підозрюваного, при цьому зізнавався, що винен у інкримінованій крадіжці телефону й говорив, що йому соромно йти на завод у зв'язку з цим. При спілкуванні ОСОБА_1 не повідомляв, що це була не крадіжка, а був невдалий жарт.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що у 2009 році в її провадженні перебувала кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК України. Під час розслідування справи ОСОБА_1 повністю визнавав свою вину і справа була направлена до суду. Все, що ОСОБА_1 розповідав вона чітко відображала в протоколах. ОСОБА_1 чітко розповів обставини крадіжки, а саме, що в робочий час зайшов до підсобного приміщення попити води. Там він побачив сумку, відчинив її побачив мобільний телефон і вирішив його викрасти. Після того як він викрав мобільний телефон він продав його на Караваєвих дачах. Усі показання ОСОБА_1 давав спокійно врівноважено, без застосування примусу. В її присутності на ОСОБА_1 ніхто не тиснув. Показання ОСОБА_1 на всіх стадіях розгляду узгоджувались з матеріалами кримінальної справи та не різнились між собою.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що у той період, коли він працював у Подільському райвідділі оперуповноваженим в нього був матеріал по ОСОБА_1 Останній писав йому явку з повинною. Будь-яких недозволених методів до нього він не застосовував.
Окрім, вищезазначених показань потерпілого та свідків вина ОСОБА_1 у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України підтверджується також протоколом огляду місця події від 17 серпня 2009 року та фототаблицею до нього, у яких зафіксовано огляд побутового приміщення, в якому окрім іншого знаходиться сумка потерпілого, з якої ОСОБА_1 викрав мобільний телефон ОСОБА_3
Суд критично відноситься до показань підсудного, які він надав у суді та у яких повідомив, що наміру викрадати мобільний телефон ОСОБА_3 він не мав, а всі його дії були невдалим жартом, оскільки ці його показання спростовані, як самим ОСОБА_1 під час дізнання та досудового слідства, де він, як під час першого етапу розслідування (дізнання), так і під час досудового слідства, повідомляв, що він мав намір учинити крадіжку майна і реалізував цей намір, викравши його, не повідомляючи про будь-які жарти. На користь обвинувачення також свідчить і подальша поведінка підсудного, зокрема, продаж ним викраденого мобільного телефону на Караваєвих дачах, що взагалі не узгоджується з його версією про нібито невдалий жарт, а свідчить про корисливий мотив при вчиненні крадіжки майна. Повністю спростовано цю версію підсудного також і потерпілим та свідками. Суд вважає, що у такий спосіб, надавши суду ці показання, підсудний мав намір уникнути кримінальної відповідальності або пом'якшити її.
Оцінивши всі докази по справі суд вважає встановленим, що своїми умисними діями, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), ОСОБА_1 учинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 185 КК України.
Призначаючи покарання підсудному ОСОБА_1, у відповідності зі ст. 65 КК України, суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до злочинів середньої тяжкості, особу винного, який раніше не судимий та до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, працює, одружений, має малолітнього сина, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, та обставини, які пом'якшують його покарання - щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку, які передбачені п.п.1, 2 ч.1 ст.66 КК України.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_1 згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне обрати ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, оскільки інші види покарань, на думку суду не виправлять підсудного, однак, з урахуванням тяжкості злочину, обставин справи, особи винного, який раніше не судимий, має на утриманні малолітню дитину, суд дійшов висновку, що його перевиховання та виправлення можливі без відбування покарання, та вважає за доцільне призначити ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, суд, -
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та призначити йому покарання за ч.1 ст. 185 КК України у виді одного року позбавлення волі.
Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку один рік.
Згідно п. п. 2, 3 та 4 ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_1: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили, залишити без змін - підписку про невиїзд з постійного місця проживання.
Вирок може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва протягом п'ятнадцяти діб з моменту його проголошення.
Суддя Отвіновський П. Л.