01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.12.2007 № 42/377
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Овідна Ю.В. - представник за дов. № 2-14 від 28.12.2007р.;
від відповідача - Ульянчук Ю.А. - представник за дов. № Д-53/07 від 26.11.2007р.;
Шулик К.В. - представник за дов. № Д -52/07 від 26.11.2007р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкрите акціонерне товариство "Київгаз"
на рішення Господарського суду м.Києва від 16.10.2007
у справі № 42/377
за позовом Дочірня компанія "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України"
до Відкрите акціонерне товариство "Київгаз"
про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов"язання, ціна позову 5403996,84 грн.
Суть рішення і апеляційної скарги:
Дочірня компанія «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Київгаз» про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 5403996,84 грн., з яких основного боргу - 3113027,46 грн., пені - 972556,16 грн., інфляційних збитків - 863179,70 грн., 3% річних з простроченої суми - 237321,60грн., 7% з простроченої суми - 217911,92 грн. та просила відшкодувати за рахунок відповідача державне мито та інші судові витрати.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2005 у справі 42/377 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 3113027,46 грн. боргу, 863179,70 грн. інфляційних, 237321,60 грн. 3% річних, 25500 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у позові в іншій частині відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що доказів належної оплати за договором № 115-27 від 24.01.2005р. на транспортування природного газу суду не надано, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, тому з нього на користь позивача на підставі вимог ст.ст. 622,625 ЦК України стягнуто 3113027,46 грн. боргу, 863179,70 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 237321,60 грн. 3% річних з простроченої суми.
Суд першої інстанції, відмовляючи частково в позові, в рішенні зазначив, що ухвалою господарського суду міста Києва від 19.08.2004 р. було порушено провадження у справі № 23/343-б про визнання відповідача банкрутом та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Згідно з даними інформаційної системи «Діловодство господарського суду» ухвалою господарського суду міста Києва від 26.06.2007 р. провадження у справі про визнання відповідача банкрутом припинено.
Тому суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги про стягнення пені, нарахованої позивачем за період 11.02.2006 - 26.06.2007 р. з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України щодо періоду нарахування штрафних санкцій, не задоволено місцевим господарським судом також вимоги про стягнення пені в іншій частині. Крім того, в рішенні суду першої інстанції зазначено, що сторони за спірним договором погодили інший вид відповідальності, ніж передбачений ч. 2 ст. 232 ГК України. З цих підстав вимоги про стягнення 7% штрафу від суми простроченого зобов'язання також не задоволенні.
Не погоджуючись із вказаним рішенням господарського суду міста Києва від 16.10.2007 року, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині стягнення з ВАТ «Київгаз» 863179,7 грн. інфляційних збитків, 237321,6 грн. 3% річних, 25000 держмита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та прийняти нове рішення, яким відмовити ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» в цій частині позовних вимог з пропорційним розподілом судових витрат.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2007 р. № 42/377 скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Заявник вказує, що під час розгляду справи № 42/377 господарським судом міста Києва було допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Також апелянт зазначає, що судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та не звільнено боржника від вказаних санкцій за невиконання та неналежне виконання грошових зобов'язань, а також від сум завданих збитків кредиторам за грошовими зобов'язаннями.
У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2007р. по справі 42/377 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач посилався на те, що, по-перше, штрафними санкціями в розумінні Господарського кодексу України є пеня та штраф, по-друге, ототожнення інфляційних та трьох відсотків річних з простроченої суми з штрафними та іншими санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань суперечить п. 9 Роз'яснення вищого господарського суду України від 29.04.1994 р. № 02-5/239 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання», у якому чітко зазначається, що пеня як один із видів неустойки, яка стягується за кожен день прострочки і в межах шестимісячного строку позовної давності, необхідно відрізняти від відсотків за користування чужими коштами, що є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін та враховуючи доводи сторін, Київський апеляційний господарський суд
Предметом позову у даній справі є вимоги ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» щодо стягнення суми заборгованості за договором поставки природного газу, пені, інфляційних витрат, 3% річних та 7% простроченої суми.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, Дочірня компанія «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - позивач) уклала з Відкритим акціонерним товариством «Київгаз» (далі - відповідач) договір на транспортування природного газу № 115-27 від 24.01.2005 р. (далі - договір), за яким позивач зобов'язався здійснити транспортування трубопровідним транспортом природного газу від пунктів прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільчих станцій, а відповідач зобов'язався сплатити за транспортування газу встановлену плату (п.1.1 договору).
Так, згідно п. 5.1. договору, диференційований тариф на транспортування 1000 куб. м. газу по магістральних трубопроводах позивача встановлюється в розмірі 33,50 грн., крім того ПДВ - 6,70 грн., всього в розмірі 40,20 грн. Відповідно до п. 5.2 договору тариф на транспортування газу, зазначений у п. 5.1 договору, може змінюватись за рішенням Національної комісії регулювання електроенергетики України. У випадку зміни тарифу новий тариф є обов'язковим для сторін за даним договором з моменту введення його в дію. Зміна тарифу оформляється додатковою угодою до даного договору.
Відповідно до додаткової угоди № 3 від 31.05.2006р., п. 5.1 розділу 5 договору викладено у такій редакції: тариф на транспортування 1000 куб. м. газу Сторони - 2 по системі магістральних трубопроводів Сторони - 1 згідно з постановою від 23.05.2006р. № 589 Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про затвердження тарифів на послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами» з 01.06.2006р. установлюється в розмірі 49,60 грн., крім того ПДВ - 9,92 грн., всього в розмірі 59,52 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивач протягом січня- грудня 2006р. надав відповідачу послуги з транспортування 285391,873 тис.м3 природного газу вартістю 13800885,46грн., що підтверджується поясненнями позивача, актом виконання послуг з транспортування газу у січні 2006 р. від 31січня 2006р., актами здачі-прийомки послуг за транспортування газу від 28 лютого 2006р., від 31 липня 2006р., від 31 серпня 2006р., від 30 вересня 2006р., від 31 жовтня 2006р., від 30 листопада 2006р., від 31 грудня 2006р., та не спростовується апелянтом, який не оскаржує рішення в частині основного боргу.
Відповідач, в свою чергу, лише частково оплатив вартість наданих послуг у загальній сумі 10687858,00грн. Доказів належної оплати залишку заборгованості за договором суду надано не було. Вказаний факт також не спростовується відповідачем в апеляційній скарзі.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ухвалою господарського суду м. Києва від 19.08.2004 року було порушено провадження у справі № 23/343-б про визнання відповідача банкрутом та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач є поточним кредитором відповідача, оскільки заявлені ним вимоги про оплату послуг за спірним договором виникли після порушення у справі про банкрутство.
Господарським судом міста Києва на підставі даних інформаційної системи “Діловодство господарського суду» було встановлено, що ухвалою господарського суду м. Києва від 26 червня 2007р. провадження у справі про визнання відповідача банкрутом припинене. Вказаний факт не спростовується апелянтом в апеляційній скарзі.
Абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Ч. 1 ст. 230 ГК України містить визначення та види штрафних санкцій. Так штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Застосування оперативно-господарських санкцій врегламентоване в ст.ст. 235, 237 ГК України. Порядок застосування адміністративно - господарських санкцій передбачено в гл. 27 ГК України.
Вищенаведена норма Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (а.2 ч. 4 ст. 12) визначає конкретний проміжок часу, (в даному випадку це період з 11.02.2006р. по 26.06.2007р.), протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під терміном "грошове зобов'язання" розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про стягнення пені, нарахованої позивачем за період 11 лютого 2006 - 26 червня 2007 років, не підлягає задоволенню з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.
Також правомірним є висновок суду першої інстанції, що не підлягає задоволенню вимога про стягнення 7% штрафу від суми простроченого зобов'язання в розумінні ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також в розумінні ч. 2 ст 232 ГК України, оскільки сторони за спірним договором погодили інший вид відповідальності.
Висновки суду першої інстанції щодо відмови в позові в частині вищенаведеного є обґрунтованими, апелянт не оскаржує рішення суду першої інстанції в цій частині.
Разом з цим, відповідно до цієї ж статті Закону грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.
Такі підстави передбачені, зокрема, статтею 625 ЦК України згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Стаття 536 ЦК України встановлює правову природу процентів, які застосовуються у розумінні боргу, в контексті ст. 625 ЦК України, а не як відповідальність.
Отже, на підставі ст. 625 ЦК суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що по-перше, боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. По-друге, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В зв'язку з цим грошовими зобов'язаннями відповідача перед позивачем є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.
Ухвалюючи рішення по даній справі суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дія мораторію поширюється на нараховану позивачем пеню, а сума боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, як плати за користування коштами (а не міри відповідальності), підлягає стягненню.
Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з боржника 3113027,456 грн. боргу, 863179,70грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 237321,60 грн. трьох процентів річних з простроченої суми.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Київгаз» залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2007 у справі № 42/377 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 42/377 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
17.12.07 (відправлено)