01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
27.11.2007 № 22/236
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Талдикін А.В. (довіреність № 228 від 09.10.2007);
від відповідача - повідомлений, але не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Святослав"
на рішення Господарського суду м.Києва від 10.09.2007
у справі № 22/236
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Молочна слобода"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Святослав"
про стягнення 6 364,51 грн.
Відповідно до розпорядження Голови Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2007 № 01-23/1/1 розгляд справи здійснюється колегією суддів у складі: головуючої судді Ропій Л.М., суддів: Барицької Т.Л., Гольцової Л.А.
Рішенням Господарського суду м.Києва від10.09.2007 у справі №22/236 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю »Святослав» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю »Торговий дім »Молочна слобода» 6 364,51 грн. основного боргу та судові витрати в розмірі 220,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, оскільки вважає, що при прийнятті рішення господарським судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки відповідач не був повідомлений про час та місце розгляду справи, ухвалу про порушення провадження у справі та про призначення її до розгляду відповідач не отримував.
05.11.2007 через канцелярію апеляційного господарського суду відповідач надав уточнення до апеляційної скарги, в яких вказав на те, що сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на день подання позову становила не 3 927,03 грн., як зазначає позивач, а 3 851,85 грн., оскільки загальна сума поставки товару становить 17 029,63 грн., з яких на суму 75,18 грн. товар було повернуто, здійснено часткову оплату товару спочатку в розмірі 2 602,60 грн., а потім в розмірі 10 500,00 грн. Отже 17 029,63 грн. - 75,18 грн. - 2 602,60 грн. - 10 500,00 грн. = 3 851,82 грн. Також, відповідач зазначає, що розрахунок пені зроблений позивачем без врахування п. 6 ст. 232 ГК України, а тому є невірним.
Крім того, відповідачем були надані додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких останній вказав на те, що ст. 258 ЦК України встановлено строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки в один рік, а тому позовна давність по вимозі позивача про стягнення пені спливла ще в 2005 році, отже, така вимога позивача не підлягає задоволенню, а рішення в цій частині підлягає скасуванню.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому позивач вказує на те, що відповідно до ст. 64 ГПК України суддя, прийнявши позовну заяву, надсилає сторонам ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується час і місце проведення засідання господарського суду. Докази відправки сторонам ухвали місяться в матеріалах справи, що свідчить про належне виконання судом вимог ст. 64 ГПК України.
Крім того, позивачем було надано уточнення суми заборгованості відповідача, в яких позивач зазначає, що відповідачем було здійснено дійсно повернення товару на суму 75,18 грн., а тому на момент звернення з позовом сума заборгованості відповідача становила не 3 927,03 грн., а 3 851,85 грн. Також позивач уточнив суму пені, яку з урахування п. 6 ст. 232 ГК України просив стягнути з відповідача в розмірі 1 045,49 грн.
27.11.2007 через канцелярію апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника відповідача на екзаменаційній сесії з 05.11.2007 по 29.11.2007.
Представник позивача заперечує проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Апеляційний господарський суд розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не знаходить підстав для його задоволення, оскільки строк розгляду апеляційної скарги обмежений нормами Господарського процесуального кодексу України; згідно із ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладається коли за якихось обставин спір не може бути вирішено у даному судовому засіданні, перебування представника відповідач на екзаменаційній сесії не є такою обставиною, а інших обставин, за яких даний спір не може бути вирішено у судовому засіданні, відповідач не наводить. Крім того, оскільки відповідно до ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника; представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації, то відповідач не позбавлений був права направити у судове засідання іншого свого представника.
При розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом були заслухані пояснення представників позивача та відповідача, досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.
Позивач подав до господарського суду першої інстанції позов про стягнення з відповідача 3 927,03 грн. заборгованості за отриманий товар по договору поставки № 05КФ060099 від 27.11.2003, 2 059,03 грн. пені та 378,45 грн. 3% річних.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.11.2003 між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки № 05КФ060009 (далі договір поставки), за умовами якого позивач, як продавець, зобов'язався поставляти у власність відповідачу партіями молочну продукцію торгової марки »Заречье» (виробник »Круп'янський молочноконсервний комбінат»), в асортименті та якості згідно із додатком № 1, а відповідач, як покупець, зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату (п. 1.1.).
Асортимент, кількість, якість та строк поставки кожної партії товару визначаються в письмових замовленнях відповідача. Форма замовлення погоджується сторонами у додатку № 2 до даного договору, який є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору поставки).
Партією товару є товар, що відвантажений за однією видатковою накладною (п. 1.3. договору поставки).
Відповідно до п. 3.1. договору поставки поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі прийнятих позивачем до виконання замовлень відповідача автотранспортом позивача на умовах DDP м. Київ по Інкотермс 2000, склад відповідача: м. Київ, вул. Закревського та в строк, вказаний в цьому замовленні.
Оплата відповідачем кожної поставленої партії товару здійснюється протягом 21 календарного дня з моменту отримання відповідачем товару на розрахунковий рахунок позивача, що вказаний в розділі 9 даного договору, із зазначенням у платіжному дорученні номеру договору, за яким здійснюється оплата (п. 2.3. договору поставки).
Матеріали справи свідчать, що позивач на виконання умов договору поставки за накладними № KF-167 від 02.12.2003, № KF-332 від 19.12.2003, № KF-350 від 23.12.2003, № KF-424 від 30.12.2003, № KF4-34 від 10.01.2004, № KF4-74 від 16.01.2004, № KF4-228 від 06.02.2004, № KF4-386 від 24.02.2004, № KF4-418 від 26.02.2004, № KF4-548 від 11.03.2004, № KF4-562 від 12.03.2004, № KF4-901 від 26.04.2004, № KF4-1112 від 20.05.2004, № KF4-1113 від 20.05.2004, № KF4-1185 від 27.05.2004, № KF4-1479 від 29.06.2004, № KF4-1770 від 21.07.2004, № KF4-1796 від 23.07.2004, № KF4-2128 від 19.08.2004, № KF4-2179 від 20.08.2004, № KF4-2265 від 30.08.2004, № KF4-2468 від 13.09.2004, № KF4-2600 від 22.09.2004, № KF4-2604 від 22.09.2004 поставив відповідачу товар на загальну суму 17 029,63 грн.
Отримання відповідачем товару від позивача підтверджується підписом довіреної особи відповідача та печаткою відповідача на зазначених накладних. Крім того, в апеляційній скарзі відповідач не заперечує проти отримання від позивача товару по вказаним накладним на загальну суму 17 029,63 грн.
Позивач звертаючись із позовом зазначав в позовній заяві, що відповідач перерахував позивачу за поставлений останнім товар грошові кошти в розмірі 2 602,60 грн. у період з 10.10.2003 по 07.07.2004 (включно) та після направлення позивачем претензії № 4 від 01.04.2005 ще сплатив 20.04.2005 та 22.04.2005 грошові кошти на загальну суму 10 500,00 грн. Загалом відповідач за поставлений йому товар перерахував на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 13 102,60 грн. (2 602,60 грн. + 10 500,00 грн.), тоді як товар було поставлено позивачем відповідачу на суму 17 029,63 грн.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного та Господарського кодексів України до відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним та Господарським кодексами України, їх положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності.
Згідно із ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 265 ГК України передбачений обов'язок постачальника передати товар покупцю в обумовлені строки та обов'язок покупця прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Оскільки відповідач в повному обсязі не розрахувався з позивачем за отриманий від нього товар, проти чого відповідач не заперечує, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за отриманий товар, яка відповідно до розрахунку позивача, доданого ним до позовної заяви, становила 3 927,03 грн.
Господарський суд першої інстанції вказану вимогу позивача задовольнив в повному обсязі та стягнув із відповідача грошові кошти в розмірі 3 927,03 грн.
Однак, із висновком господарського суду першої інстанції про задоволення в повному обсязі вимоги позивача апеляційний господарський суд погодитись не може, оскільки як стверджує відповідач та з чим погоджується позивач в листі № 274 від 20.11.2007, наданому ним під час розгляду справи в апеляційному господарському суді, позивачем при зверненні до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 3 927,03 грн. не було враховано повернення відповідачем товару на суму 75,18 грн.
Тобто, на час звернення позивача з даним позовом до господарського суду першої інстанції заборгованість відповідача перед позивачем становила не 3 927,03 грн., а 3 851,85 грн. (3 927,03 грн. - 75,18 грн.).
Суму заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 3 851,85 грн. підтверджує також і сам відповідач в уточненнях до апеляційної скарги.
Отже, скільки заборгованість відповідача перед позивачем на час звернення з даним позовом до суду становила 3 851,85 грн., що підтверджує і позивач, то у позивача не було підстав вимагати стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 75,18 грн., у зв'язку з чим апеляційний господарський суд приходить до висновку про відмову в частині стягнення з відповідач на користь позивача грошових коштів в розмірі 75,18 грн.
Натомість, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованою та правомірно задоволеною господарським судом першої інстанції вимогу позивача в частині стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 3 851,85 грн.
Під час розгляду справи в апеляційному господарському суді відповідач 23.11.2007 через канцелярію суду надав додаткові пояснення в яких вказав на те, що сума заборгованості в розмірі 3 851,85 грн. ним перерахована позивачу, в підтвердження чого надав платіжне доручення № 15 від 22.11.2007.
В судовому засіданні 27.11.2007 представник позивача підтвердив сплату відповідачем 22.11.2007 основного боргу в сумі 3 851,85 грн.
Відповідно до п.п. 1-1 ст. 80 ПК України господарський суд припиняє провадження у справі якщо відсутній предмет спору.
Згідно із п 3 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суджу України від 23.08.1994 № 02-5/612 “Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору.
Таким чином, враховуючи, що на час прийняття даної постанови відповідач перерахував на рахунок позивача суму заборгованості в розмірі 3 851,85 грн., що підтверджує і позивач, апеляційний господарський суд приходить до висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 3 851,85 грн. на підставі п.п. 1-1 ст. 80 ГПК України.
Згідно із ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 6.1. договору поставки при несвоєчасній оплаті товару відповідач сплачує позивачу за кожен день прострочення суму пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від вартості несплаченого товару та 3% річних нарахованих на суму заборгованості.
Враховуючи, що відповідач несвоєчасно виконав своє зобов'язання щодо оплати отриманого від позивача товару, апеляційний господарський суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 378,45 грн. за період з 03.12.2003 по 22.04.2005 правомірно задоволена господарським судом першої інстанції.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасну оплату товару апеляційний господарський суд зазначає на наступне.
Відповідно до ч. 2 п. 5 Прикінцевих положень ГК України положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення господарських зобов'язань, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
Згідно із п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктом 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За умовами п. 6.1. договору поставки при несвоєчасній оплаті товару відповідач сплачує позивачу за кожен день прострочення суму пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від вартості несплаченого товару.
Таким чином, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, Прикінцевих положень ГК України та п. 6.1. договору поставки пеня за прострочку оплати товару поставленого по накладним № KF-332 від 19.12.2003, № KF-350 від 23.12.2003, № KF-424 від 30.12.2003, № KF4-34 від 10.01.2004, № KF4-74 від 16.01.2004, № KF4-228 від 06.02.2004, № KF4-386 від 24.02.2004, № KF4-418 від 26.02.2004, № KF4-548 від 11.03.2004, № KF4-562 від 12.03.2004, № KF4-901 від 26.04.2004, № KF4-1112 від 20.05.2004, № KF4-1113 від 20.05.2004, № KF4-1185 від 27.05.2004, № KF4-1479 від 29.06.2004, № KF4-1770 від 21.07.2004, № KF4-1796 від 23.07.2004, № KF4-2128 від 19.08.2004, № KF4-2179 від 20.08.2004, № KF4-2265 від 30.08.2004, № KF4-2468 від 13.09.2004, № KF4-2600 від 22.09.2004, № KF4-2604 від 22.09.2004 підлягає нарахуванню по кожній накладній окремо від дня, коли зобов'язання по оплаті товару мало бути здійснене відповідачем та припиняється через шість місяців.
На підставі викладеного апеляційний господарський суд відповідно до розрахунку апеляційного господарського суду приходить до висновку про стягнення з відповідача пені за несвоєчасну оплату поставленого позивачем по вказаним накладним товару з урахуванням п. 2 ст. 232 ГК України в розмірі 1 103,94 грн.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасну оплату товару, поставленого по накладній № KF-167 від 02.12.2003, то апеляційний господарський суд вважає, що за прострочку оплати товару по даній накладній пеня підлягає стягненню у розмірі 105,17 грн. за весь період зазначений в розрахунку до позовної заяви, оскільки строк оплати по даній накладній настав 24.12.2003, тобто до набрання чинності ГК України.
Таким чином, на підставі викладеного з відповідача за несвоєчасну оплату отриманого від позивача товару підлягає стягненню пеня в розмірі 1 209,11 грн. (1 103,94 грн. + 105,17 грн.).
Твердження відповідача про те, що, оскільки ст. 258 ЦК України встановлює строк позовної давності до вимоги про стягнення пені в один рік, то позовна давність по вимозі позивача про стягнення пені спливла ще в 2005 році, отже, вказана вимога не підлягає задоволенню, апеляційний господарський суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. В матеріалах справи заява відповідача про застосування строку позовної давності зроблена ним до винесення рішення відсутня. Крім того, відповідач оскаржуючи рішення не зазначав про те, що ним до винесення рішення подавалась заява про застосування строку позовної давності.
Посилання відповідача на порушення господарським судом першої інстанції норм процесуального права, а саме на те, що відповідач не був повідомлений про час та місце розгляду справи, ухвалу про порушення провадження у справі та про призначення її до розгляду не отримував, а також на те, що позивач не надсилав відповідачу копії позовної заяви, апеляційний господарський суд не бере до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.
Як вбачається з матеріалів справи сторони повідомлялись про час і місце слухання справи належним чином, що підтверджується відміткою канцелярії Господарського суду м. Києва, здійсненною на зворотному боці ухвали від 01.06.2007 про порушення провадження у справі згідно із вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 за № 75; вказана ухвала надсилалась відповідачу за адресами, зазначеними позивачем у позовній заяві.
Із позовної заяви вбачається, що позивач зазначив дві адреси відповідача, а саме: м. Київ, пр-кт. Героїв Сталінграду, 39-В та м. Київ, вул. Тимошенка, 1Б, кв. 2, а згідно із квитанцій № 2/87724 і № 5/87708 та реєстрів поштових відправлень за 11.05.2007 № 2/87724 і № 5/87708, доданих позивачем до позовної заяви, останній направив відповідачу позовну заяву та додані до неї документи за адресами: м. Київ, пр-кт. Героїв Сталінграду, 39-В та м. Київ, вул. Тимошенка, 1Б, кв. 2.
Відповідно до пункту 3.6 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 »Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
До того ж, слід зазначити, що розгляд справи призначений на 25.06.2007 було відкладено на 27.08.2007 у зв'язку з нез'явленням, зокрема, представника відповідача в судове засідання.
Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва від 26.07.2007 справа № 22/236 була передана на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою від 26.07.2007 суддя Морозов С.М. прийняв до свого провадження справу № 22/236 та призначив її розгляд на 10.09.2007, а копії ухвали надіслав сторонам, в тому числі і відповідачу.
В судове засідання 10.09.2007 відповідач знову не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою канцелярії Господарського суду м. Києва, здійсненою на зворотному боці ухвали від 26.07.2007 згідно із вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 за № 75.
Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає обставин, які б свідчили про порушення господарським судом першої інстанції при прийнятті рішення норм процесуального права.
Виходячи з викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції підлягає зміні, а позов задоволенню частково.
Відповідно до ст. 49 ГПК України розподіл господарських витрат при частковому задоволенні позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо відповідач сплатив борг після звернення кредитора з позовом, витрати, пов'язані зі сплатою державного мита позивачем, покладаються на відповідача на підставі статті 49 ГПК України (інформаційний лист Вищого господарського суду України від 26.06.1995 № 01-8/453 »Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»).
Отже, оскільки суму заборгованості в розмірі 3 851,85 грн. відповідач сплатив під час розгляду справи в апеляційному господарському суді (22.11.2007), то витрати пов'язані зі сплатою державного мита із суми 3 851,85 грн. покладаються на відповідача, а також враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 378,45 грн. та пені в розмірі 1 209,11 грн., то на підставі ст. 49 ГПК України на відповідача покладаються витрати по сплаті державного мита у сумі 87,17 грн.
Керуючись ст. ст. 80, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, суд -
Рішення Господарського суду м.Києва від10.09.2007 у справі №22/236 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
»Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю »Святослав» (04210, м. Київ, пр-кт. Героїв Сталінграду, 39-В, м. Київ, вул. Тимошенка, 1Б, кв. 2, р/р № 260080101338 в ПроКредитБанк м. Києва, МФО 320984, ідентифікаційний код 31724464) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю »Торговий дім »Молочна слобода» (Харківська область, м. Круп'янськ, вул. Ломоносова, 26, р/р № 26005036243200 в ХФ АКІБ »УкрСиббанк», МФО 351005, ідентифікаційний код 32358958) 378,45 грн. 3% річних, 1 209,11 грн. пені, 87,17 грн. державного мита та 100,84 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині в позові відмовити.
В частині стягнення основного боргу в розмірі 3 851,85 грн. припинити провадження у справі.»
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю »Торговий дім »Молочна слобода» (Харківська область, м. Круп'янськ, вул. Ломоносова, 26, р/р № 26005036243200 в ХФ АКІБ »УкрСиббанк», МФО 351005, ідентифікаційний код 32358958) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю »Святослав» (04210, м. Київ, пр-кт. Героїв Сталінграду, 39-В, м. Київ, вул. Тимошенка, 1Б, кв. 2, р/р № 260080101338 в ПроКредитБанк м. Києва, МФО 320984, ідентифікаційний код 31724464) 7,41 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.
Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.
Матеріали справи № 22/236 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді