ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
14 квітня 2011 року 08 год. 59 хв. № 2а-3681/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О. при секретарі судового засідання Крупічко Ю.Ю. розглянув адміністративну справу
за позовомЗакритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «РАДОСИНЬ»
доВідділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві,
проскасування постанови
за участю представників:
позивача: Білюк Ю.А.,
відповідача: Демиденко О.В.,
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 14.04.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст складено і підписано 18.04.2011 року.
Закрите акціонерне товариство «Виробничо-торгова фірма «Радосинь»(далі -Позивач, ЗАТ «Виробничо-торгова фірма «Радосинь») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві (далі -Відповідач) про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06.01.2011 р., зобов'язати зняти арешт з майна позивача та зупинити виконавче провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2011р. відкрито провадження в адміністративній справі №2а-3681/11/2670 та призначено до судового розгляду.
У судове засідання представники сторін з'явились.
Позивач позов підтримує в повному обсязі. Позовні вимоги вмотивовує тим, що постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06.01.2011 р. є незаконною, прийнятою під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях від 13.04.2011 року, поданих у судовому засіданні, наполягає, що дії державного виконавця та винесені ним документи у виконавчому провадженні відповідають чинному законодавству.
Дослідивши матеріали справи, суд -
06 вересня 2010 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Назарчуком P.M. відкрито виконавче провадження ВП №21184883 по виконанню виконавчого листа №6/71, виданого 04 серпня 2010 року Окружним адміністративним судом м. Києва, по стягненню з ЗАТ «Виробничо-торгова фірма «Радосинь»на користь Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго»17 000,00 гривень.
06 січня 2011 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Демиденко О.В., з метою забезпечення виконання виконавчого листа №6/71, виданого 04 серпня 2010 року, винесено постанову про накладення арешту на все майно, що належить ЗАТ «Виробничо-торгова фірма «Радосинь», в межах суми звернення стягнення 17 000,00 грн.
Позивач вважає постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 06.01.2011 р. незаконною, оскільки відповідно до законодавства протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів.
Так, 16 січня 2008 року Господарським судом міста Києва у справі №43/75 на підставі ст. 53 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»було порушено провадження по справі про банкрутство ЗАТ «Виробничо-торгова фірма «Радосинь», введено процедуру санації та мораторій на задоволення вимог кредиторів, керуючим санацією призначено керівника боржника Голову Правління ЗАТ «ВТФ «Радосинь»П.П. Васютинського. Ухвалою Господарського суду м. Києва у справі №43/75-15/7-6 від 23 грудня 2009 р. призначено керуючим санацією боржника -М.М. Гевелюка.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-ХІV, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, (надалі - Закон № 606-ХІV), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Частиною 1 ст. 2 Закону № 606-ХІV зазначено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону № 606-ХІV, державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі документи, крім іншого, видані судами виконавчі листи. Вимоги до виконавчих документів передбачено ст. 19 Закону № 606-ХІV.
Відповідно до частини першої ст. 5 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії шляхом здійснення необхідних заходів щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом; розгляду заяв сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання; роз'яснення сторонам їх прав і обов'язків тощо.
З метою забезпечення гарантій прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні частиною першою ст. 7 Закону № 606-ХІV зобов'язано державного виконавця використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 111 Закону № 606-XIV сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом.
Відповідно до ст. 50 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ( п. 3 ч. 1 ст. 55 Закону № 606-ХІV).
Як вбачається з матеріалів справи, 06 вересня 2010 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №21184883 по виконанню виконавчого листа №6/71, яку направлено, в тому числі, ЗАТ «Виробничо-торгова фірма «Радосинь»для добровільного виконання в строк до 13.09.2010 р.
06 січня 2011 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві в порядку статті 55 Закону № 606-ХІV винесено постанову про накладення арешту на все майно, що належить ЗАТ «Виробничо-торгова фірма «Радосинь», в межах суми звернення стягнення 17 000,00 грн., яку також направлено ЗАТ «Виробничо-торгова фірма «Радосинь»для виконання.
24.01.2011 р. до відділу надійшов лист ЗАТ «Виробничо-торгова фірма «Радосинь»№ 17 від 24.01.2011 з проханням скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06.01.2011 р. та зняття арешту з майна боржника. До вказаного листа було додано копію ухвали Господарського суду м. Києва № 43/75 від 16.01.2008 р. про порушення провадження у справі про банкрутство відносно ЗАТ «Виробничо-торгова фірма «Радосинь», у зв'язку з чим державним виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження відповідно до ст. 34 Закону № 606-ХІV.
Так, порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, введеного господарським судом, крім випадків знаходження виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника), є обставиною, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження (п. 8 ч. 1 ст. 34 Закону № 606-ХІV).
Крім того, згідно ч. 5 ст. 111 Закону № 606-ХІV сторони зобов'язані письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження.
Таким чином, судом встановлено, що на момент винесення постанови про арешт майна боржника та заборони його відчуження у відповідача були всі законні підстави для її прийняття, а після отримання інформації про провадження у справі про банкрутство виконавче провадження було зупинено.
Суд звертає увагу, що відповідно до чинного законодавства протягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, не знімається. У період зупинення виконавчого провадження державний виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів щодо розшуку боржника (його майна) або перевірки його майнового стану (ч. 4 ст. 39 Закону № 606-ХІV в чинній редакції).
Враховуючи викладене, законні підстави для зняття арешту з майна боржника - відсутні.
У позовній заяві позивача зазначено, що згідно п. 4 ст. 12 Закону України від 14.05.1992 р. № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі -Закон № 2343-XII) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справах про банкрутство, протягом дії мараторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів.
З приводу цього суд зазначає, що в ході виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду м. Києва № 6/71 від 04.08.2010 про стягнення з ЗАТ «Виробничо-торгова фірма «Радосинь»на користь Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренсрго»коштів в сумі 17000,00 грн., стягнення за виконавчим документом не проводилось.
Крім того, відповідно до ст. 60 Закону № 606-XIV в чинній редакції за заявою особи, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Щодо посилання позивача на п. 3 ч. 4 Закону № 2343-XII, суд зазначає, що позивачем не доведено, чим арешт на майно боржника перешкоджає виконанню плану санації та суперечать інтересам конкурсних кредиторів.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем, відповідно до вимог статті 5 Закону № 606-ХІV, неупереджено, своєчасно, повно вчинено виконавчі дії у спосіб і порядок, визначені чинним законодавством. Права позивача у виконавчому проваджені не порушено, а вимоги позовної заяви є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини першої ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з частиною першою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини першої ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, Позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення Відповідачем прав, свобод чи інтересів Позивача має довести належними та допустимими доказами саме Позивач.
Враховуючи те, що судом не встановлено наявності будь-яких рішень, дій чи бездіяльності Відповідача, як суб'єкта владних повноважень, які стосувалися б порушення вимог чинного законодавства щодо порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л. О. Маруліна