Справа № 2/2506/1108/11
14 квітня 2011 року
Деснянський районний суд м. Чернігова
у складі судді Логвіної Т.В.
при секретарі Колос А.В.,
за участю представника позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу, за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»про визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити певні дії
Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до суду з уточненим у подальшому позовом до відповідачів, в якому просить стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором від 23.08.2007 року в сумі 42 542, 13 доларів США та 12 029, 31 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір про надання кредиту в розмірі 104 000 доларів США строком на 240 місяців по 22.08.27 року зі сплатою 11, 5 % річних за користування кредитними коштами, згідно додаткової угоди № 2 від 03.06.10 року встановлений відсоток за користування кредитними коштами в розмірі 1, 0 %. У забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором, 23.08.2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки. Оскільки відповідачем ОСОБА_2 порушені умови кредитного договору, просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за договором та судові витрати.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 квітня 2011 року справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу об'єднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»про визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити певні дії.
У своїй позовній заяві ОСОБА_2 просить визнати недійсними кредитний договір від 23.08.2007 року та договір поруки від 23.08.2007 року, зобов'язати ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»зробити перерахунок заборгованості за кредитним договором у гривнях за курсом до долара 5, 05 на момент вчинення правочину. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»при укладенні договору кредиту в іноземній валюті не мало індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, кредитний договір містить положення, які значно погіршують його становище, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, оскільки змінився курс валюти у бік збільшення, що призвело до погіршення фінансового стану відповідача, що свідчить про порушення у момент укладання оспорюваних правочинів положень ч. 1 ст. 203 ЦК України, у зв'язку з чим є підстави для визнання угод, укладених між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»та ОСОБА_2, ОСОБА_3 недійсними.
Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні, у задоволенні позову ОСОБА_2 просила відмовити.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи ухвалою суду залишено без задоволення.
Заслухавши пояснення та дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір про надання кредиту в розмірі 104 000 доларів США строком на 240 місяців по 22.08.27 року зі сплатою 11, 5 % річних за користування кредитними коштами, згідно додаткової угоди № 2 від 03.06.10 року встановлений відсоток за користування кредитними коштами в розмірі 1, 0 %. У забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором, 23.08.2007 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно до умов якого поручитель відповідає солідарно по зобов'язаннях позичальника.
У період дії кредитного договору відповідач ОСОБА_2 не виконував взяті на себе зобов'язання із здійснення платежів в належні терміни в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів по кредитному договору, в результаті чого станом на 05.04.2011 року утворилась заборгованість у розмірі 42 542, 13 доларів США, в тому числі заборгованість по кредиту -42 202, 19 доларів США, по процентах -339, 94 доларів США, пеня по кредиту та процентах становить 12 029, 31 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.69).
Відповідно до ст.ст. 1048-1052 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику та сплатити відсотки за користування коштами у строк та у порядку, що встановлені договором.
Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено право позикодавця в разі прострочення позичальником чергової частини повернення позики вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати належних процентів.
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, при чому поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.
За вказаних обставин суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача солідарно суму заборгованості за кредитним договором від 23.08.2007 року в сумі 42 542, 13 доларів США та 12 029, 31 грн.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому основний Закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому ст. 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність” передбачено, що кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статті 47 і 49 зазначеного Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.
Тобто, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на даний час межі термінів і суми надання або одержання кредитів в іноземній валюті законодавством не визначено. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов”язані з наданням резидентами(банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.
Згідно з п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій отриманої у встановленому порядку.
У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Судом встановлено, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»має банківську ліцензію № 10 та дозвіл № 10-5 на здійснення банківських операцій з валютними цінностями.
Таким чином, суд доходить висновку, що порушень діючого законодавства з боку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»щодо проведення ним банківських операцій в іноземній валюті, а саме у доларах США при укладенні кредитного договору з позивачем не було допущено.
Крім того, під час укладення спірного кредитного договору банком було дотримано всі вимоги, які є необхідними для дійсності правочину відповідно до ст.203 ЦК України, а ОСОБА_2 даний договір було підписано, ніяких претензій ним заявлено не було щодо надання кредиту в іноземній валюті чи щодо інших умов договору.
Також, судом не встановлено підстав для розірвання договору поруки, оскільки ОСОБА_2 його стороною не був.
Таким чином, виходячи з того, що судом не встановлено порушень при укладені оспорюваних правочинів норм закону, положень інших нормативно -правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України, які б давали суду право визнати їх недійсними, при укладанні кредитного договору було волевиявлення сторін щодо усіх істотних умов договору, жодних обставин та порушень закону, внаслідок яких кредитний договір може бути визнаний недійсним, судом не встановлено, права позичальника при укладанні та виконанні кредитного договору не порушені, позов ОСОБА_2, за викладеними в ньому підставами, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 10, 60, 61, 88, 209, 212, 213 ЦПК України, ст. ст. 525, 526, 530, 1054 ЦК України, суд, -
Позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»заборгованість за кредитним договором від 23.08.2007 року в сумі 42 542, 13 доларів США та 12 029, 31 грн.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»по 910 грн. з кожного у відшкодування сплачених судових витрат.
У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення в порядку ч. 1 ст. 294 ЦПК України.
Суддя: