33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"08" квітня 2011 р. Справа № 9/210-10
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Бригінець Л.М.
суддів Щепанська Г.А. суддів Демидюк О.О.
при секретарі судового засідання Риштун О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Приватного малого підприємства "Павлін" на рішення господарського суду Вінницької області від 12.01.11 р. у справі № 9/210-10 (суддя Балтак О.О. )
за позовом Приватного малого підприємства "Павлін"
до Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1
про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними
За участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - Медведюк В.В. ( довіреність № 31 від 04.01.2011 р. )
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 18.06.2011р. (суддя Балтак О.О.) у справі № 9/210-10 відмовлено в задоволенні позовних вимог Приватного малого підприємства «Павлін»до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк»в особі Вінницького управління Подільського регіонального департаменту про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним.
Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з того, що позивач просив визнати недійсними кредитний договір №1107222300 від 07.11.2006 р. та договір іпотеки від 09.11.2006 р. посилаючись на те, що вказані договори суперечать вимогам чинного законодавства. Підставами для визнання недійсним кредитного договору позивач вважав укладення останнього в іноземній валюті та використання іноземної валюти за спіним кредитним договором як засобу платежу.
Позивач мав довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Рішення суду мотивоване тим, що на час укладання кредитного договору відповідач мав видані Національним банком України банківську ліцензію №75 від 24.12.2001 р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5-11 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", дозвіл №75-2 від 09.11.2002 р., додаток до дозволу №75-2 від 19.11.2002 р. на право здійснення операцій, визначених п.п. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Позивачем не надано суду переконливих доказів в розумінні ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували, що кредитний договір №11072223000 від 07.11.2006 р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не доведено також позивачем і відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
В рішенні суд першої інстанції також зазначив, що позивачем не надано суду жодних доказів в підтвердження того, що договір іпотеки від 09.11.2006 р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Місцевий господарський суд зазначив, що позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували яким саме чином укладення спірного кредитного договору з відповідачем порушує його права та охоронювані законом інтереси, не доведено в чому саме полягає порушення його прав.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ПМП «Павлін»звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 12.01.2011р.; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № 11072223000 від 07.11.2006р., укладений між ПМП «Павлін»та АКІБ «УкрСиббанк»; визнати недійсним договір іпотеки від 09.11.2006р., укладений між АКІБ «Укрсиббанк»та ПМП «Павлін»та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим номером 4179.
На думку скаржника казане рішення суду не відповідає нормам матеріального права та підлягає скасуванню у зв'язку з наступним.
Між АКІБ «Укрсиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк») та ПМП «Павлін»укладено кредитний договір № 11072223000 від 07.11.2006р., який передбачає надання позичальнику кредит в сумі 370 000 шв. франків, що еквівалентно 1 486 607, 46 грн. під 8,49 % річних із зобов'язанням останнього повернути кошти строк до 06.11.2017р.
Апелянт посилається на п. 1 ст. 203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства) , на п. 1 ст. 215 ЦК України (підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу)
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (п. 3 ст. 203 ЦК України)
Скаржник зазначає, що ст. 533 ЦК України передбачає, що грошове зобов'язання повинно бути виконано в гривнях.
Апелянт посилається на ст. 35 Закону України «Про НБУ»відповідно до якої, гривня як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.
Відповідно до п. 3.3. ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.
Відповідно до ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства.
На думку скаржника, укладений кредитний договір суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки виражений в іноземній валюті - швейцарських франках.
Скаржник зазначає, що постановою Правління НБУ № 200 від 30.05.2007 N 200 затверджено порядок використання готівкової іноземної валюти на території України, якими передбачено в перелік випадків можливого використання іноземної валюти на території України, серед яких відсутнє право банківських установ надавати кредити юридичним особам -резидентам кредитів в іноземній валюті, як і можливість таких осіб повертати кредитні кошти в іншій, ніж гривня, валюті.
Апелянт посилається на ст. 216 ЦК України згідно якій недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідач щодо доводів апеляційної скарги заперечує, рішення місцевого суду вважає законним та обґрунтованим.
Заслухавши представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, Рівненський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду, виходячи з наступного.
07.11.2006 р. між АКІБ «Укрсиббанк»(правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк») та ПМП «Павлін»укладено кредитний договір № 11072223000, за умовами якого Банк зобов'язується надати Позичальнику, а Позичальник прийняти і належним чином використовувати і повернути Банку кредит у формі одного траншу або декількох траншів, але в будь-якому випадку в межах загальної суми кредиту в іноземній валюті, що дорівнює 370 000 (триста сімдесят тисяч) шв. франків у порядку та на умовах, визначених цим Договором. Вказана загальна сума кредиту дорівнює еквіваленту 1 486 607,46 (один мільйон чотириста вісімдесят шість тисяч шістьсот сім) гривень 46 коп. за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день укладання цього Договору.
Позичальник протягом дії цього Договору має право отримати кредитні-кошти, загальна сума яких не може перевищувати розміру суми кредиту, зазначеного в цьому пункті Договору. При цьому надані в межах загальної суми кредиту транші після їх повернення до Банку згідно умов Договору, не поновлюють загальну суму кредиту.
Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1)зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Отже, сторонами висловлено волевиявлення щодо укладення кредитного договору № 11072223000 про надання кредитних коштів в сумі 37000 швейц. франків, саме в іноземній валюті.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, що ПМП "Павлін" не підтвердило відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України наявність підстав для визнання спірного договору недійсним у судовому порядку на підставі ст. 203, ст. 215 ЦК України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
У відповідності до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України та зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: ЗУ «Про банки і банківську діяльність», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ЗУ «Про Національний банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.
Відповідно до ст.5 Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України № 275 від 17.07.2001р.
Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
За таких обставин, Банк, будучи фінансовою установою має право здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, на час укладання кредитного договору відповідач мав видані Національним банком України банківську ліцензію №75 від 24.12.2001 р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5-11 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", дозвіл №75-2 від 09.11.2002 р., додаток до дозволу №75-2 від 19.11.2002 р. на право здійснення операцій, визначених п.п. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
У відповідності із ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Разом з тим, до цього часу ці межі законодавчо не встановлені. Таким чином, будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті ( незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.
Пункт 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004р. передбачає, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.
ПАТ«УкрСиббанк» отримав банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001р. на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", тому використання Банком і позичальником іноземної валюти як засобу платежу за Кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства.
Також відповідно до 8.12. постанови НБУ від 30.05.2007р. за №200 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України»фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.
Кредитний договір від 07 листопада 2006 року за №11072223000 не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства а також моральним принципам суспільства, та волевиявлення учасника правочинну є вільними та відповідають його внутрішній волі. Відповідно до п.п.8.2. Кредитного договору, підписанням даного договору Позичальник підтверджує що він повністю розуміє всі умови цього Договору, свої права та обов'язки за цим Договором і погоджується з ними, також підтверджує свою здатність виконувати умови даного Договору, що даний Договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, що є обов'язковими для позичальника, чи його статуту, іншим установчим документам, що відсутні будь-які перешкоди для виконання даного договору на день його підписання, що надані Позичальником у банк документи для розгляду питання про кредитування та інші документи, пов'язані з обслуговуванням кредиту не містять будь -яких недостовірних відомостей.
09.11.2006 р. між сторонами підписано договір іпотеки нерухомого майна, пунктом 1.1 якого встановлено, що предметом договору с передача іпотекодавцем (позивачем) іпотекодержателю (відповідачу) в іпотеку нерухоме майно: нежитлову будівлю, яка розташована в місті Вінниці, по вулиці Пирогова, під номером 131-а
Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва № 18 про право власності на будівлю, виданого виконкомом Вінницької міської ради 10.10.1997 року на підставі рішення № 950 від 25.09.1997 року, зареєстрованого в Державному комунальному підприємстві „Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" 29.10.1997 року в реєстровій книзі № 2 за № 52, і немає жодних договірних змін строків позовної давності, щодо правочинів на підставі яких іпотекодавець отримав право власності на Предмет іпотеки.
Іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань Приватного малого підприємства „Павлін"' за кредитним договором № 11072223000 від 07.11.2006 року.
Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про заставу", заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Згідно ст. 575 Цивільного кодексу України іпотека є окремим видом застав. Так, згідно частини першої зазначеної статті іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" та ст. 572 Цивільного кодексу України, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За твердженням позивача, договір іпотеки від 09.11.2006 р. є недійсним на підставі ст. 548 Цивільного кодексу України.
За змістом ч.2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Місцевим господарським судом дана належна оцінка доводам позивача, які були предметом дослідження.
Скаржником не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що договір іпотеки від 09.11.2006 р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Отже, підстави недійсності правочину відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України скаржником не доведені.
Враховуючи викладене, Рівненський апеляційний господарський суд, погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає, що підстави для скасування оскаржуваного рішення у відповідності із ст. 104 ГПК України- відсутні.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 12.01.2010р. у справі № 9/210-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного малого підприємства "Павлін"- без задоволення
2. Матеріали справи № 9/210-10 повернути до господарського суду Вінницької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуюча суддя Бригінець Л.М.
Суддя Щепанська Г.А.
Суддя Демидюк О.О.