33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"04" квітня 2011 р. Справа № 5/141-м/98
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Коломис В.В.
суддів Огороднік К.М. суддів Мельник О.В.
при секретарі судового засідання Кульчин Л.В.
розглянувши апеляційні скарги позивача 2 Філії управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" Дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" та Прокурора Рівненської області на ухвалу господарського суду Рівненської області від 02.03.11 р.
у справі № 5/141-м/98 (суддя Василишин А.Р. )
позивач Прокурор Рівненської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (Рівненське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів)
відповідач Відкрите акціонерне товариство "Рівненський радіотехнічний завод"
про стягнення в сумі 1403210,46 грн.
за участю представників сторін:
органу прокуратури - Рункевич І.В.
позивача 1 - не з'явився
позивача 2 - Мороз П.І.(дов.ВРЕ№ 189906 від 14.12.2010 р.
позивача 3 - не з"явився
відповідача - Ткачук О.М. (дов.81/2 від 04.01.2011 р.)
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 02.03.2011 р. у справі № 5/141-м/98 (суддя Василишин А.Р.) заяву Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" про зміну способу виконання рішення арбітражного суду Рівненської області залишено без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, позивач 2 - Філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (Рівненське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів) Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого господарського суду скасувати та винести нову ухвалу, якою змінити спосіб виконання рішення арбітражного суду Рівненської області від 02.06.1998 р. та звернути стягнення на майно Відкритого акціонерного товариства "Рівненський радіотехнічний завод" для погашення заборгованості в ромірі 1179617,22 грн.
Крім того, на вищезазначену ухвалу до Рівненського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Прокурора Рівненської області, в якій прокурор зазначає аналогічні викладеним позивачем вимоги.
В поданих апеляційних скаргах вищезазначені апелянти зазначають, що при винесенні оскаржуваної ухвали місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, недоведено належними доказами обставини, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, а висновки, викладені в ухвалі, не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим, на думку апелянтів, дана ухвала підлягає скасуванню.
При цьому, як на підставу необхідності задоволення їх вимог, скаржники посилаються, зокрема, на те, що однією з підстав відмови у задоволені заяви про зміну способу виконання судового рішення судом безпідставно зазначено те, що стягувач з квітня 2001р. по липень 2008р. не звертався про примусове виконання рішення суду до відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції. В свою чергу, як зазначили скаржники, стягувач в цей період не мав можливості звернутись до органів виконавчої служби із заявою про стягнення коштів в зв'язку з винесенням 26.07.2001р. господарським судом ухвали про зупинення провадження по розгляду заяви ДК «Укртрансгаз» філії УМГ «Львівтрансгаз» про зміну способу виконання рішення у даній справі до прийняття та введення в дію законів України щодо примусової реалізації державного майна. З огляду на вищезазначену ухвалу стягувач не міг своєчасно реалізувати своє право по вирішенню питання щодо зміни способу виконання судового рішення та, відповідно, захистити таким чином державні інтереси, і, відповідно, відшкодувати спричинені збитки, які, в свою чергу, є досить значними.
Крім того, як зазначають скаржники, Залізничне відділення Промінвестбанку м.Львова не повернуло ДК «Укртрансгаз» оригіналу наказу від 02.06.1998р. по справі №5/141-м-98, що позбавило стягувача на той час та в подальшому вирішити питання повернення боргу у встановленому порядку, в тому числі і через органи виконавчої служби.
Не погоджуються апелянти і з твердженнями господарського суду, викладеними в оскаржуваній ухвалі про те, що боржник - ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод» вчиняв дії, спрямовані на погашення боргу шляхом поставки товарів, передачі векселів та в результаті взаємозаліків, оскільки, як зазначають, суду не було надано оригіналів чи належним чином засвідчених копій документів в підтвердження цього.
На думку скаржників, необгрунтованими є посилання місцевого господарського суду при винесенні ухвали на копії листа Рівненського ЛВ УМГ до ВАТ "Рівненський радіотехнічний завод" № 779 від 21.10.1998, договору від 16.11.1998 № 691 та накладних Г28-48, Г28-49 від 02.12.1998, так як в їх текстах немає відомостей про те, що вони вчиняються саме на виконання рішення суду від 02.06.1998 р. і на погашення саме цієї заборгованості, відповідно не можуть слугувати прямими доказами виконання судового рішення. Крім того, як зазначають скаржники, в матеріалах справи відсутні видаткові накладні, на які посилається боржник та доручення матеріально-відповідальної особи, яка отримувала товар.
Щодо векселів від 21.09.1998 на суму 100000,0 грн. та від 10.02.1999 на суму 100000,0 грн., то апелянти зазначають, що вексель від 21.09.1998 суду не надано, а держателем векселю від 10.02.1999 зазначено ДП "Українська газова компанія", а не позивач - ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України в особі філії УМГ "Львівтрасгаз", які, в свою чергу, є різними юридичними особами.
Крім того, скаржники зазначають, що зі змісту листа НАК "Нафтогаз України" від 20.09.2000 р., направленого на адресу ВАТ "Рівненський радіотехнічний завод" з пропозицією забезпечити поставку продукції заводу для Міністерства оборони України в рахунок погашення заборгованості перед підприємствами НАК "Нафтогаз України" за природний газ не вбачається, що дана пропозиція є договором, оскільки мова в ньому йшла про погашення заборгованості за 1999 рік, в той час, як в межах даної справи вирішується питання про стягнення заборгованості за період 1994 - 1995 років. Лист № 67 від 01.03.1999р. Новоград-Волинського ЛВ УМГ, на думку скаржників, є комерційною пропозицією щодо відпуску товарів в рахунок погашення заборгованості за спожитий природний газ, а в матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують згоду сторін на проведення взаємозаліку та отримання товарів (угода, накладні на відпуск та отримання товарів, довіреності та інше).
Безпосередньо в судовому засіданні представники скаржників повністю підтримали вимоги, викладені в поданих ними апеляційних скаргах та просять їх задоволити.
Відповідач (боржник) в своєму відзиві на апеляційну скаргу та його представник безпосередньо в судовому засіданні не погоджується з доводами апелянтів, оскільки вважає ухвалу господарського суду Рівненської області від 02.03.2011 р. у справі № 5/141-м/98 такою, що прийнята з дотриманням вимог процесуального права, з всебічною та вичерпною перевіркою обставин справи, вирішенням спору у відповідності з нормами матеріального права, що підтверджується дослідженими доказами, а апеляційні скарги вважає безпідставними, необгрунтованими, такими, що суперечать нормам матеріального та процесуального права, дійсним обставинам справи, тому вважає, що підстав для скасування ухвали немає. Просить відмовити скаржникам у задоволенні поданих ними апеляційних скарг повністю та залишити без змін оскаржувану останніми ухвалу, з огляду на таке.
Як зазначає відповідач (боржник), посилання скаржників в апеляційній скарзі на ту обставину, що ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод» не підтвердив належними та допустимими доказами вчинення дій, спрямованих на виконання рішення суду, не заслуговують на увагу, оскільки такі докази наявні в матеріалах справи, були належним чином досліджені місцевим господарським судом та спростовують наявність боргу в сумі 1179617,22 грн.
На думку боржника, зазначені в апеляційних скаргах позивача 2 та прокурора Рівненської області обставини та доводи про наявність заборгованості у сумі 1179617,22 грн. ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод» перед стягувачем не підтверджуються доказами, які б вказували на наявність заборгованості на дату поновлення провадження у справі по розгляду заяви про зміну способу виконання рішення відсутні, а станом на день розгляду апеляційних скарг як стягувачем, так і позивачами не надано доказів в обґрунтування своїх вимог, відтак, на думку відповідача, вимоги стягувача порушують права та інтереси відповідача та спрямовані на повторне погашення сум та виконання рішення арбітражного суду Рівненської області від 02.06.1998 року у справі №5/141-М/98.
Як зазначає відповідач (боржник), наказ від 02.06.1998 року на виконання рішення від 02.06.1998 року № 5/141-м/98 визначав право стягувача звернутись в один з двох органів, для виконання рішення - в банк або до органів державної виконавчої служби. За відсутності в 2001 році у банків обов'язку вчинення дій по виконанню рішень судів по стягненню коштів з рахунків підприємств, які ними обслуговуються, стягувач не позбавлявся права і можливості при наявності заборгованості звернутися до Державної виконавчої служби з заявою про відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу Арбітражного суду Рівненської області способом, визначеним в рішенні.
Незважаючи на те, що через відміну картотеки, банками були повернуті стягувачам платіжні вимоги та документи, які були підставою для їх виставлення, стягувачем коштів в даному випадку, дочірнім підприємством «Львівтрансгаз», якому були повернені зазначені документи, не вчинялися будь-які дії щодо звернення до органів державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення від 02.06.1998 року №5/141-м/98, що підтверджується листом відділення Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції від 17.05.2008 року № 3373/08.
На момент звернення стягувача з заявою про зміну способу виконання рішення (13.06.2001 року) і на момент розгляду даної заяви місцевим господарським судом, наказ арбітражного суду від 02.06.1998 року на виконанні в державній виконавчій службі не перебував, виконавче провадження не відкривалось, відтак, на думку відповідача (боржника), відсутні правові підстави для зміни способу виконання рішення суду, терміни пред'явлення наказу до виконання по якому сплинули, об'єктивно суму заборгованості визначити не можливо, в зв'язку зі спливом досить тривалого часу - 12 років.
Позивачі (стягувачі) 1, 3 в судове засідання не з"явились, письмових пояснень на апеляційні скарги, витребувані ухвалою апеляційного господарського суду, не подали, про час та місце розгляду скарг були повідомлені належним чином.
Враховуючи строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу, передбачений ч.2 ст.102 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивачів (стягувачів) 1, 3, оскільки останні були повідомлені належним чином про час та місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, апеляційні скарги та оцінивши докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги позивача 2 (стягувача) - Філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (Рівненське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів) Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Прокурора Рівненської області слід залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Рівненської області від 02.03.2011 р. у справі № 5/141-м/98 - без змін, виходячи з наступного.
Проаналізувавши матеріали справи та наявні у ній докази, колегією встановлено, що рішенням арбітражного суду Рівненської області від 2 червня 1998 року (т.1, а.с.102) присуджено до стягнення з ВАТ "Рівненський радіотехнічний завод" на користь ДП "Львівтрансгаз" борг в сумі 1087507,39 грн. та пеню в сумі 92110,15 грн., всього 1179617,54 грн. В решті позову - відмовлено.
Того ж дня, як вбачається, на виконання вищезазначеного рішення місцевим арбітражним судом було видано відповідний наказ (т.1, а.с.103), оскільки згідно з ст.115 АПК України (в редакції, що діяла на момент винесення рішення): рішення, ухвала, постанова арбітражного суду набирають законної сили негайно після їх прийняття і підлягають обов'язковому виконанню підприємствами, організаціями, посадовими особами. При цьому, згідно ч.ч.1, 2 ст.116 АПК України (в редакції, що діяла на момент винесення рішення та видачі наказу): виконання рішення арбітражного суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом; наказ надсилається одночасно з рішенням; накази про стягнення грошових сум видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом, а про стягнення сум у доход бюджету - місцевим органам податкової служби і виконуються у встановленому порядку через установи банку; решта наказів виконується судовими виконавцями.
Як досліджено місцевим господарським судом, вищезазначений наказ позивачем 2 було пред'явлено до виконання Рівненському головному відділенню Промінвестбанку України з платіжною вимогою № 11 від 17 червня 1998 року (т.1, а.с.115), яка знаходилась у К-2 (в третій групі черговості), що підтверджується листами Рівненського відділення Промінвестбанку України (т.1, а.с.112; т.2, а.с. 4).
Згідно ст.2 Закону України “Про виконавче провадження”, який вступив у дію з 1 липня 1999 року, примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України; відповідно до Закону України “Про державну виконавчу службу” примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби (далі -державні виконавці); інші органи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених цим Законом, у тому числі відповідно до статті 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.
Здійснивши аналіз норм Закону України “Про виконавче провадження” місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що з 1 липня 1999 року рішення, ухвали, постанови арбітражних судів щодо стягнення коштів могли виконуватися як органами Державної виконавчої служби, так і установами банку в встановленому порядку. Згідно ж ч.2 ст.6 вищезазначеного закону органи, організації та особи, зазначені у частині першій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Таким чином, на думку місцевого господарського суду, хоча установи банку і продовжували виконувати рішення, ухвали і постанови арбітражних судів, проте з введенням в дію (з 1 липня 1999 року) Закону України “Про виконавче провадження” саме і лише органи Державної виконавчої служби стали визначатися, як орган примусового виконання.
Як вірно відмічено місцевим господарським судом, з 1 квітня 2001 року набрав чинності Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, згідно абзацу 1 п.п.19.3.1 п. 19.3 ст.19 якого з цього моменту банки не здійснюють облік заборгованості клієнтів, не сплаченої у строк, та не ведуть картотеку, за винятком випадків, коли такі операції здійснюються банками у межах укладених ними цивільно-правових договорів. При цьому, згідно з абзацом 2 п.п.19.3.1 п.19.3 ст.19 зазначеного вище Закону, списання коштів з рахунків платника податків здійснюється банками лише за дорученнями платника або за платіжними вимогами згідно з абзацом 3 п.п.10.1.1 ст.10 цього Закону (стосується податкового боргу - Закон в цій частині набрав чинності з 1 січня 2002 року), а також на підставі виконавчих документів та за визнаними платником претензіями, у тому числі у порядку доарбітражного врегулювання спорів.
В той же час, як зазначає місцевий господарський суд, в силу дії підпункту 19.3.4 пункту 19.3 статті 19 Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”(на момент набрання чинності даною нормою Закону -1 квітня 2001 року): неоплачені внаслідок недостатності коштів платіжні документи, у тому числі органів стягнення, які перебували в обліку банків на момент набрання чинності цим Законом, повертаються їх виписувачам без виконання протягом п'яти робочих (банківських) днів з дня набрання чинності цим Законом.
Таким чином, в силу дії даної норми Закону, подані Позивачем 2 банку платіжні документи мали бути повернені банком в період протягом п'яти робочих (банківських) днів з дня набрання чинності цим Законом (з огляду на те, що стаття 19 даного Закону набрала чинності з 1 квітня 2001 року), тобто (з урахуванням того, що 1 квітня припало на неробочий день - неділю) з 2 квітня 2001 року по 6 квітня 2001 року.
Як вбачається з матеріалів справи і досліджено судами обох інстанцій, свій обов'язок, передбачений вищезазначеними нормами закону, щодо повернення платіжних документів банк виконав - повернув платіжну вимогу та документи, які були підставою для її виставлення, що підтверджується листом Рівненського центрального відділення Промінвестбанку України № 04-27/1989 від 18 червня 2001 року (т.2, а.с.97). При цьому, в даному листі міститься описка щодо дати платіжної вимоги, проте правильно вказано її номер; з листа вбачається дійсність описки, адже виходячи з прямого його змісту - лист позивача із запитом отримано раніше за вимогу. Крім того, доказом вищезазначеного є лист Залізничного безбалансового відділення філії “Відділення Промінвестбанку в м.Львів”№ 06-04/456 від 30 травня 2008 року (т.2, а.с.161).
Прослідковуючи дії стягувача у даній справі місцевий господарський суд дослідив, що 13 червня 2001 року позивач 2 звернувся в арбітражний суд Рівненської області з заявою про зміну способу та порядку виконання (т.2, а.с.85), оскільки згідно ч.1 ст.121 АПК України (в редакції, що діяла на момент звернення позивача 2 із заявою (із змінами, внесеними згідно із законами України від 13 травня 1997 року № 251/97-ВР, від 19 жовтня 2000 року № 2056-III), при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою арбітражний суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
При цьому, як відмічено місцевим господарським судом, єдиною підставою, яку визначив позивач 2, при подачі заяви про зміну способу та порядку виконання рішення було зазначено непогашення боржником станом на 27 квітня 2000 року заборгованості. Лише 5 липня 2001 року стягувачем до заяви подано ряд доказів (т.2, а.с.87-97), серед яких містився і вищеописаний лист Рівненського централізованого відділення Промінвестбанку України №04-27/1989 від 18 червня 2001 року (т.2, а.с.97), в якому вказано про повернення без виконання платіжної вимоги № 11 з К-2 згідно з ст.19 Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
З огляду на вищевикладене, місцевим господарським судом зроблено вірний висновок, про те, що позивач 2 обґрунтував свою заяву несплатою заборгованості станом на 27 квітня 2000 року та поверненням платіжної вимоги разом з документами, які були підставою для її виставлення, в зв'язку з набранням чинності Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”(в силу дії п.п. 19.3.4 п. 19.3 ст.19 даного Закону).
Рівненський апеляційний господарський суд не може не погодитись з місцевим господарським судом, який дослідивши п'ять томів даної справи встановив, що її матеріали не містять жодних доказів того, що з часу виконання банком свого обов'язку щодо повернення платіжної вимоги разом з документами, які були підставою для її виставлення, по момент винесення оскаржуваної ухвали, позивач 2 вчиняв будь-які дії щодо виконання рішення суду про стягнення зазначеної в ньому заборгованості органами примусового виконання. Як відмічено судом першої інстанції, зазначене частково - до дати написання листа підтверджується й листом Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції № 3373/08 від 17 травня 2008 року (т.2, а.с.144).
З огляду на вищевикладене вбачається, що місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку, що саме з вини позивача 2 (стягувача), на момент винесення оскаржуваної судової ухвали, не існувало дійсного для пред"явлення до виконання судового наказу у справі № 5/141-м/98, оскільки, відповідно до ст.118 АПК України (в редакції, що діяла на момент винесення рішення та видачі наказу) та, відповідно, яка поширювалася на вищезазначений судовий наказ від 2 червня 1998 року, виданий стягувачеві наказ може бути пред'явлено до виконання не пізніше трьох місяців з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого при відстрочці виконання рішення, або після винесення ухвали про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання; у цей строк не зараховується час, на який виконання рішення було зупинено; у разі неможливості виконання наказу установою банку або судовим виконавцем і повернення його у зв'язку з цим без виконання новий тримісячний строк для пред'явлення наказу до виконання обчислюється з дня його повернення; строк для виконання рішення переривається пред'явленням наказу до виконання.
При цьому, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, досліджених судами обох інстанцій, позивачу 2 не видавався інший (новий) наказ по справі № 5/141-м/98 (не виносилася ухвала про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання), а відповідно до вищезазначеної норми закону, з 2-6 квітня 2001 року (в зв'язку з недоведеністю позивачем 2 точна дата повернення місцевим господарським судом виконавчого документу розпочав обраховуватися новий трьохмісячний строк для пред'явлення наказу до виконання (останній день якого - 6 липня 2001 року).
Як вірно зазначає місцевий господарський суд, в матеріалах справи відсутні будь-які докази зупинення виконання рішення по справі № 5/141-м/98 та переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. В той же час, Арбітражний процесуальний кодекс України, в редакції, що діяла на момент звернення позивача 2 із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення (т.2, а.с.85), не містила норм, які б обумовлювали зупинення виконання рішення на час звернення сторони, прокурора чи державного виконавця з подібною заявою; ухвала арбітражного суду від 26 липня 2001 року (т.2, а.с.100) зупинила провадження по розгляду вказаної заяви, проте не зупиняла виконання рішення суду про стягнення грошових коштів; вищевказаний наказ не пред'являвся до виконання.
Як досліджено місцевим господарським судом і про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, лише майже через сім років після закінчення строку для пред'явлення наказу від 2 червня 1998 року по справі № 5/141-м/98 до виконання позивач 2 звернувся до суду з заявою про видачу його дубліката (т.2, а.с.174-175), однак останнім не було подано жодних доказів, визначених ч.3 ст.120 ГПК України (в редакції, що діяла на час описаного вище звернення позивача 2 із заявою), внаслідок чого господарським судом було повернено дану заяву (т.2, а.с.186-187). В подальшому і до 2 березня 2011 року ні позивач, ні прокурор із зазначеною заявою до суду більше не зверталися.
Колегія Рівненського апеляційного господарського суду, з огляду на все вищевикладене, не може не погодитись з місцевим господарським судом, яким було критично оцінено доводи представників прокурора та позивача 2, викладені в поясненні останнього(т.5, а.с.11-13), щодо того, що з квітня 2001 року по липень 2008 року він не мав можливості звернутися до органів виконавчої служби із заявою про стягнення коштів, в зв'язку із винесенням ухвали арбітражного суду від 26 липня 2001 року (т.2, а.с.100) про зупинення провадження по розгляду його заяви до прийняття та введення в дію Законів України щодо примусової реалізації державного майна, оскільки позивач 2 мав можливість в межах трьохмісячного строку після повернення банком наказу пред'явити його до виконання до органу примусового виконання рішень. При цьому, як вірно зазначає місцевий господарський суд, вищезазначена ухвала ухвала в будь-якому випадку не могла бути перешкодою для звернення стягувача до органу виконання судових рішень з наказом про стягнення грошових коштів в установленому порядку.
Крім того, як вірно зазначає місцевий господарський суд, позивач 2 не був позбавлений права навіть після пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання (6 липня 2001 року), згідно внесених змін Законом України від 21 червня 2001 року № 2539-III до Господарського процесуального кодексу України, звернутися до господарського суду з заявою про відновлення пропущеного строку. Натомість, як встановлено, більше дев"яти років така заява до суду не подавалася, відтак, як вбачається, після повернення банком наказу, саме позивач 2 не вчиняв будь-яких дій щодо виконання рішення суду по справі №5/141-м/98 по стягненню з відповідача на користь позивача 2 грошових коштів, присуджених до стягнення у вищезазначених рішенні та наказі арбітражного суду Рівненської області.
З огляду на це, місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку, що позивач 2 за власної ініціативи, після повернення банком платіжного документа та наказу, не вчиняв жодних дій щодо виконання поверненого наказу в примусовому порядку органами виконання судових рішень, відповідно подана до господарського суду заява про зміну способу та порядку виконання рішення від 31.05.2001 р. (т.2, а.с.85) є безпідставною з огляду на приписи ч.1 ст.121 АПК України (в редакції, що діяла на момент звернення з нею позивача 2), оскільки ані в зазначеній вище заяві, ані в поданих позивачем 2 та прокурором доказах не обгрунтовано та, відповідно, не доведено обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення. При цьому, місцевим господарським судом вірно зазначено, що в попередніх скасованих ухвалах по розгляду заяви про зміну способу та порядку виконання рішення досліджувалося лише недоведення факту невиконання рішення, натомість, факт наявності чи відсутності обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, не досліджувався.
Як вірно зазначено місцевим господарським судом, відсутність вищезазначених обставин, в силу ч.1 ст.121 АПК України (в редакції, що діяла на момент звернення позивача 2 із заявою), свідчить про неможливість задоволення заяви про зміну способу та порядку виконання рішення.
Водночас, як з"ясовано місцевим господарським судом, відповідачем, незважаючи на бездіяльність позивача 2 щодо стягнення грошових коштів, вчинялись дії, спрямовані на погашення боргу, які, як вбачається з матеріалів справи, були прийняті позивачем 2, про що в свою чергу свідчить угода про поставку продукції і проведення заліку взаємних розрахунків № 621 (28-1373-5), укладена 16 листопада 1998 року між позивачем 2 та відповідачем, предметом якої була поставка продукції на суму 54256,32 грн. (т.4, а.с.14). При цьому, номенклатура продукції відповідає переліку продукції визначеному в листі позивача 3 від 21 жовтня 1998 року № 779 (т.4. а.с.13), що направлений до відповідача та в якому викладене прохання відпустити в рахунок погашення заборгованості за спожитий в 1995 році природний газ відповідні матеріали.
Крім того, як досліджено судом першої інстанції, підтвердженням таких дій є також акт прийому-передачі векселів від 1 жовтня 1998 року (т.4, а.с.15) на суму 100000,00 грн., підписаний відповідачем та позивачем 3. При цьому, як слушно зазначає місцевий господарський суд, на вищезазначеному акті стоїть печатка саме позивача 2.
Відповідно ст.21 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 року № 1201-ХІІ (який діяв на час прийому-передачі векселів втратив чинність 12 травня 2006 року), вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Аналогічно, підтвердженням таких дій є акт прийому-передачі векселів від 3 листопада 1998 року (т.4, а.с.16) на суму 20000,00 грн. від відповідача до позивача 3 (на акті також стоїть печатка саме позивача 2).
Крім того, місцевим господарським судом досліджено, а судом апеляційної інстанції перевірено, що листом Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” від 20 вересня 2000 року (т.4, а.с.17), остання (дочірнім підприємством якої є позивач 2) вказуючи на наявність заборгованості відповідача саме перед позивачем 2 висловила боржнику пропозицію щодо забезпечення поставки продукції заводу для Міністерства оборони України в рахунок погашення заборгованості перед підприємствами Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” за природний газ. В свою чергу, як зазначає місцевий господарський суд, факт виконання відповідачем пропозиції Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, дочірнім підприємством якої є позивач 2 підтверджується актом звірки між відповідачем та Міністерством оборони в особі військової частини А-0118, згідно якого кредиторська заборгованість військової частини А-0118 м.Київ (Міністерства оборони) станом на 25 грудня 2000 року становила 925765,00 грн. (т.4, а.с.18); простим векселем №773333354068 від 10 лютого 1999 року до ДП “Українська газова компанія” на суму 100000,00 грн. (т.4, а.с.19), який підлягав сплаті товарною продукцією відповідача та листом № 67 від 1 березня 1999 року від Новоград-Волинського ЛВУ МГ “Львівтрансгаз”(т.4, а.с. 20).
Не можна не погодитись з місцевим господарським судом, яким в оскаржуваній ухвалі зазначає про те, що опосередкованим доказом виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем 2 є те, що останній після повернення банком платіжного документа та наказу, не вчиняв жодних дій щодо виконання поверненого наказу в примусовому порядку органами виконання судових рішень.
На думку колегії Рівненського апеляційного господарського суду, місцевий господарський суд правомірно не прийняв до уваги подану позивачем 2 довідку (т.5, а.с.40), оскільки остання не є належним і допустимим доказом в розумінні статтей 33, 34 ГПК України та відповідно не доводить того, що поставка продукції на суму 5425632 грн., визначена в угоді про поставку продукції і проведення заліку взаємних розрахунків № 621 (28-1373-5), укладеній 16 листопада 1998 року між позивачем 2 та відповідачем, не має відношення до отриманої позивачем 3 продукції, номенклатура якої відповідає переліку продукції визначену в листі позивача 3 від 21 жовтня 1998 року № 779 (т.4. а.с.13); передані векселі не стосуються спірних відносин сторін (з урахуванням того, що на актах наявна печатка саме позивача 2); залік за листом Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”від 20 вересня 2000 року (т.4, а.с.17) не стосується спірних відносин сторін.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, господарський суд Рівненської області дійшов до вірного висновку про те, що позивачем 2 (скаржником) не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості у відповідача за спожитий природний газ у 1999 році та, відповідно, не спростовано доводів відповідача, щодо погашення заборгованості та, відповідно, відсутності зобов'язань за наказом від 2 червня 1998 року у справі № 5/141-м/98.
З огляду на відсутність (недоведеність) обставин, які б ускладнювали виконання рішення або робили його неможливим, а також недоведеність позивачем 2 та прокурором наявності у відповідача на момент винесення оскаржуваної ухвали будь-якого залишку заборгованості за наказом від 2 червня 1998 року по справі № 5/141-м/98, а також відсутність дійсного для пред'явлення до виконання виконавчого документа, господарський суд Рівненської області, на думку апеляційного господарського суду, дійшов до вірного висновку про те, що заява позивача 2 про зміну способу та порядку виконання рішення задоволенню не підлягає.
Таким чином, доводів на спростування висновків суду першої інстанції по суті винесеної ухвали про зміну способу виконання рішення арбітражного суду Рівненської області від 02.06.1998 р. скаржниками в апеляційних скаргах не наведено, обставин порушення судом першої інстанції норм, як матеріального, так і процесуального права, неповного з"ясування обставин справи, відповідно до вимог ст.33 ГПК України, скаржниками не доведено.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування ухвали суду першої інстанції - відсутні.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,106 ГПК України, суд,-
1. Апеляційні скарги Філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Прокурора Рівненської області - залишити без задоволення.
2. Ухвалу господарського суду Рівненської області від 02.03.2011 р. - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Мельник О.В.