Господарський суд Чернігівської області
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 698-166, факс 77-44-62
Іменем України
12 квітня 2011 року Справа № 6/33д
За позовом: закритого акціонерного товариства виробничо-торгової фірми „Сіверянка”,
вул. Малиновського, 36, м. Чернігів, 14020,
до відповідача: відкритого акціонерного товариства Чернігівської швейної фабрики „Елегант”,
пр. Перемоги, 41, м. Чернігів, 14017,
про визнання договору таким, що діє.
Суддя Блохіна Ж.В.
Представники сторін:
від позивача: Боярченко С.Ю., довіреність №1/1-12 від 11.01.2011 року,
від відповідача: Дроботущенко Т.О., довіреність №394 від 05.03.2011 року, Дубінін С.В. -голова правління, протокол №1 від 11.04.2008 року.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
СУТЬ СПОРУ;
Закритим акціонерним товариством виробничо-торгової фірми „Сіверянка” подано позов до відкритого акціонерного товариства Чернігівської швейної фабрики „Елегант” про визнання договору про надання місць у гуртожитку від 25.04.1994 року таким, що діє.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги і просить позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представники відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечують та просять у позові відмовити.
Розглянувши подані матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд
Відповідно до наданої позивачем копії документу 25 квітня 1994 року між акціонерним товариством Чернігівська виробничо-торгова фірма „Сіверянка” та Чернігівською швейною фабрикою укладено договір про надання місць в гуртожитку акціонерного товариства Чернігівська виробничо-торгова фірма „Сіверянка”.
Згідно копії даного договору акціонерне товариством Чернігівська виробничо-торгова фірма „Сіверянка” зобов'язується надати в гуртожитку по АДРЕСА_1, 194 місця для проживання одиноких громадян, а Чернігівська швейна фабрика зобов'язується видавати направлення встановленого зразка своїм робітникам та службовцям, направленим в гуртожиток згідно даного договору; отримувати плату за проживання в гуртожитку з робітників і перераховувати її на рахунок фірми.
Відповідно до п.4 строк дії даного договору встановлений до 31.12.1994 року.
Також в даному пункті договору передбачено наступне: „Якщо на протязі строку дії договору не надійшло вимоги від однієї із сторін про його розірвання, договір вважається пролонгованим на наступний строк”.
Як вказує позивач, строк дії договору продовжувався неодноразово після 31.12.1994р.За підрахунками позивача останній раз строку дії договору продовжений до 30.04.2011р.
Листами від 11.08.2010 року, 17.09.2010 року, 07.10.2010 року відповідач надсилав позивачу пропозиції про розірвання договору від 25.04.1994р. з 01.11.2010р. та просив позивача підписати додаткову угоду до договору про розірвання договору від 25.04.1994 року. з 01.11.2010р.
Проте, представник позивача в судовому засіданні зазначив, що він не отримував вказані листи з вимогою підписати додаткову угоду про розірвання договору від 25.04.1994 року.
01.11.2010 року відповідач направив позивачу повідомлення про відмову від пролонгації дії договору від 25.04.1994 року.
Представник позивача надав довідку за підписом голови правління ЗАТ ВТФ „Сіверянка” про втрату оригіналу договору від 25.04.1994р.
Представники відповідача пояснили суду, що оригінал договору на підприємстві відсутній.
Позивач вважає, що повідомлення позивача про розірвання договору з 01.11.2010р. суперечить самому договору, а тому не має жодних юридичних наслідків, а тому просить визнати договір від 25.04.1994р. таким, що діє.
Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Отже, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.
Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов'язку в натурі;
відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських санкцій;
застосування адміністративно-господарських санкцій;
установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до ч.3 ст. 20 ГК України порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є установлення факту господарських правовідносин між сторонами, а саме визнання договору таким, що діє. Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Цивільним законодавством не передбачено можливості визнання судом правочину таким, що діє у разі недодержання сторонами вимоги закону.
Крім того, судом встановлено, що у сторін відсутні оригінали примірників договору від 25.04.2994р., а відтак відсутній об'єкт дослідження -правочин, який виражає волю осіб, які його уклали, і який спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Крім того, згідно тексту копії договору від 25.04.1994 року стороною в договором є акціонерне товариство Чернігівська виробничо-торгівельна фірма „Сіверянка”.
Позивачем по даній справі є закрите акціонерне товариство виробничо-торгова фірма „Сіверянка”.
В наданому представником позивача статуті закритого акціонерного товариства виробничо-торгова фірма „Сіверянка” зазначено, що товариство є правонаступником орендного підприємства Чернігівська швейна фабрика „Сіверянка”.
Доказів того, що закрите акціонерне товариство виробничо-торгова фірма „Сіверянка” є правонаступником акціонерного товариства Чернігівська виробничо-торгівельна фірма „Сіверянка”, яке уклало договір з відповідачем, позивач не надав.
Отже, позивач не довів належними засобами доказування права на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, які випливають з договору від 25.04.1994р., укладеного між акціонерним товариством Чернігівська виробничо-торгова фірма „Сіверянка” та Чернігівською швейною фабрикою про надання місць в гуртожитку акціонерного товариства Чернігівська виробничо-торгова фірма „Сіверянка”.
Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Суддя Ж.В. Блохіна
Повне рішення складено 18.04.2011р.
18.04.11