15.04.11
Господарський суд
Чернігівської області
14000,м.Чернігів телефон 67-28-47
проспект Миру,20
Іменем України
15.04.11. Справа № 15/36.
Позивач: Об»єднання підприємств «Українська ліга музичних прав»?01021, м. Київ, вул. Шовковична, 10 кв.28.
Відповідач: фізична особа - підприємець ОСОБА_1, АДРЕСА_1.
Про стягнення 10 684,40 грн. Суддя Федоренко Ю.В.
Представники сторін:
Від позивача : Тука С.М., дов. від 05.01.11.
Від відповідача: ОСОБА_3, дов. від 21.02.11, ОСОБА_1.(15.04.11 не з»явився).
Рішення прийняте після перерви, яку оголошено на підставі ст.77 ГПК України.
Позивачем подано позов про стягнення з відповідача суму основного боргу 8 100 грн. по договору № 4С/01/03/06 від 01.03.2006 р., 2 098,15 грн. інфляційних витрат, 486,25 грн. 3 % річних. До судових витрат включено і 2000 грн. витрат на послуги адвоката.
Відповідач позов не визнав і посилається на те, що у 2006 р. він орендував кафе «Транзит», яке знаходиться у смт. Ріпки по вул. Шевченка, 166. На період дії оренди ним і був укладений договір з позивачем за яким він здійснював перерахування винагороди за фонограми до кінця 2006 р. В зв»язку з фінансовими труднощами він вирішив не продовжувати оренду на наступний рік та змінив вид діяльності. Кафе орендувала інша особа.
В клопотанні від 24.03.11 представник відповідача просить застосувати положення ст.257 Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності та врахувати, що з 01.01.2007 р. фактичних взаємовідносин а рівно з цим і взаємних обов»язків між позивачем та відповідачем не існувало, оскільки самих послуг не надавалось.
В письмових поясненнях суду від 31.03.11 відповідач вказує на те, що договір з позивачем було укладено на один рік, про припинення оренди кафе він сповістив представника позивача, фонограм від позивача він не отримував, запис в свідоцтві про оплату єдиного податку про оренду кафе залишився спочатку і переписується кожен рік. Звертає увагу на невідповідність дати укладення договору - 01.03.2006 р., вимогам позивача про стягнення боргу за період з 01.07.2006 р. по 31.12.2010 р., інфляції та процентів річних з 06.12.2007 р. по 05.01.2011 р.
Предметом спору по справі є наявність зобов»язань відповідача по сплаті винагороди за договором від 01.03.2006 р. на період з 2007 р. по 2010 рік.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін суд встановив таке.
Позивач має статус уповноваженої організації колективного управління, що підтверджується копіями свідоцтв № 3 від 07.10.2003р. та №5/2003 від 22.08.03, № 5/УО від 02.04.09, витягом з рішення від 02.04.2009р. № 7/2009-УО Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.
01.03.2006 р. між сторонами укладено договір № ЧС/01/03/06.
Відповідно до умов договору ліга (позивач) видає компанії (відповідач) дозвіл на публічне виконання фонограм, а також зафіксованих в них творів та їх виконань в закладах зазначених в додатку № 1 до договору, компанія зобов'язується сплачувати лізі погоджену в додатку № 1 до договору винагороду за публічне виконання фонограм.
Відповідно до п. 2.2.1 договору компанія зобов'язується не пізніше 5 днів після закінчення звітного місяця виплачувати лізі винагороду, погоджену сторонами у відповідних додатках до договору.
Згідно додатку № 1 до договору сторонами погоджено щомісячну винагороду за публічне виконання фонограм в кафе “Транзит” в п. Ріпки Ріпкинського району Чернігівської області в сумі 150 грн.
Згідно п. 3.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2006 р., при цьому п.2.2.1, 2.2.5 договору залишаються в силі до повного виконання компанією своїх зобов'язань, що виникли під час дії договору. У випадку, якщо жодна із сторін не повідомить у письмовій формі іншу сторону про розірвання договору протягом місяця до настання вищевказаної дати закінчення дії договору, він вважається пролонгованим ще на один рік і так далі.
Як вбачається із тексту договору між сторонами позивач надав відповідачу дозвіл на публічне виконання фонограм і зафіксованих в них творів та їх виконань у приміщенні кафе «Транзит». Цей договір не є договором про надання послуг, його укладено позивачем, як організацією колективного управління, у відповідності до положень Закону України «Про авторське право і суміжні права». А тому заперечення позову з підстав не надання послуг, не отримання фонограм, до уваги судом не приймаються.
Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по оплаті винагороди за публічне виконання фонограм за період з 01.07.2006 р. по 31.12.2010 р. в сумі 8 100 грн.
В обгрунтування заперечень позову відповідачем надано договір оренди №12 від 05.02.2006 р. між ОСОБА_4 (власник приміщення кафе) та ОСОБА_1 за яким останній прийняв в оренду приміщення кафе «Транзит»на строк в 11 місяців, договори оренди №82 від 08.01.2007 р. та без номера від 06.01.2010 р. за якими орендодавець ОСОБА_4 передав у оренду приміщення кафе «Транзит»ОСОБА_5 на строк в чотири роки (договір оренди №82 від 28.01.2007 р.), ОСОБА_6 на 11 місяців (договір оренди від 06.01.2010.).
Оригінали договорів оренди №82 від 28.01.2007 р. з ОСОБА_5 та від 06.01.2010 р. з ОСОБА_7оглянуті у судовому засіданні.
В письмових поясненнях суду ОСОБА_4 пояснив, що приміщення кафе відповідачем орендувалось у 2006 р. З 2007 р. кафе орендувалось ФОП ОСОБА_5І за договором №82 від 08.01.2007 р.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Як вбачається із листа від 07.04.2011 р. №164/9/17-012 Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі у 2006 р. на підставі поданої заяви ОСОБА_1 отримав свідоцтво єдиного податку серії В №138488 від 29.12.2006 р. на 2007 рік; у 2007 р. свідоцтво серії Е №950143 від 20.12.2007 р. на 2008 рік; у 2008 р. свідоцтво єдиного податку серії Ж № 105558 від 25.12.2008 р. на 2009 рік; у 2009 р. свідоцтво єдиного податку серії Є № 942730 від 24.12.2009 р. на 2010 рік. Місцем здійснення діяльності ОСОБА_1 є приміщення, яке розташоване за адресою: смт. Ріпки, вул. Шевченка, 166.
До листа додано завірені копії власноручно заповнених ОСОБА_1 заяв про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності за період з 2006 р. по 2010 р. у яких вказано місце здійснення підприємницької діяльності: АДРЕСА_2, види діяльності, зокрема і кафе. Вказаними заявами спрощуються заперечення позову з підстав залишення запису в свідоцтві про оплату єдиного податку про оренду кафе з первісної заяви.
Відповідно до ст.2 Указу Президента України від 03.07.1998 р. №727/98 Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва (в редакції Указу Президента N 746/99 від 28.06.99) суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Підставою для видачі свідоцтва про сплату єдиного податку є подача заяви за встановленою формою у якій зазначається місце здійснення підприємницької діяльності та її види відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України №599 від 29.10.1999 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 р. за № 725/4045.
Відповідачем самостійно обрано спосіб оподаткування своїх доходів, у встановленому порядку отримано свідоцтва про сплату єдиного податку на період 2007 -2010 роки у яких зазначено місце здійснення підприємницької діяльності -смт. Ріпки, вул. Шевченка, 166, та види діяльності.
Наведені докази підтверджують факт здійснення відповідачем в кафе “Транзит”підприємницької діяльності в період з 01.01.2007 р. по 31.12.2010 р.
Відповідно до ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Відповідач не вчинив дій, направлених на припинення або розірвання договору відповідно до положень п.3.1.
Відповідачем не доведено також і те, що він повідомив позивача про припинення оренди з 2007 року.
З урахуванням цього суд приходить до висновку, що договір було продовжено відповідно до 31.12.2007 р., до 31.12.2008 р., до 31.12.2009 р., до 31.12.2010 р.
Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 25.12.2006 р. №189 підтверджується, що ОСОБА_4 є власником об»єктів нерухомості загальною площею 1205,7 кв.м. по АДРЕСА_2, у якому розміщено і кафе «Транзит»площею 286,6 кв.м.
Наданий в обгрунтування заперечень договір оренди №82 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не відповідає вимогам ст. 793 та 794 Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше, оскільки його укладено на строк в 4 роки, і не є належними доказом що підтверджує заперечення відповідачем позову, не свідчить про повне припинення господарської діяльності відповідачем у кафе «Транзит»з 2007 року.
Договір оренди від 06.01.2010 між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 також не підтверджує повне припинення підприємницької діяльності відповідача у кафе «Транзит»в 2010 році, оскільки в ньому не вказано строк, з якого розпочинає діяти договір, а акт приймання-передачі майна за поясненням представника відповідача не складався.
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В пункті 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Відповідно до п. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов”язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Доказів про оплату винагороди за період дії договору з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р. відповідач не надав. В зв»язку із цим на користь позивача підлягає стягненню 5 400 грн. боргу ( 36 місяців х 150 грн.).
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
В зв»язку із цим на користь позивача необхідно стягнути за період з 06.02.2008 р. по 05.01.2011 р. витрати від інфляції та 3% річних. За підрахунками суду за цей період витрати від інфляції складають 929,55 грн., а проценти річних - 236,02 грн.
Невідповідність дат укладення договору та періоду стягнення боргу, процентів річних та інфляційних, на що посилається відповідач, не заслуховує на увагу враховуючи недоведеність факту припинення договору з 2007 р. за встановленим у ньому порядком та те, що позовні вимоги сформовані позивачем яким самостійно визначено період стягнення заборгованості, витрат від інфляції та процентів річних, що не суперечить строку дії договору та чинному законодавству.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність -це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлена у три роки (ст.257 Цивільного кодексу України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ч.1 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст.266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Винагороду за договором відповідач зобов»язаний був сплачувати не пізніше 5 днів після закінчення звітного місяця, а тому про порушення свого права на отримання винагороди позивач знав після спливу цього строку.
Строк позовної давності за розрахований позивачем період з 01.07.2006 р. по 31.12.2007 р. сплив (за липень 2006 р. -06.08.2009 р., за серпень 2006 р. -06.09.2009 р. і так далі, за грудень 2007 р. -06.01.2011 р.).
На першому аркуші позивної заяви зафіксовано, що позивач подав заяву до господарського суду 01.02.2011 р. пропустивши строк позовної давності по стягненню боргу за період з 01.07.2006 р. по 31.12.2007 р.
Заяву про застосування строку позовної давності представником відповідача зроблено до винесення рішення по суті спору, а тому у позові про стягнення боргу за період з 01.07.2006 р. по 31.12.2007 р. у сумі 2 700 грн., а також 3% річних та витрат від інфляції, які розраховані за цей період, слід відмовити у зв»язку зі спливом строку позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем.
В зв»язку зі спливом строку позовної давності необхідно відмовити і в решті вимог про стягнення процентів річних та витрат від інфляції за період 06.02.2008 р. по 05.01.2011 р., оскільки їх розраховано на суму боргу по якому у позові відмовлено в зв»язку зі спливом позовної давності.
На підставі викладеного позов підлягає частковому задоволенню з покладенням судових витрат на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.44 ГК України до складу судових витрат віднесено оплату послуг адвоката.
Позивачем заявлено до стягнення суму 2000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
Так, між позивачем та ОСОБА_8, що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 489 від 13.05.2010 р. укладено договір ЧН-02/11 про надання правової допомоги від 05.01.2011 р. на представлення та захист інтересів позивача в господарському суді Чернігівської області.
Відповідно до умов договору розмір гонорару за надані правові послуги складає 2000 грн.
Позивачем надано як доказ оплати послуги квитанцію до прибуткового касового ордеру № 8 від 06.01.2011 р. на суму 2000 грн., виданого адвокатом ОСОБА_8
Однак, належним та допустимим доказом здійснення оплати суми 2000 грн. адвокату є видатковий касовий ордер каси (касиру) позивача, відповідно до п.3.4. Положення про ведення касовий операцій в національній валюті в Україні , затвердженими Постановою правління Національного банку України №637 від 15.12.2004 року зареєстрованою в МЮ України 13.01.2005 року за №40/10320.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено понесені судові витрати в сумі 2000 грн. оплачених послуг адвокату в зв'язку з чим, покладення на відповідача відшкодування цієї суми є неправомірним, а тому у стягненні цієї суми на користь позивача слід відмовити.
Керуючись ст.49, 82-85 Господарського -процесуального кодексу України суд,-
Позов задовольнити частково і стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, (поточний рахунок НОМЕР_2у КБ Приватбанк), на користь Об»єднання підприємств «Українська ліга музичних прав», 01021, м. Київ, вул. Шовковична, 10 кв.28, код 32309633 (поточний рахунок 2600710748в ВАТ «СЕБ Банк»), 5 400 грн. боргу, 929,55 грн. витрат від інфляції, 236,02 грн. -3% річних, 65,66 грн. державного мита та 145,02 грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.
В решті позову -відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення виготовлене та підписане у повному обсязі 15.04.2011 р.
Суддя Ю.В.Федоренко