ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
25.03.2008 р. № 8/14
Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Коваль А.В.
За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи
За позовом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
про визнання нечинним рішення про застосування адміністративного арешту
За участю представників сторін
Від позивача: Куницький В.В. за дов. № 14-25 від 10.01.2008 р.
Від відповідача: Вовчук М.В. за дов. № 1441/9/10-206 від 27.08.2007 р.
Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинним рішення від 05.12.2007 р. № 00007 про застосування адміністративного арешту активів платника податків.
Позовні вимоги, позивач мотивує тим, що рішення податкового органу від 05.12.2007 року № 00007 про застосування адміністративного арешту активів платника податків прийнято з порушенням вимог чинного законодавства.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що в ході проведення перевірки НАК «Нафтогаз України»було встановлено факт здійснення дій щодо передачі активів іншим особам за наявності податкового боргу, а тому у відповідача були підстави для застосування до позивача адміністративного арешту активів.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.
Пред'явлені позовні вимоги про визнання рішення від 05.12.2007 р. № 00007 про застосування адміністративного арешту активів платника податків нечинним.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно -правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.
Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Начальником Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків Тараном О.В. прийнято рішення № 00007 від 05.12.2007 року про застосування адміністративного арешту активів Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»на підставі пп.. 9.1.2 п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ.
Відповідно до рішення № 00007 було вирішено застосувати умовний адміністративний арешт активів платника податків НАК «Нафтогаз України»та надіслати рішення з вимогою тимчасової заборони відчуження активів.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що підставою його прийняття визначено підпункт 9.1.2 "е" пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" -платник податків здійснює дії з передачі активів іншим особам.
В запереченнях податкового органу на підтвердження своєї позиції зазначено, що в ході перевірки НАК «Нафтогаз України», було встановлено факт здійснення дій щодо передачі активів іншим особам за наявності податкового боргу, а саме укладення договору про переведення боргу від 10.04.2006 р. № 425.
Відповідно до якого ДП «Укрспецпостач" переводить, а ТОВ "Юридичне бюро" приймає на себе виконання зобов'язань по поверненню грошових коштів у сумі 20 000 000,00 грн., яке виникло на підставі договору про спільну діяльність від 20.07.2005 р., укладеного між ДП "Уркспецпостач" та НАК "Нафтогаз України".
Укладення Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" договору про переведення боргу свідчить, на думку податкового органу, про передачу Компанією активів іншим особам.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі виходячи з наступного.
В своїх запереченнях на позов, податковий орган посилається на ст. 190 Цивільного кодексу України та вказує, що до матеріальних цінностей відноситься майно.
Однак, слід зауважити, що згідно з ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України, до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Також, відповідач в обґрунтування своєї позиції посилається на п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 р. № 237, однак судом це твердження не приймається з наступних підстав.
Пунктом 1 вказаного Положення передбачено, що це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності.
Отже, сфера відносин, що регулюються вказаним Положенням (стандартом), обмежена відносинами щодо формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності, в зв'язку з чим норми пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість»не підлягають застосуванню до регулювання податкових відносин.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», активи платника податків - кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання.
При цьому права вимоги виконання грошового зобов'язання не можуть бути віднесені ні до коштів, ні до матеріальних цінностей.
Враховуючи, що чинне законодавство не містить визначення терміну «нематеріальні цінності», вказана норма припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, пов'язаних з її застосуванням.
Підпункт 4.4.1. п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачає поділ активів на матеріальні та нематеріальні.
Відповідно до п. 1.2 ст. 1 зазначеного Закону, нематеріальний актив - об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.
Отже, право вимоги виконання зобов'язань не може бути віднесено до нематеріальних активів в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
За таких обставин, відсутні визначені законом підстави для висновку про віднесення прав вимоги виконання зобов'язань до активів платника податків.
Суд вважає, за необхідне зазначити, що позивач не втрачає права вимоги виконання зобов'язань за договором про спільну діяльність від 20.07.2005 р., укладеним між ДП «Укрспецпостач»та НАК «Нафтогаз України», в силу укладення договору про переведення боргу, змінюється лише особа, яка повинна виконати таке зобов'язання.
В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 р. №2-рп/2005 визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу.
Згідно з балансом (форма № 1) НАК «Нафтогаз України»за І півріччя 2006 року з відбитком штампу Міністерства статистики України про прийняття з цього балансу, вартість активів НАК «Нафтогаз України»склала з 44 433 811,4 тис. грн. на початок року до 43 445 991, 0 грн. станом на 30.06.2006 р., що в десятки разів перевищує суму, зазначену податковим органом як податковий борг (1 327 800 863,50 грн.). Отже, враховуючи, що згідно з рішенням Конституційного Суду України, розмір податкового боргу має бути співрозмірним з вартістю активів, що передано до податкової застави, очевидно, що, за будь-яких обставин, не всі активи НАК «Нафтогаз України»перебували в податковій заставі в І півріччs 2006 року. При цьому податковий орган не довів, що саме ті права вимоги виконання зобов'язань, в яких здійснено переведення боргу, перебували в податковій заставі. Отже, податковий орган не довів, що НАК «Нафтогаз України»мала обов'язок узгоджувати операції з правом вимоги за договором від 10.04.2006 р. № 425. А відтак, Компанія мала право вільно, відповідно до пп.. 8.6.1. п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», розпоряджатись своїми активами. Відповідно за вчинення Компанією переведення боргу не може бути застосовано адміністративний арешт активів.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Акт державного або іншого органу -це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності його дій.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання нечинним рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 05.12.2007 р. № 00007 про застосування адміністративного арешту активів платника податків підлягають задоволенню в повному обсязі.
Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати нечинним рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 05.12.2007 р. № 00007 про застосування адміністративного арешту активів платника податків.
3. Судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп. судового збору присудити на користь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» за рахунок Державного бюджету України.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.Є. Пилипенко
Дата підписання постанови: 02.04.2008 р.