29 березня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого:
Харченка В.В.
Суддів:
Гончар Л.Я.
Васильченко Н.В.
Федорова М.О.
Гордійчук М.П.
при секретарі : Мельник І.М.
з участю представника Мукачівської іудейської релігійної громади Малявко Олесі Михайлівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 18 квітня 2006 року по справі за позовом Мукачівської іудейської релігійної громади до Мукачівської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання незаконними рішень Мукачівської міської ради про вилучення земельної ділянки та надання, передачу її ОСОБА_2 у приватну власність, визнання недійсним виданого на підставі цих рішень Державного акту на право приватної власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та Державного акту на право приватної власності на землю, виданого на підставі цього договору, усунення порушень прав землекористувача, -
У грудні 2000 року Мукачівська іудейська релігійна громада звернулася до суду з позовом до Мукачівської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання незаконними рішень Мукачівської міської ради про вилучення земельної ділянки та надання, передачу її ОСОБА_2 у приватну власність, визнання недійсним виданого на підставі цих рішень Державного акту на право приватної власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та Державного акту на право приватної власності на землю, виданого на підставі цього договору, усунення порушень прав землекористувача.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що у відповідності до рішення Мукачівської міської Ради від 8 грудня 1997 року №272 у власність Мукачівської іудейської релігійної громади було передано безоплатно домоволодіння АДРЕСА_1. За даним домоволодінням закріплена земельна ділянка розміром 411 кв.м., з яких 132 кв.м. знаходиться під спорудою, а 278 кв.м. є подвір'ям згідно даних Мукачівського державного міжрегіонального підприємства технічної інвентаризації. При переході права власності на будівлю переходить і право власності на земельну ділянку на якій розташована дана будівля. Так як, спірна земельна ділянка площею 278 кв.м. у релігійної громади не вилучалась і межі земельної ділянки із суміжними її землекористувачами не погоджувалися, в такому випадку оспорюванні Державні акти на право приватної власності на цю землю - є незаконними.
Посилаючись на дані обставини, просили суд визнати незаконними рішення: - Мукачівської міської ради від 21.01.1998 року №1 про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки розміром 0,44 га та №39 від 25 лютого 1998 року про передачу йому у приватну власність земельної ділянки розміром 0,02 га по вул.Ужгородській,86 в м. Мукачево; визнати недійсними: Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку 0,0503 га по АДРЕСА_2, виданого 26 жовтня 1998 року ОСОБА_2; - договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2. і ОСОБА_1., посвідчений 04 лютого 2000 року; - Державний акт на право приватної власності на землю, виданий 10 лютого2000 року ОСОБА_1. й усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою розміром 0,279 га закріпленою за домоволодінням АДРЕСА_1.
В наступному позивач збільшив позовні вимоги і просив визнати незаконним рішення Мукачівської міської Ради від 17 липня 1991 року №140 про вилучення земельної ділянки у філіалу бібліотеки та надання її ОСОБА_2, оскільки Земельним Кодексом вилучення земельної ділянки з підстав її невикористання не передбачено.
Рішення Мукачівського міського суду від 10 жовтня 2003 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 18 квітня 2006 року рішення Мукачівського міського суду від 10 жовтня 2003 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1. та ОСОБА_2., з посиланням на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просили скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що справа розглянута в порушення вимог частини першої статті 172 ЦПК України 1963 року(який діяв на час розгляду справи), тобто суд постановив рішення у відсутності представника іудейської громади та його представника Думнича В.І., які не були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання 10 жовтня 2003 року.
Такий висновок апеляційного суду не відповідає обставинам справи.
Як вбачається з матеріалів справи (т.1 а.с. 239-244) позивач та його представник були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання 10 жовтня 2003 року. Так, про слухання справи 10 жовтня сторони були повідомлені в судовому засіданні 2 жовтня 2003 року при відкладенні слухання справи. Крім того, ОСОБА_3. вручена повістка, про отримання якої є розписка в матеріалах справи.
Відповідно до ч.2 статті 94 ЦПК України 1963 року повістка, адресована громадській організації, вручається відповідній службовій особі, яка розписується про одержання її на зворотній розписці.
Тобто, апеляційний суд помилково застосував вимоги частини першої статті 172 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 172 ЦПК України 1963 року суд може відкласти розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб. що беруть участь у справі, які повідомлені у встановленому порядку про час і місце судового засідання з причин, визнаних судом поважними.
Згідно з роз'ясненнями Верховного Суду України, даних в пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 ві 21 грудня 1990 року «про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції», у разі первинної неявки однієї зі сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі і про яких є відомості про вручення повісток, без повідомлення причин неявки або з причин, визнаних судом неповажними, справа може бути розглянута за відсутності особи, яка не з'явилася , якщо є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін і немає потреби заслухати особисті пояснення особи, яка не з'явилася.
Врахувавши, що на момент розгляду справи, позивач не повідомив причини неявки і те, що справа слухалася протягом тривалого періоду часу, в ній зібрано достатньо матеріалів в обґрунтування обставин , на які посилалися сторони, суд дійшов вірного висновку про можливість розгляду у відсутності позивача.
У зв'язку з наведеним ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд , оскільки суд апеляційної інстанції не вирішував питання щодо законності судового рішення по суті розглянутого спору.
З урахуванням наведеного та керуючись ст., ст.220, 221, 227, 230 КАС України, колегія суддів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 18 квітня 2006 року скасувати. А справу направити на новий апеляційний розгляд.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді :