01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.04.2011 № 39/6-39/277
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Чорногуза М.Г
суддів:
при секретарі:
в судове засідання з'явились представники:
від позивача: Счастливенко Ю.Г. - довіреність б/н від 01.11.2010 року,
від відповідача: Василенко А.С.- довіреність №408/2010 від 27.09.2010 року, Линник В.В. - довіреність №369/2010 від 13.09.2010 року,
розглянувши апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства «Українська незалежна телерадіокомпанія «Заграва»,
на рішення господарського суду м. Києва від 31 січня 2011 року,
у справі № 39/6-39/277 (суддя Гумега О.В.),
за позовом закритого акціонерного товариства «Українська незалежна телерадіокомпанія «Заграва», м. Київ,
до державного підприємства «Укркосмос», м. Київ,
про визнання додаткової угоди № 6 від 12.10.2007 р. до контракту № 1/05 на надання послуг з технічного забезпечення передачі ТВ сигналу через супутник від 25.03.2005 р. недійсною та про визнання контракту № 1/05 від 25.03.2005 р. недійсним,
30 листопада 2010 року ЗАТ «Українська незалежна телерадіокомпанія «Заграва» звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою до ДП «Укркосмос» про визнання контракту № 1/05 від 25 березня 2005 року недійсним (т. І а.с. 8-11).
15 грудня 2010 року ЗАТ «Українська незалежна телерадіокомпанія «Заграва» звернулось до місцевого господарського суду з позовною заявою до ДП «Укркосмос» про визнання додаткової угоди недійсною (т. І а.с. 92-93).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17 січня 2011 року справи № 39/227 та 39/6 об'єднані в одну справу № 39/6-39/227 предметом якої є визнання контракту № 1/05 від 25 березня 2005 року недійсним та визнання недійсною додаткової угоди № 6 від 12 жовтня 2007 року до контракту № 1/05 (т. І а.с. 161-162).
Рішенням господарського суду м. Києва від 31 січня 2011 року по справі № 39/6-39/277 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю (т. ІІ а.с. 111-123).
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 31 січня 2011 року по справі № 39/6-39/277 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Справа надійшла до Київського апеляційного господарського суду 17 лютого 2011 року та передана на розгляд колегії суддів 28 лютого 2011 року.
Мотивуючи апеляційну скаргу позивач посилається на ч. 3 ст. 533 ЦК України, та зазначає, що позов обґрунтовано не лише підзаконними актами, а і нормами закону, а також посилається на те, що в.о. Голови Правління Єфремова Лариса Інокентіївна при підписанні додаткової угоди № 6 перевищила надані їй підприємством позивача повноваження. При цьому скаржник наголошує на п. 9.1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 року за № 02-5/111.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 3 березня 2011 року, прийнято апеляційну скаргу позивача до провадження та призначено розгляд справи в судовому засіданні за участю представників сторін.
17 березня 2011 року через загальний відділ-відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач посилається на законність та обґрунтованість рішення господарського суду міста Києва, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2011 року розгляд справи було відкладено на 4 квітня 2011 року.
В судовому засіданні 4 квітня 2011 року, у відповідності до ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 11 квітня 2011 року.
Представник позивача в судовому засіданні 11 квітня 2011 року підтримав апеляційну скаргу та просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 31 січня 2011 року та задовольнити позов у повному обсязі.
Представники відповідача проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечили та просили залишити спірне рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
У відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 11 квітня 2011 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.
Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
25.03.2005 року між ДП «Укркосмос» (виконавець) та ЗАТ «Українська незалежна телерадіокомпанія «Заграва» (замовник) укладено Контракт № 1/05 на надання послуг з технічного забезпечення передачі ТВ сигналу через супутник (надалі -Контракт) (т. І а.с. 12-14).
Відповідно до п. 1.1 Контракту, Виконавець надає послуги з технічного забезпечення супутникової передачі телесигналу Замовника.
Згідно п. 2.1 Контракту сторони визначили, що вартість щомісячних послуг Виконавця, які надаються Замовнику згідно п. 1.1 Контракту, визначена у Протоколі погодження договірної ціни (Додаток № 1 до Контракту), який відповідно до п. 12.4 Контракту є його невід'ємною частиною Контракту.
Як вбачається з Протоколу № 1 погодження договірної ціни (Додаток № 1 до Контракту) (т. І а.с. 15), розмір щомісячної плати (S) розраховується за формулою:
S= ((А1/А2)*Sо)*К(грн.), де
Sо- початкова вартість послуг в місяць на момент підписання даного Контракту в розмірі 103 350,00 грн.;
S- вартість послуг за місяць на момент оплати з урахуванням ПДВ;
А1- вартість долара США в гривнях за курсом НБУ на день виставлення рахунку;
А2- вартість долара США в гривнях за курсом НБУ, яка на день підписання Контракту станом на 25.03.2005 року дорівнює 5,2811 грн. за 1 дол. США;
К - коефіцієнт, який враховує податок на додану вартість, який діє на даний період станом на 25.03.2005 р. становить 1,2.
В позовній заяві про визнання контракту № 1/05 від 25 березня 2005 року недійсним позивач посилається на те, що використання відповідачем у Протоколі погодження договірної ціни (Додаток № 1 до Контракту) курсу долара США для визначення вартості наданих послуг за даним Контрактом є дискримінаційною умовою, що значно погіршує становище позивача порівняно зі становищем відповідача в разі настання певних подій. При цьому позивач посилається на норми ч. 1 ст. 99 Конституції України, п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", п. 3.3 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказу коштів в Україні", ч. 1 ст. 524 та ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України, ст. 189 Господарського кодексу України, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98 N 1998 «Про удосконалення порядку формування цін», відповідно до яких грошовою одиницею України є гривня, а всі розрахунки по виконанню цивільно-правових і господарських зобов'язань на території України повинні бути визначені й указуватися винятково в гривні.
З огляду на наведене, позивач вважає, що Протокол № 1 погодження договірної ціни від 25.03.2005 року, що є Додатком № 1 до Контракту (надалі - Додаток № 1 до Контракту), на момент його підписання не відповідав вимогам закону, що в свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання даного правочину недійсним.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Приписами Господарського кодексу України також встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України).
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Обґрунтовуючи вимогу про визнання недійсним Протоколу № 1 погодження договірної ціни (Додатку № 1 до Контракту) позивач послався на використання відповідачем в даному правочині курсу долара США у формулі для визначення вартості наданих послуг за наведеним контрактом.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно ч. 4 ст. 179 ГК України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) визначено, що відповідного до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами ч. 1 ст. 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 189 ГК України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі в гривнях.
Дані норми кореспондуються з положеннями статей 524, 533 ЦК України, а саме:
Частиною 1 статті 524 ЦК України встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні, а відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Натомість, частиною 2 статті 524 ЦК України визначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, положеннями чинного законодавства сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.
Як вбачається з наведеної формули розрахунку розміру щомісячної плати, основою для здійснення розрахунку плати за послуги по Контракту є початкова вартість послуг в місяць, виражена саме в грошовій одиниці України - гривнях.
Використання сторонами у наведеній формулі курсу долара США для визначення вартості наданих послуг за Контрактом не можна вважати визначенням вартості послуг за Контрактом в іноземній валюті, або узгодженням сторонами порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті.
Визначена сторонами умова щодо вартості послуг на час здійснення розрахунків не суперечить законодавству та свідчить про дійсну угоду, яка забезпечує захищеність сторін у разі фіксації державою інфляційних процесів та визначення співвідношення національної валюти до інших валют з урахуванням відповідного коефіцієнта.
Слід також наголосити, що фактично визначення розміру щомісячної оплати за Контрактом № 1/05 від 25.03.2005 року та розрахунки міх сторонами Контракту проводились у гривнях, що підтверджується актами здачі - приймання виконаних робіт за Контрактом № 1/05 від 25 березня 2005 року за період з 15 травня 2005 року по 24 січня 2010 року (т. ІІ а.с. 52-107), актами звірки розрахунків між ДП «Укркосмос» та ЗАТ «Українська незалежна телерадіокомпанія «ЗАГРАВА» за виконані роботи за Договором № 1/05 від 25 березня 2005 року (т. ІІ а.с. 2-6), картка рахунку: 361 по контрагенту АТЗТ «УН ТРК Заграва» за 01 січня 2005 року - 31 грудня 2010 року, в якій зазначені банківські виписки на підтвердження здійснення оплати послуг за Контрактом № 1/05 від 25 березня 2005 року (т. ІІ а.с. 27-37).
Слід відзначити, що положення підзаконних актів України, зокрема, Постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98 N 1998 «Про удосконалення порядку формування цін», листа Державної інспекції з контролю за цінами, від 06.08.2009, № 200/7-10/3269 "Щодо встановлення ціни договору в еквіваленті іноземної валюти" не можуть бути належним обґрунтуванням позовних вимог, з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами, норма закону є вищою за своєю юридичною силою над положеннями підзаконних актів, та має пріоритет при її застосуванні.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Протоколу № 1 погодження договірної ціни (Додатку № 1 до Контракту), а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
В пункті 11.3 сторони визначили, що термін дії контракту закінчується 19 квітня 2008 року.
Позивач просить визнати недійсною укладену сторонами Додаткову угоду № 6 від 12 грудня 2007 року до Контракту № 1/05 від 25 березня 2005 року, відповідно до п. 5 якої сторони продовжили термін дії Контракту до 14.06.2011 року. (надалі - Додаткова угода № 6 до Контракту) (т. І а.с. 92-93).
Пунктом 2 Додаткової угоди № 6 до Контракту (т. І а.с. 98) сторони передбачили, що Замовник (позивач) зобов'язується сплатити на користь Виконавця (відповідача) заборгованість за послуги, передбачені п. 1.1 Контракту, відповідно до рахунків -фактур та актів виконаних робіт в сумі 957 597 грн. 05 коп., в т.ч. ПДВ 20% - 159 599 грн. 51 коп. згідно з Графіком погашення заборгованості (Додаток 1), який є невід'ємною частиною даної угоди.
Позивач зазначив, що на момент укладання спірної додаткової угоди діяла редакція Статуту ЗАТ «УНТ «Заграва», затверджена протоколом № 17 загальних зборів акціонерів Товариства від 09 лютого 2006 року та зареєстрована в державному реєстрі змін до установчих документів 20 лютого 2006 року. (надалі -Статут Товариства).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Згідно з ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Згідно зі статтею 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Відповідно ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Спірна Додаткова угода № 6 від 12 жовтня 2007 року до Контракту № 1/05 від 25 березня 2005 року підписана з боку позивача В.о. Голови Правління Єфремовою Ларисою Інокентіївною, яка діяла на підставі Статуту.
Положеннями п. п. 8.4.4, 8.4.5 Статуту Товариства визначено компетенцію Голови Правління, в т.ч. стосовно укладення угод (вчинення правочинів) від імені Товариства, визначення умов зазначених договорів (правочинів) на свій розсуд.
Відповідно п. 8.4.6. Статуту Товариства Голова правління Товариства, вправі самостійно, без погодження з іншими органами Товариства, укладати угоди з господарсько-фінансової діяльності Товариства на суму, що не перевищує 50 000,00 грн.
Згідно п. 8.3.1 Статуту Товариства Спостережна (наглядова) рада є органом Товариства, який з метою захисту інтересів акціонерів здійснює контроль за діяльністю Правління Товариства.
Відповідно до п. 8.3.3. Статуту Товариства закріплено повноваження Спостережної (наглядової) ради Товариства стосовно погодження укладання Головою правління Товариства фінансово-господарських договорів (правочинів) на суму від 50 000,00 гривень до 1 000 000,00 грн.
Зазначена в п. 2 Додаткової угоди № 6 до Контракту сума зобов'язання значно перевищує 50 000,00 гривень.
Як вбачається з матеріалів справи, спостережна рада Товариства згоди на підписання Додаткової угоди № 6 до Контракту, як того вимагає п. 8.3.3. Статуту, не надавала.
Отже, в.о. Голови правління позивача фактично перевищила свої повноваження при підписанні додаткової угоди № 6 від 12 жовтня 2007 року до Контракту № 1/05 від 25 березня 2005 року.
Однак, частиною 1 ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 2 ст. 241 ЦК України).
Відповідно до п. 9.2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 року № 02-5/11 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.
Таким чином, якщо правочин і вчинений представником юридичної особи з перевищенням повноважень, він створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки такого підприємства у разі наступного схвалення правочину такою юридичною особою.
Позивач підписував Акти здачі-приймання виконаних робіт за період з 1 листопада 2007 року по 24 січня 2010 року (т. ІІ а.с. 52-77) та сплачував за отримані від відповідача послуги, що підтверджується карткою рахунку 361 (т. ІІ а.с. 27-37).
Акти здачі-приймання виконаних робіт підписувались позивачем в особі різних Голів Правління Товариства (в.о. Голів Правління), тобто позивач не міг не бути обізнаним щодо факту як підписання Контракту, так і, зокрема, факту підписання оспорюваної Додаткової угоди № 6 від 12.10.2007 р. до даного Контракту з його боку в.о. Голови Правління Єфремовою Ларисою Інокентіївною без погодження Спостережної (наглядової) ради Товариства.
Зазначені вище дії позивача свідчать про наступне схвалення ним факту укладення Додаткової угоди № 6 від 12 жовтня 2007 року до Контракту та підписання цієї угоди в.о. Голови Правління Єфремовою Ларисою Інокентіївною.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання недійсною Додаткової угоди № 6 від 12 жовтня 2007 року до Контракту № 1/05 від 25 березня 2005 року.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду м. Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.
Рішення господарського суду м. Києва від 31 січня 2011 року по справі № 39/6-39/277 підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга закритого акціонерного товариства «Українська незалежна телерадіокомпанія «Заграва» на рішення господарського суду м. Києва від 31 січня 2011 року задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ч.1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства «Українська незалежна телерадіокомпанія «Заграва» на рішення господарського суду м. Києва від 31 січня 2011 року у справі № 39/6-39/277 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 31 січня 2011 року по справі № 39/6-39/277 залишити без змін.
3. Справу № 39/6-39/277 повернути до господарського суду м. Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.
Головуючий суддя
Судді