01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.04.2011 № 61/75
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кошіля В.В.
суддів:
при секретарі
за участю представників:
від позивача Рудніцький В.В.,
від відповідача не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2011 (суддя Івченко А.М.)
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Нафтагазстрах»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія»
про стягнення грошового зобов'язання 129 124,16 грн.
Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Нафтагазстрах» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія» суми грошової заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 126 882,00 грн., а також 3 % річних від простроченої суми в розмірі 2242,16 грн.
Згідно уточненого розрахунку позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача 126 000,00 грн. основного боргу, 882,00 грн. інфляційних втрат та 2226,57 грн. трьох відсотків річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2011 у справі № 61/75 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ТОВ «Універсальна транспортна компанія» на користь ТОВ Страхова компанія «Нафтагазстрах» 126 000,00 грн. основного боргу, 882,00 грн. збитків від інфляції, 2 226,57 грн. 3 % річних, 1 291,08 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія» звернулось із апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення суду скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також з підстав порушенням норм матеріального та процесуального права.
Представник ТОВ Страхової компанії «Нафтагазстрах» надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2011 у складі колегії суддів: Кошіля В.В. (головуючого), Алданової С.О., Шапрана В.В., прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 12.04.2011.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2011, у зв'язку з виходом з відпустки судді Моторного О.А., який входить до постійно діючого складу колегії: Кошіль В.В., Моторний О.А., Шапран В.В., замість судді Алданової С.О. залучено до розгляду даної справи суддю Моторного О.А.
Представник відповідача у судове засідання, призначене на 12.04.2011, не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча всі учасники судового процесу про час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.
28.04.2009 між Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Нафтагазстрах» (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія» (відповідачем) було укладено договір фінансової допомоги №28-04/09 (а.с. 10-11).
Згідно з п. 1.1 договору, з метою фінансової стабілізації відповідача та поповнення оборотних коштів, позивач надає відповідачу безвідсоткову тимчасову поворотну фінансову допомогу в розмірі 126 000,00 грн.
Відповідно до п. 2.1 договору тимчасова безвідсоткова поворотна фінансова допомога надається поетапно у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача.
Строки надання тимчасової безвідсоткової поворотної фінансової допомоги визначені у пункті 3 договору. Так, згідно з п. 3.1. договору тимчасова безвідсоткова поворотна фінансова допомога визначається з моменту підписання даного договору та діє до 01.10.2009. При цьому, у відповідності до п. 3.2 договору вказаний строк може бути продовжений за згодою сторін.
01.10.2009 між Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Нафтагазстрах» (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія» (відповідачем) укладено додаткову угоду до договору фінансової допомоги (а.с. 12), якою сторони продовжили строк тимчасової безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, починаючи з 02 жовтня 2009 р. та до 31 травня 2010 р. (включно).
Відповідно до умов п. 4.1, 4.2 договору відповідач повертає позивачу тимчасову безвідсоткову поворотну фінансову допомогу поетапно, але не пізніше строків обумовлених в даному договорі; сума тимчасової безвідсоткової поворотної фінансової допомоги повертається відповідачем у безготівковому порядку, шляхом перерахування необхідних грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.
Платіжним дорученням № 1378 від 28.04.2009 (а.с. 13) позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти в розмірі 126 000,00 грн. в якості поворотної фінансової допомоги згідно договору № 28-04/09 від 28.04.2009.
Однак, відповідач у визначений договором строк, взяті на себе зобов'язання за договором не виконав, грошові кошти в розмірі 126 000,00 грн. не повернув, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість по неповернутій сумі фінансової допомоги в розмірі 126 000,00 грн.
У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором щодо повернення суми фінансової допомоги, позивач 14.12.2010 надіслав на адресу відповідача претензію № 2848 від 14.12.2010 з вимогою щодо повернення фінансової допомоги за договором у сумі 126 000,00 грн. разом з інфляційними втратами у розмірі 882,00 грн. та 3 % річних у розмірі 1918,87 грн. (а.с. 14-15).
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності зі ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи те, що відповідач свої зобов'язання щодо повного та своєчасного повернення суми фінансової допомоги не виконав, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 126 000,00 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач нарахував інфляційні втрати у розмірі 882,00 грн. за період з червня 2010 р. по грудень 2010 р., а також 3 % річних у розмірі 2 226,57 грн. 57 коп. за той же період.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2007 було порушено провадження у справі № 49/176-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія» та з моменту порушення провадження у справі введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. У зв'язку з зазначеним відповідач вважає, що на спірні правовідносини поширюються положення ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до якої протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Однак, із наведеними доводами відповідача колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Однак, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, у зв'язку з чим дія мораторію відповідно до ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на них не розповсюджується.
На підставі викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив також позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 882,00 грн. інфляційних втрат та 2226,57 грн. трьох відсотків річних.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
В порушення ст. 33 ГПК України відповідач належними і допустимими доказами не спростував обставин, які покладені в основу рішення та не довів відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2011 у справі № 61/75 не підлягає скасуванню.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна транспортна компанія» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2011 у справі № 61/75 - без змін.
2. Матеріали справи № 61/75 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді