05 квітня 2011 р. Справа № 21328/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду
в складі:
головуючого-судді Олендера І.Я.,
суддів Улицького В.З., Каралюса В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 березня 2009 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
22 січня 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив, з урахуванням збільшених позовних вимог, визнати протиправними дії відповідача, щодо невиплати йому підвищення до пенсії, розмір якої встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», починаючи з 01.01.2000 року та стягнути з відповідача недоотриману суму підвищення до пенсії за вислугу років із врахуванням підвищення пенсії на 150 % мінімальної пенсії за віком у відповідний період, починаючи з 01.01.2000 року по 30 червня 2006 року включно в розмірі 39732 грн. 75 коп.
Оскаржуваною постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 березня 2009 року в даній справі в задоволені позову було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що право позивача на отримання підвищення до пенсії забезпечено шляхом щомісячного нарахування відповідних сум, згідно з постановою КМУ № 831 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 01 серпня 1996 року, та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 01 серпня 1996 року» від 26 липня 1996 року, згідно постанови КМУ № 36 «Про підвищення окремим категоріям пенсіонерів соціальних виплат, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 23 січня 2001 року, постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету». При цьому, суд зазначив, що до спірних правовідносин не можна застосовувати норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ОСОБА_1 в поданій апеляційній скарзі просить зазначену постанову суду скасувати та прийняти нову про задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог покликається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки суд зобов'язаний був застосувати до спірних правовідносин норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який має вищу юридичну силу в порівнянні із постановами Кабінету Міністрів України.
В зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч.1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VI), що є достатніми для розгляду даної справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких міркувань.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що в цілому суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті та зроблено відповідний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, однак при цьому помилково застосував норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 201 КАС України підставою для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що право позивача на отримання підвищення до пенсії за період з січня 2000 року по 30 червня 2006 року забезпечено шляхом щомісячного нарахування відповідних сум, згідно з постановою КМУ № 831 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 01 серпня 1996 року, та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 01 серпня 1996 року» від 26 липня 1996 року, згідно постанови КМУ № 36 «Про підвищення окремим категоріям пенсіонерів соціальних виплат, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 23 січня 2001 року, постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету». При цьому, суд зазначив, що до спірних правовідносин не можна застосовувати норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Однак, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна.
Так судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Ужгород та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених із військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-12 від 09 березня 1992 року.
ОСОБА_1 також призначено надбавку як учаснику бойових дій. Розмір надбавки за період з 01 січня 2000 року по 30 червня 2006 року складав 150 відсотків мінімальної пенсії за віком.
З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини справи та вимоги законодавства, суд прийшов до правильного висновку, що за період з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року, включно, право позивача на отримання підвищення до пенсії забезпечено шляхом щомісячного нарахування відповідних сум, згідно з постановою КМУ № 831 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 01 серпня 1996 року, та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 01 серпня 1996 року» від 26 липня 1996 року, згідно постанови КМУ № 36 «Про підвищення окремим категоріям пенсіонерів соціальних виплат, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 23 січня 2001 року, постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», а відтак правильно відмовлено в зв'язку з цим у задоволені позовних вимог.
Щодо позовних вимог за період з 01.01.2004 року по 30.06.2006 року включно, то колегія вважає, що вирішуючи такі позовні вимоги суд першої інстанції хоча і прийшов до правильного висновку про відмову в задоволені позову в цій частині, однак з помилковим застосуванням як норм матеріального так і процесуального права.
Так, правовий статус ветеранів війни, у тому числі питання щодо надання їм пільг, визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни (частина друга статті 4 Закону).
Частиною четвертою статті 12 Закону встановлено, що учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Це означає, що розрахунковою величиною для визначення підвищення пенсії ветеранам війни є розмір мінімальної пенсії за віком.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій (а пенсії є такими ) визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Відповідно до статті 17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюються законами.
З на час виникнення спірних правовідносин, а саме періоду з 01.01.2004 року по 30.06.2006 року включно, законом, яким визначався мінімальний розмір пенсії за віком був Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За змістом частини першої статті 28 цього Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-IV стаття 28 Закону доповнена частиною третьою в якій зазначено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Оскільки на період з 01.01.2004 року по 30.06.2006 року іншими законами, крім Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не визначались розміри мінімальної пенсії за віком, а Кабінет Міністрів України не уповноважений встановлювати такі розміри, то застосування постанови Уряду «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 3 січня 2002 року №1 і не застосування згаданого Закону вбачається помилковим.
Поряд з цим, позовні вимоги позивача за вказаний вище період не підлягають задоволенню, оскільки згідно із ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порушення строку зверення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (ч.1 ст. 100 КАС України в редакції закону, що діяв на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції).
З урахуванням наведеного та фактичної дати звернення позивача за захистом своїх порушених прав, виходячи із передбаченого законом строку звернення до адміністартивного суду, на застосуванні якого наполягав відповідач, колегія суддів приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за період з 01.01.2004 року по 30.06.2006 включно.
Будь-яких поважних причин, які б позбавляли можливості своєчасно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав позивачем не наведено.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, але із помилковим застосуванням норм матеріального і процесуального права, відтак наявні підстави для зміни судового рішення.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п.2 ч.1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 201, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 березня 2009 року в справі № 2-а-481/09 - змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог за період з 01 січня 2004 року по 30 червня 2006 року, включно.
В решті постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 березня 2009 року в справі № 2-а-481/09 залишити без змін
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили..
Головуючий суддя : І.Я.Олендер
Судді: В.З.Улицький
В.М.Каралюс