07 квітня 2011 р. Справа № 51194/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді - Носа С.П.,
суддів - Шавеля Р.М., Ліщинського А.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області на постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області про стягнення невиплаченої щомісячної соціальної державної допомоги, -
16 лютого 2009 року, Галицьким районним судом Івано-Франківської області зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області про визнання неправомірними дій щодо невиплати підвищеного розміру пенсії, як дитині війни, та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги Дитині війни за період з 01 січня 2006 року по 13 лютого 2009 року в сумі 4091,10 грн. та зобов'язання нараховувати таку в подальшому.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що враховуючи положення ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» вона є дитиною війни, а тому у відповідності до ст.6 даного Закону їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак така допомога їй не виплачувалась в повному обсязі за період з 01 січня 2006 року по 13 лютого 2009 року, а тому утворилась заборгованість загалом в сумі 4091,10 грн., та не виплачується в подальшому.
Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни було обмежено.
Однак, Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано неконституційними положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому невиплата передбаченого згаданою статтею підвищення до пенсії «дітям війни» є такою, що суперечить Конституції України та Законам України.
Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2009 року позов задоволено частково. Постановлено визнати дії управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області щодо невиплати у підвищеному розміру пенсії ОСОБА_1 як дитині війни, протиправними. Зобов'язано управління Пенсійного фонду в Галицькому районі Івано-Франківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2007 року по 13 лютого 2009 року з врахуванням щомісячного підвищення пенсії на тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції, що діяла до внесення до вказаного Закону України змін підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Зазначену постанову мотивовано тим, що статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік» дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було обмежено.
Однак, Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано неконституційними положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», що визнані неконституційними.
Оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року та 22 травня 2008 року не вирішувалося питання про неконституційність ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік». У зв'язку з цим вказані рішення Конституційного Суду України щодо стягнення недоплаченої позивачу щомісячної державної доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за 2006 рік преюдиціального значення не мають, а тому позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.
Оскільки, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відноситься до соціальної групи «діти війни», то з огляду на викладене слід зобов'язати відповідача, управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області, здійснити перерахунок пенсії з 01 січня 2007 року по 13 лютого 2009 року з врахуванням щомісячного підвищення пенсії на тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та здійснювати таку в подальшому, а в задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - управлінням Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначено, що до видаткової частини Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» не було внесено змін, а тому кошти на виплату передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищень були відсутні. Крім того судом першої інстанції не з'ясовано чи були перераховані бюджетні кошти на рахунок управління Пенсійного фонду в Галицькому районі Івано-Франківської області для виплати їх особам, що мають статус дитини війни, з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти, чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати, а позов задовольнити частково з наступних підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що він має право на підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
В той же час, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Судом першої інстанції неправомірно задоволено позов ОСОБА_1 повністю за весь період з 01 січня 2007 року по 13 лютого 2009 року, оскільки таке суперечить чинному законодавству України.
Так, частиною 2 ст. 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тому ненарахування та невиплата відповідачем підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року є безпідставною.
Враховуючи вказане положення колегія суддів вважає за потрібне наголосити, що нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», слід здійснювати в період з 09 липня 2007 року та з 22 травня 2008 року.
Що стосується позовних вимог позивача в частині стягнення недоплаченої щомісячної соціальної державної допомоги за період 2006 року, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», однак Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» внесено зміни, згідно з якими виключено п. 17 ст. 77 цього Закону, а новою редакцією ст. 110 Закону встановлено, що пільги дітям війни, запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Тобто ці підвищення повинні були здійснити у випадку вищезазначених умов. Оскільки такі умови не настали, то в задоволенні позовних вимог, щодо виплати за 2006 рік підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком слід відмовити.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, просить здійснювати виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 2006 року по 2009 рік та в подальшому.
Положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що дають право позивачам на підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, на 01 січня 2009 року та по даний час є чинними, а тому відповідно й обов'язковими до застосування протягом певного часу, на певній території, щодо певного кола фізичних і юридичних осіб.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, а саме в частині виплати підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 13 лютого 2009 року та з 14 лютого 2009 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум, та в частині подальшої виплати пенсії у розмірі, передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки правових підстав для такої невиплати не має.
Водночас, на думку колегії суддів, безпідставним є твердження, що поняття мінімального розміру пенсії за віком, яке визначене в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосовується лише до пенсій передбачених цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення розміру пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Колегія суддів також вважає за необхідне наголосити, що відсутність бюджетного фінансування на виплату передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.
Водночас колегія суддів у відповідності до п.1 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства вважає за необхідне визнати дії управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум - протиправними.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
Керуючись ст. ст. 158-163, 195, 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області задовольнити частково.
Постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2009 року в справі №2а-614/09/0904 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 13 лютого 2009 року та з 14 лютого 2009 року на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум - протиправними.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 13 лютого 2009 року та з 14 лютого 2009 року, з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя: С.П. Нос
Судді: Р.М. Шавель
А.М. Ліщинський