24 березня 2011 р. Справа № 40366/09
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Багрія В.М., Любашевського В.П.,
при секретарі судового засідання Луцак І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Львівський дослідний нафтомаслозавод» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2009 року у справі за позовом Львівського міського центру зайнятості до Відкритого акціонерного товариства «Львівський дослідний нафтомаслозавод» про стягнення суми штрафу,
Львівський міський центр зайнятості 17.11.2008 року звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому просить стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Львівський дослідний нафтомаслозавод» суми штрафу в розмірі 22 442,31 гривень.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2009 року позов задоволено. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Львівський дослідний нафтомаслозавод» на користь Львівського міського центру зайнятості 22 442 грн. 31 коп. штрафу.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2009 року скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом першої інстанції були недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що рішення суду не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки не враховує вимоги Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Згідно ухвали господарського суду Львівської області від 21.01.2008 року було порушено провадження в справі про банкрутство ВАТ «Львівський дослідний нафто маслозавод». Постановою господарського суду Львівської області від 27.03.2009 року відповідача визнано банкрутом та розпочато процедуру ліквідації підприємства.
Вказує, що оскільки предметом спору є стягнення штрафу до фонду загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття з боржника щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство, тому суд першої інстанції повинен був врахувати вимогу ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка містить пряму заборону нарахування таких санкцій.
Крім того, на думку відповідача, суд першої інстанції необґрунтовано відхилив посилання про своєчасне відправлення звіту (форма 4-ПН) про фактичне вивільнення працівників, підтвердженням чого є поштова квитанція про відправлення звіту.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просить їх задовольнити та скасувати постанову суду першої інстанції.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечив та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не подано своєчасно звітності про фактичне вивільнення працівників, що тягне за собою застосування штрафних санкцій.
З таким висновкому суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки він відповідає обставинам справи та нормам права.
Так, судом першої інстанції встановлено, що під час проведеної перевірки щодо дотримання вимог чинного законодавства про зайнятість населення, за результатами якої було складено Акт від 21.08.2008 року, відповідачем було вивільнено на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України двох працівників, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_1, але звіту про їх вивільнення до центру не надійшло.
Згідно п.5 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення» при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності зобов'язані повідомити про це не пізніше як за два місяці у письмовій формі (форма 4-ПН) державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після вивільнення - списки фактично вивільнених працівників.
У разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці кошти зараховуються до фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття і використовуються для фінансування заходів щодо працевлаштування та соціального захисту вивільнених працівників.
Річна заробітна плата вивільнених працівників в сукупності становить 22 442,31 гривень, що підтверджується поданим відповідачем довідками №10-443 від 27.08.2008 року та №10-444 від 27.08.2009 року. Вимога Львівського міського центру зайнятості від 20.10.2008 року №7171/14 відповідачем залишена без відповіді та задоволення.
Колегія суддів вважає, що посилання відповідача на те, що звіт (форма 4-ПН) про фактичне вивільнення працівників було відправлено вчасно, підтвердженням чого є поштова квитанція, не заслуговує на увагу, оскільки згідно п.21. Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою КМ України від 17.08.2002 року №1155 (надалі - Правила), внутрішні поштові відправлення з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів пересилаються у листах з оголошеною цінністю, які пересилаються лише з описом вкладення (п.79 Правил), а тому, поштова квитанція не може бути доказом відправлення звіту про фактичне вивільнення працівників.
Крім того, колегія суддів зазначає, що в дані справі штрафні санкції нараховані за неподання звітності, а не по грошових зобов»язаннях, тому ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не підлягає застосуванню.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Львівський дослідний нафтомаслозавод» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2009 року у справі №2а-7405/08 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя Д.М. Старунський
Судді В.М. Багрій
В.П. Любашевський
Ухвала у повному обсязі складена 29.03.2011 року.