33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"12" квітня 2011 р. Справа № 21/1910
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Савченко Г.І.
судді Грязнов В.В. ,судді Тимошенко О.М.
при секретарі судового засідання Новак Р.А.
за участю представників сторін:
Від позивача - директор Бородатий М.І. додаткова угода №4-2009 від 02.11.2009 року.
Від органу прокуратури - Рункевич І.В. посв.№82
Від відповідача - представник Ящук В.С. дов.№37 від 01.03.2011 року; представник Статкевич Ю.В. дов.№73 від 11.04.2011 року.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого заступника прокурора Хмельницької області на рішення господарського суду Хмельницької області від 27.11.2009 р. у справі № 21/1910 (суддя Огороднік К.М. )
за позовом Державне підприємство "Хмельницьке"
до Лісовогринівецької сільської ради
про визнання права постійного користування земельними ділянками загальною площею 21,9524 га, та стягнення збитків в розмірі 20000,00 грн.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2009 року у справі №21/1910 позов задоволено частково.
Визнано за Державним підприємством „Хмельницьке” (Хмельницька область, Хмельницький район, село Лісові Гринівці, вулиця Центральна, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 31375045) право постійного користування на земельні ділянки загально площею 21,9524 га в межах села Лісові Гринівці Хмельницького району та села Скаржинці Хмельницького району.
У позові Державного підприємства "Хмельницьке" с. Лісові Гринівці Хмельницького району до Лісовогринівецької сільської ради с. Лісові Гринівці Хмельницького району про стягнення збитків в розмірі 20000,00 грн. відмовлено.
Стягнуто Лісовогринівецької сільської ради (Хмельницька область, Хмельницький район, село Лісові Гринівці, вулиця Хмельницька, будинок 29, ідентифікаційний код юридичної особи 04403717) на користь Державного підприємства „Хмельницьке” (Хмельницька область, Хмельницький район, село Лісові Гринівці, вулиця Центральна, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 31375045) суму 85,00 грн. (вісімдесят п'ять гривень 00 коп.) відшкодування сплаченого державного мита, суму 118.00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Перший заступник прокурора Хмельницької області подав апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду. Просить його скасувати в частині визнання за позивачем права постійного користування на земельній ділянці загальною площею 21,9524 га в межах сіл Лісові Гринівці та Скаржинці Хмельницького району.
Апеляційну скаргу обгрунтовує наступним:
Рішення господарського суду області в частині задоволення позовних вимог мотивоване тим, що позивач являється правонаступником майнових прав та обов'язків попередніх землекористувачів, а тому, в зв'язку з відсутністю будь-яких рішень щодо вилучення земельних ділянок має право на користування спірними ділянками загальною площею 21,9524 га в межах сіл Лісові Гринівці та Скаржниці Хмельницького району.
В порушення вимог ст. 104 ГПК України господарським судом області при розгляді вищевказаної справи допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню, а позов ДП "Хмельницьке" не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Право постійного користування землею є по суті різновидом майнового права у розумінні змісту ст.190 Цивільного кодексу України.
Згідно вимог ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, позовом про визнання права власності є позадоговірний позов власника майна про визнання його права власності.
Об'єктом позову про визнання права власності є усунення невизначеності відносин права власності позивача з іншою особою з якою власник не перебуває у зобов'язальних відносинах щодо індивідуально визначеного майна.
Відповідно до вимог ст. 152 Земельного кодексу України одним із способів захисту права на земельну ділянку є визнання прав.
Разом з цим, суд, при розгляді справи не звернув увагу на те, що між сторонами взагалі не існувало будь-якого спору з приводу зазначених земельних ділянок, а доказів про невизнання Лісовогринівецькою сільською радою права постійного користування чи втрати документа, який засвідчує право власності позивачем не надано. Лише в позовній заяві зазначено, що позивач двічі звертався з заявами до відповідача з приводу оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки для виготовлення державного акту на право постійного користування землею. До зазначених звернень не долучались та в подальшому не надавалась (на вимоги відповідача) будь-яка технічна документація, яка б свідчила про наявність у позивача права на спірні землі, а тому відповідач не міг прийняти рішення про задоволення чи відмову у вказаних зверненнях позивача.
В даному випадку позивач повинен був би вимагати від Лісовогринівецької сільської ради розглянути звернення ДП "Хмельницьке" з прийняттям рішення по суті, а не ставити вимоги перед судом про визнання права постійного користування на земельні ділянки та стягнення збитків, яке ніким не оспорювалось створивши при цьому надуманий спір.
Більш того, об'єктом позову про визнання права постійного користування земельною ділянкою може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. В даному випадку позовні вимоги щодо земельних ділянок ґрунтуються на виготовленій ТОВ "Тера-Інвест" технічній документації, яка виготовлена без дозволу, не розглядалась на сесії Лісовогринівецької сільської ради, не перевірена та не погоджена контролюючими органами у встановленому Законом порядку, а тому не є належним і допустимим доказом того, що ДП "Хмельницьке" має право на постійне користування саме на спірні земельні ділянки.
Умовами задоволення такого роду позову є встановлення судом факту протиправності дій відповідача та при задоволенні судом позову, у резолютивній частині рішення суду необхідно індивідуалізувати характерними ознаками із зазначенням точного місця розташування кожної із спірних земельних ділянок, а не визнавати право постійного користування на земельні ділянки загальною площею 21,9524 га в межах сіл Лісові Гринівці та Скаржниці Хмельницького району без конкретного визначення їх місця розташування та меж в натурі, не перевіривши чи належать спірні земельні ділянки іншими землекористувачам.
Хоча з'ясування вказаних обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, суд на них уваги не звернув та не навів мотивів, з огляду на які вони не були взяті до уваги.
В судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник органу прокуратури підтримує доводи апеляційної скарги.
Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні заперечує доводи апеляційної скарги. Просить залишити без змін рішення місцевого господарського суду з підстав вказаних у позовній заяві та в судовому рішенні.
Відповідач Лісовогринівецька сільська рада у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні підтримує доводи апеляційної скарги.
Дослідивши докази у справі, Рівненський апеляційний господарський суд встановив:
Державне підприємство „Хмельницьке” звернулось до суду із позовом та просило визнати право постійного користування Державного підприємства „Хмельницьке” земельними ділянками загальною площею 18га. та стягнути з Лісовогринівецької сільської ради на користь Державного підприємства „Хмельницьке” збитки в розмірі 20000,00 грн.
Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та, враховуючи матеріали виготовленої ТзОВ "Тера-Інвест" технічної документації, просив визнати за Державним підприємством „Хмельницьке” право постійного користування на земельні ділянки загальною площею 21,9524 га в межах села Лісові Гриніві та села Скаржинці та стягнути з Лісовогринівецької сільської ради на користь Державного підприємства „Хмельницьке” збитки в розмірі 20000,00 грн. Дане уточнення судом прийняте.
Позовні вимоги, з урахуванням уточнень, позивач обґрунтовує тим, що він є правонаступником підприємств-попередників та до нього перейшло право користування земельною ділянкою, якою вони користувались, в межах відповідно до державного акту на вічне користування землею колгоспами № 536253, акта приймання-передачі земельних ділянок від 23.01.2001 року. Вказує, зазначеними земельними ділянками позивач користується із часу створення, сплачує відповідну плату. Рішення про припинення права постійного користування позивача спірними земельними ділянками не приймалось. Вважає, що відповідачем безпідставно не приймається рішення про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянка та одночасно ведеться підготовка документів для можливої приватизації вказаних земельних ділянок іншими особами. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на установчі документи, постанови Кабінету Міністрів України, рішення Конституційного Суду України від 22.09.05 № 5-рн/2005 (справа № 1-17/2005), ст.ст. 15, 16, 104-109 Цивільного кодексу України, ст. 125, 126, 152 Земельного Кодексу України. Позивач звертав увагу суду на те, що спори щодо земельних ділянок на території Лісовогринівецької сільської ради були неодноразово предметом розгляду Хмельницького міськрайонного суду, Апеляційного суду Хмельницької області. Зокрема, зазначалось, що у рішенні Хмельницького міськрайонного суду від 03.09.2007 року по справі № 2-4394/2007 судом встановлено, що до 1996 року землі житлового масиву „Дехтярка-2” належали радгоспу „Лісовогринівецький” (як правонаступнику сільськогосподарської артілі „Перемога”) на праві постійного користування, що підтверджується державним актом 1951 року.
Задовільняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що:
Радгосп „Лісовогринівецький” є правонаступником сільськогосподарської артілі „Перемога”. До держгоспу „Хмельницький”, згідно акту від 23.02.2001 року, перейшли основні засоби і сільгоспугіддя радгоспу „Лісовогринівецький”. Державне підприємство „Хмельницьке” є правонаступником майнових прав та обов'язків держгоспу „Хмельницький”.
Право постійного користування землею є різновидом майнового права у розумінні змісту ст. 190 Цивільного кодексу України.
Відповідно до загального правила, закріпленого ст.ст. 104-109 Цивільного кодексу України при реорганізації юридичної особи до її правонаступника переходить майно (права і обов'язки) реорганізованої особи.
Згідно ст.24 Земельного кодексу України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
За правилами ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України належним чином зареєстрований державний акт є підтвердженням права особи на користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України одним із способів захисту права на земельну ділянку є визнання прав. З урахуванням норм цієї статті суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам ст.16 Цивільного кодексу України.
В рішенні Конституційного Суду України від 22.12.2005 року у справі № 1-17/2005 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х „Перехідні положення” Земельного кодексу України, Конституційний Суд України дійшов висновків про те, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою, а в п. 5.6. цього Рішення Конституційний Суд України встановив, що „підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Кодекс серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки”.
З урахуванням норм наведеного законодавства та встановлених обставин справи щодо наявності у позивача прав на користування вказаною земельною ділянкою і відсутності визначених чинним законодавством рішень щодо вилучення у позивача спірної земельної ділянки чи її частин господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання за Державним підприємством „Хмельницьке” права постійного користування на земельні ділянки загально 21,9524 га в межах села Лісові Гриніві та села Скаржинці.
При цьому судом враховується, що ст.ст. 142, 145 Земельного кодексу України визначають підстави припинення права постійного користування землею. Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 „Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою” раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб. Судом встановлено, що позивач із заявою про добровільну відмову від земельної ділянки чи її вилучення не звертався, відповідне рішення компетентними органами не приймалось.
Державне підприємство користується земельними ділянками на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району, про що міститься інформація в системі Державної статистичної звітності, сплачує за користування обов'язкові платежі. від контролюючих органів претензій щодо безпідставного користування земельними ділянками не надходило.
Крім того, судом враховуються норми п. 2 ст. 92 Земельного кодексу України (згідно з якою право постійного користування земельною ділянкою набувають підприємства державної та комунальної форм власності), оскільки згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х „Перехідні положення” Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) використання терміна „набувають”, що означає „ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь”, після набрання чинності статтею 92 Кодексу свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках до введення в дію нового Земельного кодексу України. Така ж правова позиція судом враховується щодо юридичних осіб.
Стаття 129 Конституції України визначає, що однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно Земельного кодексу України 1990 року до земель населеного пункту належали всі землі в межах території населеного пункту. Земельні ділянки, які не були передані у власність чи користування, відносились до земель запасу. Доказів на підтвердження того, що спірні земельні ділянки передані у власність чи користування іншим особам, відносяться до земель запасу відповідачем суду не надано.
Давши оцінку доказам у справі, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Дійсно відповідно до ст.152 Земельного кодексу України одним із способів захисту права на земельну ділянку є визнання прав. Місцевий господарський суд прийшов до висновку, що з урахуванням цієї статті, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам ст.16 ЦК України.
Однак такий висновок, викладений в рішенні місцевого господарського суду, не відповідає обставинам справи.
Відповідно до ст.1 ГПК України- підприємства, установи, організації, мають право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Звертаючись до суду позивач обгрунтував порушення свого права тим, що він є правонаступником підприємств-попередників. Користується земельними ділянками на яких знаходиться підприємство. Вважає, що сільська рада безпідставно не приймає рішення на оформлення земельних ділянок. З чим погодився місцевий господарський суд.
Відповідно до ст.126 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування посвідчується державним актом.
Починаючи з 1951 року державний акт жодного разу не переоформлявся за позивачем, як правонаступником попередніх підприємств.
Звертаючись до господарського суду, позивач не надав доказів, яким саме чином сільська рада порушує його право на оформлення акту постійного користування на замельну ділянку.
Чинне законодавство встановлює за державними підприємствами право постійного користування земельною ділянкою. Однак землекористувач повинен в установленому порядку реалізувати таке право.
Відповідно до ст.116 ЗК України до компетенції органів місцевого самоврядування належить вирішення питання щодо надання земельної ділянки у постійне землекористування.
З позовної заяви та рішення місцевого господарського суду не вбачається в чому полягає вина відповідача. Господарський суд встановлює факти вирішуючи спір. В даному випадку, рішення місцевого господарського суду грунтується на посиланні на чинне законодавство, а не на доказах, які б свідчили про порушення прав та інтересів позивача відповідачем.
Крім того, місцевий господарський суд визнав право постійного користування на земельну ділянку площею 21,9524 га. в межах двох сіл, не вказавши при цьому точних координат, меж земельної ділянки, їх кадастровий номер. Таке рішення є умовним, що суперечить ст.84 ГПК України.
Разом з тим місцевий господарський суд правомірно відмовив в позові в частині стягнення збитків в розмірі 200000 грн., що не оспорюється сторонами.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,104,105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Хмельницької області на рішення господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2009 року по справі №21/1910 задоволити.
2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2009 року по справі №21/1910 скасувати в частині визнання за позивачем права постійного користування на земельній ділянці загальною площею 21,9524 га. в межах сіл Лісові Гринівці та Скаржинці Хмельницького району. В позові відмовити.
3. Матеріали справи №21/1910 повернути в господарський суд Хмельницької області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Савченко Г.І.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Тимошенко О.М.