33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"12" квітня 2011 р. Справа № 3/186
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Савченко Г.І.
судді Тимошенко О.М. ,судді Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Новак Р.А.
за участю представників сторін:
Від позивача - представник Козловський А.В. дов.№16 від 11.08.2010 року
Від відповідача - не з"явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства "Регіональна компанія "Лідер-М" на рішення господарського суду Рівненської області від 18.01.11 р. у справі № 3/186 (суддя Мамченко Ю.А.).
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія"
до Приватного підприємства "Регіональна компанія "Лідер-М"
про стягнення в сумі 4 522 грн. 81 коп.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 18 січня 2011 року по справі №3/186 позов задоволено.
Стягнуто з Приватного підприємства «Регіональна компанія «Лідер-М»(Рівненська обл., м.Рівне, вул.Грушевського, 2а, код ЄДРПОУ 31994336, р/р 2600901002025 в РФ ВАТ «Кредобанк»м.Рівне, МФО 333670) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія»(Львівська обл., м.Львів, вул.Литвиненка, 3, код ЄДРПОУ 13816938, р/р 26002238777001 в філії «ЗГРУ»ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 325321) основний борг в сумі 15383,72 грн., пеню в розмірі 1295,42 грн., індекс інфляції в розмірі 4522,81грн., відсотків річних в розмірі 1129,12грн., а також витрати на оплату державного мита в розмірі 223,31 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн.
Непогоджуючись з даним рішенням відповідач Приватне підприємство "Регіональна компанія "Лідер-М" подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині стягнення інфляційних нарахувань та в частині стягнення пені.
Вважає, що місцевим господарським судом неповно з"ясовані обставини, що мають значення для справи.
Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що:
Згідно з п. 6.2. договору поставки, на підставі якого було стягнуто визначену суму кожна поставка повинна бути здійснена не пізніше ніж через 15 днів з моменту прийняття постачальником заявки покупця.
Поставки товару систематично прострочувались, що в свою чергу унеможливлювало нарахування пені з боку позивача, однак суд дані обставини не дослідив.
Крім того при нарахуванні індексу інфляції позивач повинен був надати суду належний доказ встановленого рівня інфляції, а такі довідки видають відповідні органи статистики.
Зазначає, що позивачем такої довідки надано не було.
Вказує, що стягнена судом сума 4522.81 грн. не підтверджується будь якими належними доказами.
Крім того при обрахунку пені було також допущено значну не відповідність законодавству України, а саме згідно з ст.3 ЗУ «Про відповідальність за не своєчасне виконання грошового зобов'язання»встановлено граничний розмір пені на рівні подвійної облікової ставки НБУ.
Скаржник вважає, що судом було застосовано пеню в розмірі 0.2% за кожен день прострочення.
В судове засідання Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника (відповідача) не з"явився. В установленому порядку був повідомлений про час і місце розгляду справи. Явка в судове засідання обов"язковою не визнавалась. Матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу без його участі.
Представник позивача в судовому засіданні заперечує доводи викладені в апеляційній скарзі. Надав пояснення по суті справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, оцінивши докази у справі, судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню не підлягає.
Місцевим господарським судом не порушені норми матеріального та процесуального права. З"ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи.
Судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду виходить з наступного:
22.02.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія" та Приватним підприємством "Регіональна компанія "Лідер-М" укладено Договір поставки товарів №09/08/01 (надалі в тексті Договір), згідно з умовами якого постачальник зобов'язувався систематично постачати і передавати у власність Покупцю певний товар, а покупець зобов'язувався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору. Предметом поставки є товари, призначені для використання на об'єктах будівництва, а саме6 будівельні матеріали, асортимент яких визначається додатковою домовленістю сторін та може міститися в специфікаціях до Договору.
Відповідно до п.п.6.1., 6.2. Договору товар повинен бути поставлений Покупцю в строки, визначені терміном дії Договору. Кожна окрема партія поставляється в строк, що не перевищує 15 днів з моменту прийняття Постачальником письмової заявки Покупця, якщо інше не обумовлено додатковою угодою Сторін.
Згідно з умовами п.2.1 Договору передбачено, що товар поставляється окремими партіями на підставі письмових заявок Покупця, наданих не пізніше ніж за десять робочих днів до запланованого Покупцем строку поставки.
Пунктом 8.4.1 Договору передбачено, що повна оплата кожної прийнятої у відповідності до видаткових накладних партії товару має бути здійснена Покупцем на підставі виставленого рахунку-фактури в строк до одного банківського дня з моменту поставки.
Відповідно до положень п.13.4. підписання представником Покупця видаткової накладної є підтвердженням приймання Покупцем партії товару за кількістю та якістю.
На виконання умов договору сторонами підписано специфікації (а.с.12-15).
На виконання умов Договору відповідач згідно довіреностей ЯОЮ №616431 від 31.03.2008 р., ЯОЮ №616438 від 09.04.2008 р., ЯОУ №107659 від 07.05.2008 р., ЯОУ №107663 від 26.05.2008 р. по накладних №09РІ040106 від 01.04.2008 р., №09РІ040308 від 03.04.2008 р., №09РІ040930, №09РІ040931 від 09.04.2008 р., №09РІ041030, №09РІ041031 від 10.04.2008 р., №09РІ041406 від 14.04.2008 р., №09РІ041609 від 16.04.2008 р., №09РІ042510 від 25.04.2008 р., №09РІ051308, №09РІ051313 від 13.05.2008р., №09РІ052938 від 29.05.2008 р. отримав від позивача товар на загальну суму 86983,32 грн.
Відповідач за товар розрахувався частково в розмірі 68208,19, що підтверджується довідкою про взаєморозрахунки за період з 01.04.2008 року по 31.10.2010 року (а.с.24-25). На момент розгляду справи заборгованість за поставлений товар становить 15383,72 грн.. В матеріалах справи відсутні докази оплати вказаної заборгованості.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна норма міститься в Господарському кодексі України. Так, в ч.1 ст.193 Господарського кодексу України зазначається, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України, Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст.529 Цивільного кодексу України, Кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.14.2.2. Договору за прострочення оплати товару Покупець сплачує Постачальнику штрафну неустойку в розмірі 0,2% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день протягом всього строку прострочення зобов'язання.
За неналежне виконання зобов'язань позивач на суму простроченої заборгованості за період з 12.05.2010 року по 12.11.2010 року нарахував відповідачу пеню, що згідно з наявним у матеріалах справи розрахунком (а.с.27) становить 1295,42 грн. Розрахунок перевірено судом першої інстанції та зроблено правильний висновок.
Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі вищевикладеного колегія суддів прийшла до висновку, що доводи Відповідача викладені у апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими такими, що не підлягають задоволенню.
Таким чином, місцевим господарським судом повністю з"ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Регіональної компанії "Лідер-М" на рішення господарського суду Рівненської області від 18 січня 2011 року по справі №3/186 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Рівненської області від 18 січня 2011 року по справі №3/186 залишити без змін.
3. Матеріали справи №3/186 повернути в господарський суд Рівненської області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Савченко Г.І.
Суддя Тимошенко О.М.
Суддя Грязнов В.В.