33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 березня 2011 року Справа № 15/1535
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гудак А.В., суддя Сініцина Л.М.
при секретарі Михайлюк К.В.
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1, дов. в справі
відповідача:Набатчиков І.В., дов. в справі
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача
на рішення господарського суду Житомирської області
у справі № 15/1535 від 26.01.11р. (суддя Кравець С.Г.)
за позовом Підприємець ОСОБА_3
до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Замкове"
про стягнення коштів за надані послуги
Рішенням господарського суду Житомирської області у справі № 15/1535 від 26.01.11р. позовні вимоги задоволено повністю. Cтягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - підприємця ОСОБА_3 5139,60грн. основного боргу, 416,15грн. - 3% річних, 1805,44грн. інфляційних, 102,00грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що зобов'язання відповідача по оплаті наданих йому послуг в сумі 5139,60грн. не припинилися, оскільки, хоча відповідач і повідомив позивача про здійснене ним зарахування зустрічних вимог, як того вимагає ст.601 ЦК України, зустрічні вимоги відповідача не є безспірними. Так, однією з обов'язкових умов зарахування зустрічних вимог, як одного із способів припинення зобов'язання, є ясність цих вимог, тобто відсутність між сторонами спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання.
У разі звернення однієї із сторін із заявою про зарахування вимог, коли інша сторона зобов'язання заперечує наявність боргу, посилаючись на характер, термін та розмір зустрічних вимог, спір підлягає розгляду в судовому порядку.
У даному випадку, з огляду на невирішений між сторонами спір у справі №12/1488, наявність боргу Суб'єкта підприємницької діяльності - підприємця ОСОБА_3 перед ТОВ "Замкове" та його розмір не є беззаперечним, а тому така вимога може бути предметом позову, однак не може бути оцінена як вимога, яку вправі заявити відповідач як зустрічну у відповідності до положень ст.601 Цивільного кодексу України. Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.530 Цивільного кодексу України, від моменту направлення позивачем вимоги від 30.12.2007р., враховуючи поштовий перебіг (3 дні, відповідно до "Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів", затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку №1149 від 12.12.2007р.) та передбачений термін виконання вимоги, у відповідача виникло зобов'язання у строк до 09.01.2008 року сплатити позивачу за надані послуги 5139,60 грн. Відповідно, з 10.01.2008р. відповідач є боржником, що прострочив виконання зобов'язання.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Замкове" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 26.01.11р. у справі 15/1535 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.
Крім того, апелянт, як на підставу скасування, посилається на те, що Актом звірки ТОВ «Замкове »і суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 від 23.03.2007р. бухгалтер СПД ОСОБА_3особисто написала кульковою ручкою про сплату 128624 , 27 грн. за оренду і комунальні послуги. ( Додаток № 1 до відзиву ); в реєстрі приходних документів ( Додаток № 10 до відзиву) за 2006 і 2007р.р. були зараховані рахунки за грудень 2006р. - №№ 174, 175 ,162,181,а за січень 2007р. - № 191 на загальну суму 5139 , 60 коп., а всього за роки з 2004 по 2007 - 128624, 27 грн.; Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20.05.2010 року справа № 2 - 1916 \ 2010р., на яке в рішенні від26.01.2011р., як в описової так і мотивований частини нічого не вказано . ( Додаток № 4 до відзиву ); копія Мотивації доводівапеляційної скарги від 18.01.2008р. з поясненням того, що 5139,60 грн. було зараховане як взаємозалік; в пункті 5 копії касаційної скарги від 16.05.2008р. по справі за № 12 \1488 - позивач сам вказує про те, що відповідачем було « зараховано послугу на суму 5139,60 грн. »; в поясненні від 12.05.2009р. на ухвалу апеляційної інстанції від 31.03.2009р. по справі за № 12 \ 1488 пункт 4 - відповідачка ( СПД ОСОБА_3 ) реально сплатила 126982,15 грн. та водночас зарахувала в рахунки з відповідачем надані послуги на суму-5139, 60 грн.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою , яка направила пропозицію укласти договір , відповіді про прийняття цієї пропозиції . В даному випадку докази стверджують, що був усний договір між Товариством з обмеженою відповідальністю «Замкове »і Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 про зарахування 5139, 60 грн. в рахунок сплати останньої за комунальні послуги, що також підтверджується актом звірки від 23.03.2007р.
Представник апелянта ( відповідача) в судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Житомирської області від 26.01.11р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві. Зокрема відзначив, що строк позовної давності з урахуванням положень ч.1 ст.261 ЦК України, за яким перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, судом встановлено обставину, за якою вимогу про проведення розрахунків за надані послуги в сумі 5139,60 грн. позивач надіслав - 30.12.2007 року, тобто строк позовної давності для подачі позовної заяви не є пропущеним.
В судовому засіданні представник позивача підтримав, викладені у відзиві заперечення на апеляційну скаргу.
Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла до висновку про необгрунтованість доводів апеляційної скарги, виходячи з насупного.
Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 23, 25, 28 грудня 2006 року та 12 січня 2007 року були надані послуги у сфері харчування (організовано банкети) Товариству з обмеженою відповідальністю "Замкове", що підтверджується рахунками: - від 23.12.2006 р. №174 на суму 1065,20 грн., від 25.12.2006 р. №175 на суму 484,20 грн., від 28.12.2006 р. №162 на суму 1692,40 грн., від 28.12.2006 р. №181 на суму 257,00 грн., від 12.01.2007 р. №191 на суму 1640,80 грн. (а.с.16-18), а всього на суму 5139,60грн.
В матеріалах справи наявний також акт №ОУ-0000004 здачі-приймання робіт (надання послуг) (а.с.40), підписаний представниками обох сторін у справі та скріплений їх печатками, яким підтверджується, що станом на 29.12.2006р. позивачем були надані відповідачу послуги (обслуговування святкового стола) на суму 3498,80 грн.
Слід зазначити, що відповідач не заперечує факт надання послуг позивачем на загальну суму 5139,60 грн., тобто, з врахуванням також послуг, наданих 12.01.2007 р. на суму 1640,80 грн.
Проте, вищезазначені послуги позивача не були оплачені відповідачем.
Позивач зверталась до ТОВ "Замкове" з вимогою від 30.12.2007р. про сплату заборгованості за надані послуги в сумі 5139,60грн. (а.с.14, докази направлення 30.12.2007р. - а.с.15) та, повторно, з вимогою від 07.02.2008 р. (а.с.12, докази направлення 08.02.2008 р. - а.с.13). У відповідь на вимоги позивача відповідач - ТОВ "Замкове" надіслав лист №10 від 15.02.2008р. (а.с.10), в якому зазначив, що рахунки позивача на суму 5139,60грн. за рішенням засновників віднесені ТОВ "Замкове" на представницькі витрати за рахунок прибутку та що зазначена сума зарахована в оплату позивачем витрат по комунальним послугам за договором оренди, які становлять 19618,69 грн.
Як вбачається із письмових доказів, наданих відповідачем, зокрема: протоколу загальних зборів засновників ТОВ "Замкове" від 26.01.2007р. (а.с.69), та реєстру приходних документів по оплаті орендної плати підприємцем ОСОБА_3 відповідачу - ТОВ "Замкове" за період з листопада 2004 року по січень 2007 року (а.с. 75-78), відповідач щодо розрахунків з позивачем дійсно односторонньо провів зарахування коштів в розмірі вартості наданих позивачем послуг на суму 5139,60 грн., які повинен був сплатити позивачу, в рахунок плати за оренду.
Підставою, як зазначає відповідач для здійснення такої дії став, договір від 21.09.2004 року оренди нежитлових приміщень в будинку по вул.Кафедральній, 8, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Замкове" (орендодавець) та підприємцем ОСОБА_3 ( орендарем), за яким орендодавець зобов'язався передати, а орендар - прийняти в тимчасове користування приміщення кафе в будинку по вул.Кафедральній, 8, загальною площею 125,7 м.кв.
За твердженням відповідача, відносини оренди вказаного приміщення між ним та позивачем на підставі вказаного договору існували до 01.01.2007р. і 2 січня 2007 року орендоване приміщення було передано ТОВ "Замкове" (при цьому, як уже зазначалось, відповідач не заперечує факт надання йому послуг позивачем 12.01.2007р.). Водночас, щодо орендних відносин між сторонами у справі виник спір, а саме, Товариство з обмеженою відповідальністю "Замкове" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 про стягнення з останньої згідно уточнень 24872,58грн., з яких 21861,55грн. боргу по орендній платі, 1764,74грн. боргу по комунальним платежам та 1246,29грн. штрафних санкцій. Рішенням господарського суду Житомирської області від 12.12.2007р. у справі №12/1488 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 19873,77грн. заборгованості по орендній платі, 1764,74грн. заборгованості за комунальні послуги, 872,21грн. штрафних санкцій за несвоєчасну сплату орендних платежів, 374,08грн. штрафних санкцій за несвоєчасну сплату комунальних послуг, 228,85 грн. витрат по сплаті держмита, 108,57грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В стягненні 1987,78грн. заборгованості по орендній платі відмовлено (а.с. 60-62). Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 18.11.2010р. у справі №12/1488 рішення господарського суду Житомирської області від 12.12.2007р. (на яке посилається відповідач у своєму відзиві на позов) скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові (а.с. 88-89). На час розгляду справи даної справи, постанова Житомирського апеляційного господарського суду від 18.11.2010р. у справі №12/1488 оскаржується у касаційному порядку.
Стосовно посилання відповідача на зарахування вимог позивача в сумі 5139,60грн. в рахунок плати за оренду, слід зазначити, що згідно статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Однією з підстав припинення зобов'язання є зарахування зустрічних однорідних
Відповіно до статті 601 ЦК України зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Частина 2 коментованої статті зазначає, що зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Саме таким чином сформульовані положення Господарського кодексу щодо припинення зарахуванням господарських зобов'язань (ч. 3 ст. 203 ГКУ). Так, частиною 2 статті 203 ГК України визначено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Подібної думки дотримується і Вищий господарський суд України, який зазначає, що "за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду" (постанова Вищого господарського суду України від 22.07.2004 р. N 15-03/186).
Таким чином, враховуючи вищенаведене та виходячи з аналізу вищезазначених норм закону, суд дійшов висновку, що зобов'язання відповідача по оплаті наданих йому послуг в сумі 5139,60грн. не припинилися, оскільки, хоча відповідач і повідомив позивача про здійснене ним зарахування зустрічних вимог, як того вимагає ст.601 ЦК України, зустрічні вимоги відповідача не є безспірними. Так, однією з обов'язкових умов зарахування зустрічних вимог, як одного із способів припинення зобов'язання є відсутність між сторонами спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання.
У разі звернення однієї із сторін із заявою про зарахування вимог, коли інша сторона зобов'язання заперечує наявність боргу, посилаючись на характер, термін та розмір зустрічних вимог, спір підлягає розгляду в судовому порядку.
З огляду на невирішений між сторонами спір у справі №12/1488, наявність боргу підприємця ОСОБА_3. перед ТОВ "Замкове" та його розмір не є беззаперечним, а тому така вимога може бути предметом позову, однак не може бути оцінена як вимога, яку вправі заявити відповідач як зустрічну у відповідності до положень ст.601 Цивільного кодексу України та ч.3 ст.203 Господарського кодексу України.
За таких обставин, доводи відповідача з даного приводу є безпідставними та не можуть бути прийняті судом до уваги.
Судова колегія погоджується з висновками суду перщої інстанції, що між сторонами виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити вартість наданих послуг, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України.
Згідно ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У даному випадку, правовідносини, що склалися між сторонами є правовідносинами з надання послуг.
Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно ч. 2 ст.901 ЦК України, положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Зі змісту ст.538 Цивільного кодексу України вбачається, що при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок (ч.2, ч.4 ст.538 ЦК України).
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, від моменту направлення позивачем вимоги від 30.12.2007р., враховуючи поштовий перебіг (3 дні, відповідно до "Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів", затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку №1149 від 12.12.2007р.) та передбачений термін виконання вимоги, у відповідача виникло зобов'язання у строк до 09.01.2008 року сплатити позивачу за надані послуги 5139,60 грн. Відповідно, з 10.01.2008р. відповідач є боржником, що прострочив виконання зобов'язання.
Враховуючи викладене, позов щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 5139,60 грн. є обґрунтованим.
За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем, у відповідності до приписів ч.2 ст.625 ЦК України згідно із уточненнями від 26.01.2011р. ( а.с.79), було нараховано до стягнення з відповідача 1805,44грн. інфляційних за період з березня 2008 року по жовтень 2010 року та 416,15грн. - 3% річних за період з 19.02.2008р. по 31.10.2010 р.
Перевіривши правомірність проведених позивачем нарахувань інфляційних та 3% річних, з урахуванням встановлених судом обставин по справі суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1805,44грн. інфляційних та 416,15грн. - 3% річних є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Поряд з цим, колегією суддів апеляційної інстанції не приймається до уваги рішення Богунського районного суду м.Житомир у цивільній справі № 2-1916/2010р. від 20.05.2010 року, на яке посилається відповідач ( апелянт) , оскільки спір розглядався між фізичними особами - ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про стяннення коштів за надані послуги і не стосується предмету спору між суб"єктами господарювання - підприємцем ОСОБА_3 та ТзОВ "Замкове"про стягнення коштів за надані послуги, який розглядається за правилами господарського судочинства, оскільки різний суб"єктивний склад сторін.
Також не приймається до уваги і акт звіки взаєморозрахунків між ТзОВ "Замкове" та підприємцем ОСОБА_3 ( а.с.56), оскільки даний акт склдаено щодо орендних відносин між суб"єктами господарювання, а не наданих послуг в сумі 5139,60 грн., які є предметом судового розгляду.
Стосовно доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.
Відповідно доположень ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, за яким перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Так як, у вдповідності до приписів ч.2 ст. 530 ЦК України вимогу про проведення розрахунків за надані послуги позивач надіслав 30.12.2007р., то перебіг строку позовної давності у даному випадку розпочався від дня невиконання свого зобов'язання боржником на вимогу позивача у строк, встановлений ч.2 ст.530 ЦК України. Позовну заяву подано до суду 25.11.2010р., що підтверджується поштовим конвертом, в якому надійшла позовна заява (а.с. 19), тобто строк позовної давності за заявленими вимогами не є пропущеним.
З огляду на викладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103 ,105 ГПК України, суд -
1.Рішення господарського суду Житомирської області від 26.01.11 р. у справі № 15/1535 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ "Замкове" без задоволення.
2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
3.Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Сініцина Л.М.
Суддя Олексюк Г.Є.