ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
31 березня 2011 року № 2а-2689/10/2670
10:29
За позовомНауково-творчої громади «Віталіс»
доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва,
Головного управління Державного казначейства України в місті Києві
простягнення 941121,52 грн.
Суддя: Кротюк О.В.
Секретар судового засідання: Шевченко Я.В.
Обставини справи:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва, Головного управління Державного казначейства України в місті Києві про, з урахуванням уточнень позовних вимог, стягнення 941121,52 грн., з яких: 91424,96 грн. -проценти, нараховані на бюджетну заборгованість, 804252,00 грн. -сума витрат на оплату праці правової допомоги, 45444,57 грн. сума втрат громадської організації.
Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить їх задовольнити.
Відповідач позовні вимоги не визнає, просить суд відмовити в їх задоволенні.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення його представника, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
встановив:
рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2003 у справі за позовом Громадської організації «Науково-творча громада «Віталіс»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва, Відділення державного казначейства у Дніпровському районі міста Києва про стягнення коштів (основної суми бюджетної заборгованості 465741,00 грн., що виникла 01.08.1998; нарахованих від суми основної бюджетної заборгованості процентів на рівні 120 відсотків від облікової ставки НБУ на момент її виникнення за період з 01.08.1998 по 30.06.2003 в сумі 860242,00 грн., за період з 01.06.2003 по день погашення (включно) після донарахування передбачити винесення додаткового рішення названого суду про стягнення донарахованої суми; кошти державного бюджету компенсації збитків, завданих неправомірними діями посадових осіб ДПІ у сумі оплачених позивачем послуг адвоката у сумі 75757,00 грн.) позов задоволено частково. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2003 та постановою Вищого господарського суду України від 11.03.2004 залишено в силі рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2003. Таким чином, вказаними рішеннями вирішено стягнути з державного бюджету на користь Громадської організації «Науково-творча громада «Віталіс»465741,00 бюджетної заборгованості з податку на додану вартість та 860242,00 грн. процентів.
10.06.2006 позивач пред'явив Управлінню державного казначейства України у м. Києві наказ суду про „Примусове виконання рішення" від 04.12.2003 № 22/175.
На підставі розпорядження Державного казначейства України від 28.03.2007 № 71 на розрахунковий рахунок позивача 29.03.2007 надійшли кошти в сумі 1325983,00 грн. за період 01.08.1998 по 30.06.2003.
Щодо позовних вимог про стягнення 91424,96 грн. у вигляді процентів, що нараховані позивачем на бюджетну заборгованість, то заявлена вимога не підлягає задоволенню з урахуванням наступного.
Позивач зазначає, що за період після 30.06.2003 (01.07.2003 по 28.07.2005) відповідачами не відшкодовані відсотки на суму основного боргу (бюджетної заборгованості).
Відповідно до пп.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" в редакції що діяла до 01.06.2005 передбачалося, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Згідно з пп. 7.7.3 п.7.7 ст. 7 вказаного закону передбачено, що у разі коли за результатами звітного періоду сума визначена згідно пп. 7.7.1 цієї статі має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Недотримання цього строку компетентним органом породжувало право платника податку на стягнення бюджетної заборгованості з нарахуванням відсотків відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 ст.7 Закону про ПДВ: суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків (абз. 5)
Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України»від 25 березня 2005 року № 2505-IV. Пунктом 2 Закону № 2505-IV пункт 7 (зокрема, 7.7.3 та 7.7.8) Закону про ПДВ викладено у новій редакції. Так, підпунктом 7.7.8 Закону про ПДВ (у новій редакції) було встановлено, що сума бюджетного відшкодування, не сплачена у строки, визначені цим пунктом, вважається бюджетною заборгованістю.
На суму бюджетної заборгованості нараховується пеня на рівні ставки, розмір якої визначається відповідно до підпункту 16.4.1 пункту 16.4 статті 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Зазначена пеня самостійно розраховується та сплачується органом державного казначейства разом зі сплатою суми бюджетного відшкодування платнику податку.
Однак, Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законів України»від 7 липня 2005 року N 2771-IV, що в розглядаємій частині набрав чинності 28.07.2005, пункту 7.7.8 Закону про ПДВ викладено у новій редакцій, якою не регулювалось питання нарахування пеня на бюджетну заборгованість.
Отже, суд констатує, що на момент звернення позивача до органу державного казначейства (червень 2006 року) норма Закону про ПДВ, яка б передбачала нарахування пені за порушення строків виплати бюджетного відшкодування, вже не діяла.
Вказаний висновок суду ґрунтується на тому, що Законом № 2505-IV пункт 7.7.3 викладено у новій редакції, при цьому нарахування спірної пені вже передбачено пунктом 7.7.8. Разом з тим, з моменту набрання чинності Закону N 2771-IV, а саме: 28.07.2005, зазначений пункт 7.7.8 Закону про ПДВ викладено у новій редакцій, якою не регулювалось питання нарахування пеня на бюджетну заборгованість. Тобто, з 28.07.2005 Законом про ПДВ не передбачено нарахування пеня за порушення строків виплати бюджетної заборгованості.
В свою чергу, суд вважає необхідним зазначити, що на неодноразові питання суду позивач наголошував у судовому засіданні, що заявлені суми підлягають виключно стягненню з Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва через Головне управління Державного казначейства України в місті Києві.
З огляду на викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки, по-перше, на момент звернення позивача до органу державного казначейства з вимогою про виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2003, що набрало законної сили, Законом про ПДВ не встановлювалось право платника податку на одержання пені за прострочення отримання бюджетного відшкодування. По-друге, суд констатує, що позивачем вибрано невірний спосіб захисту, адже податковий орган згідно своїх функцій, повноважень та обов'язків не здійснює виплату бюджетного відшкодування, а лише в порядку Закону про ПДВ надає органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Адже, виключно до компетенції органів державного казначейства належить повернення таких коштів на підставі подання відповідного органу, яким в спірній ситуації є податкова служба. Тобто, навіть за умови підтвердження права позивача на отримання заявленої пені, позовні вимоги б не підлягали задоволенню, оскільки пред'явлені не до того відповідача, оскільки з позовних вимог вбачається відсутність вимоги до органів казначейства про зобов'язання нарахувати суми пені та здійснити їх виплату.
Щодо вимоги про стягнення 45444,57 грн. - суми втрат громадської організації. Заявлена вимога є упущеною вигодою за період з 30.03.2007 по 27.04.2010 за умов розміщення нарахованих процентів в сумі 175072,04 грн. на депозитному рахунку в Київській місткій філії АКБ «Укрсоцбанк»для юридичних осіб, у гривні, строк залучення 12 місяців, без права часткового зменшення суми депозиту, зі сплатою відсотків у кінці строку, що складає 45444,57 грн. При цьому, заявляючи розглядаєму вимогу, позивач керувався тим, що «розмір процентів, що нараховуються на бюджетну заборгованість з відшкодування ПДВ в сумі 465741,00 грн. за період з 01.07.2003 по 28.07.2005 включно, з урахуванням положень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»з усіма змінами та доповненнями, складає 91424,96 грн. (висновок Експертного дослідження б/н від 19.11.2010, складеного ПП. Аудиторська фірма «Інсайт».
Розглядаєма позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2003 у справі № 22/175 виконано в повному обсязі, факт чого сторонами не оспорюється. В той те час, безпідставність вимоги на отримання пені (нарахованої в результаті невиплати бюджетної заборгованості) встановлена судом з підстав відсутності норми Закону про ПДВ, яка б встановлювала таке право платника податку. Відтак, у позивача відсутні підстави стверджувати наявність втраченої вигоди, що є підставою для відмови в позові в цій частині. Окрім того, позивачем не надано доказів які підтверджують наявність упущеної вигоди, оскільки позивачем не доведено наміру отримання такого доходу у формі процентів від розміщення депозиту.
Щодо позовних вимог про стягнення 804252,00 грн. -витрат на оплату праці правової допомоги.
Заявлена в цій частині сума складається з:
- 189503,00 грн. - оплата адвокатській фірмі «Захист»послуг в розмірі 79167,00 грн. у справі № 22/175, враховуючи інфляційні індексації -248,8 %,
- 554296,00 грн., що складає 3% річних за період з 01.08.2003 по 31.03.2010 з розрахунку оплачених адвокатській фірмі «Захист»послуг у розмірі 79161,00 грн.
- 36003,00 грн. - кошти, які позивач міг би отримати в разі розміщення коштів на депозитному рахунку за період з 01.08.2003 по 27.04.2010,
- 19800,00 грн. -витрати на оплату юридичних послуг, наданих Юридичною компанією «Кириченко і партнери», у даній справі № 2а-2689/10/2670,
- 1650,00 грн. оплата юридичних послуг Юридичній компанії «Кириченко і партнери»за участь у судових засідання 26.05.2010, 28.05.2010, 19.08.2010.
Разом з тим, суд констатує, що описані вище заявлені складові витрат на правову допомогу в загальному розмірі складають 801232,00 грн. При цьому, жодних пояснень щодо заявлення до стягнення суми в розмірі 3000,00 грн. та природи її виникнення позивачем не надано та не зазначено.
Щодо вимог про стягнення витрат на оплату правової допомоги з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та втраченої вигоди у розмірі 779802,00 грн. (189503,00 грн. + 554296,00 грн. + 36003,00 грн.), то за результатом розгляду справи суд дійшов висновку про їх безпідставність.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України від 6 листопада 1991 року N 1798-XII передбачено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому, в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Матеріалами справи підтверджено, а сторонами не оспорюється, що при розгляді господарської справи № 22/175 позовними вимогами були, зокрема, стягнення 75757,00 грн. -витрат, оплачених позивачем послуг адвоката (зворотній аркуш а.с. 59 Том ІІ) які були заявлені як понесені збитки (а не як судові витрати). При цьому, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2003 № 22/175 в задоволенні позовних вимог про стягнення на користь Громадської організації «Науково-творчої «Віталіс»коштів державного бюджету -компенсації збитків, завданих неправомірними діями посадових осіб Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва в сумі оплачених послуг адвокатів 75757,00 грн. відмовлено (зворотній аркуш а.с.64 том ІІ).
З огляду на те, що вимога про відшкодування як судових витрат на правову допомогу так і витрат на правову допомогу у формі збитків (майнова вимога) вирішена судовим рішенням, а саме: відмовлено в її задоволенні та, як наслідок, стягненні, що набрало законної сили, позовні вимоги в цій частині не підлягають, адже нарахування на таку суму інфляційних втрат, 3% річних та втраченої вигоди не є підставним та обґрунтованим, адже у позивача відсутній підтверджений факт наявності таких витрат. Адже, в порядку частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Тобто вимога про стягнення 801252,00 грн. витрат та втрат, пов'язаних з отриманою правовою допомогою у господарській справі № 22/175 не підлягає задоволенню. Щодо вимоги про стягнення суми в розмірі 3000,00 грн., яку позивач включив до складу витрат на правову допомогу, то за результатом розгляду справи суд констатує, що вона не підлягає задоволенню, адже жодних підстав, обґрунтувань та природи її походження позивачем не наведено.
Крім того, щодо вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу у даній справі в розмірі 21450,00 грн. (19800,00 грн. + 1650,00 грн.), то за результатом розгляду справи суд дійшов висновку, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на те, що як встановлено вище позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Адже, в порядку частини першої статті 94 КАС України не передбачено підстав для відшкодування витрат на правову допомогу в разі відмови в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина друга статті 71 КАС України).
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158 -163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтею 186 та набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В.Кротюк
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -07.04.2011.