ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 51/36830.03.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оскар»
до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Синтез»
про стягнення 348 242,43 грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники сторін:
від позивача: Рожкова В.О.
від відповідача: Глущенко М.Л.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача 298 960, 00 грн. основного боргу за договором оренди нежитлових приміщень від 25.12.2007 р., 21 791,70 грн. -пені, 6 358,00 грн. -3 % річних, та 21 132,73 грн. -інфляційних нарахувань за період з липня 2009 р. до жовтня 2010 р. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати орендних платежів відповідно до умов зазначеного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2010 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19.01.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У процесі провадження у справі відповідач подав відзив на позовну заяву у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що постановою Правління Національного банку України від 03.11.2010 р. № 479 з 03.11.2010 р. відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Синтез», а тому позивач зі своїми вимогами мав звернутись до ліквідатора. Крім того, відповідач зазначає, що Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Синтез»з 03.07.2009 р. не використовував орендовані приміщення, що підтверджується довідкою Національного банку України.
Також відповідач подав додаткові пояснення по справі, в яких зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 88 Закону України «Про банк і банківську діяльність»законодавство України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним застосовуються в частині, що не суперечить нормам цього Закону. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не було надано суду доказів відправлення саме листа з кредиторськими вимогами, так як в поданих ним документах відсутній опис поштового відправлення.
У судових засіданнях 19.01.2011 р., 21.02.2011 р., 28.02.2011 р. та 21.03.2011 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувались перерви до 21.02.2011 р., 28.02.2011 р., 21.03.2011 р. та 30.03.2011 р. відповідно.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, заявлених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 30.03.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
25.12.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оскар»та Акціонерним банком «Синтез»укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого позивач зобов'язався надати, а відповідач -прийняти у строкове платне користування нежиле приміщення, що знаходиться на другому поверсі за адресою: м. Житомир, вул. Котовського, 50, загальною площею 100 кв.м.
Відповідно до п. 5.1. договору розмір місячної орендної плати становить 15 150, 00 грн. на місяць та сплачується щомісячно не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Оплата орендної плати починається з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.
Договір,відповідно до п.12.1. набирає чинності з дати підписання акту приймання-передачі об'єкту повноважними представниками сторін і діє протягом 2 років 11 місяців до 25.11.2010 р.
01.02.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оскар»та Акціонерним банком «Синтез»було укладено договір про внесення змін до договору оренди не житлових приміщень від 27.12.2007 р., відповідно до якого сторони узгодили, що об'єктом оренди у розумінні вищевказаного договору є нежиле приміщення, що знаходиться на другому поверсі за адресою: м. Житомир, вул. Котовського, 50, загальною площею 148,0 кв.м. та загальний розмірі орендної пати у сумі 18 685, 00 грн.
Факт виконання позивачем зобов'язання щодо передачі відповідачу приміщення загальною площею 148,0 кв.м., розташованого за адресою: м. Житомир, вул. Котовського, 50 підтверджується актом прийому-передачі приміщення від 14.05.2008 р. (копія -у матеріалах справи).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо сплати орендних платежів за договором оренди нежитлового приміщення від 25.12.2007 р., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за період з липня 2009 року до жовтня 2010 року у розмірі 298 960, 00 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 21 791, 70 грн., 6 358, 00 грн. - 3% річних та 21 132, 73 грн. -інфляційних нарахувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд відхиляє посилання відповідача на положення Закону України «Про банк і банківську діяльність»та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»щодо необхідності позивачу звертатись з кредиторськими вимогами до ліквідатора Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Синтез», з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про банк і банківську діяльність»законодавство України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним застосовуються в частині, що не суперечить нормам цього Закону.
Як встановлено судом, оголошення про відкликання банківської ліцензії Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Синтез»та ініціювання ліквідаційної процедури було опубліковано в газеті Голос України № 209 (4959) від 06.11.2010 р.
19.11.2010 р. позивач звернувся до ліквідатора відповідача з вимогою про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Оскар»кредитором Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Синтез»на суму 348 242,43 грн.
У відповідності до п. 8.13. рекомендацій Вищого господарського суду України від 04.06.2004 р. № 04-5/1193 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», на які посилається відповідач, суди мають у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушена справа про банкрутство, і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Після публікації оголошення господарський суд на підставі п. 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України зупиняє позовне провадження.
Якщо позивач не звернувся у місячний строк з дня публікації з заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, господарський суд поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову на підставі частини 2 статті 14 Закону.
Однак, доказів розгляду кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Оскар»відповідачем суду не надано.
Разом з тим, суд відзначає, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»ліквідатор -юридична або фізична особа, яка здійснює функції щодо припинення банку та задоволення вимог кредиторів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За таких обставин, заявлення вимог до ліквідатора Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Синтез»не позбавляє позивача права звернутись до господарського суду за захистом його прав.
Що ж до тверджень відповідача про те, що відповідно до довідки Національного банку України Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Синтез» з 03.07.2009 р. не використовував орендовані приміщення суд відзначає, що відповідачем не надано суду доказів звільнення приміщення у встановленому порядку (підписання акту приймання-передачі тощо).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору оренди від 25.12.2007 р., а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.
За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 298 960, 00 грн., а відповідач наведені позивачем обставини, не спростував та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оскар» до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Синтез»про стягнення заборгованості з орендної плати за період з липня 2009 р. до жовтня 2010 р. у розмірі 298 960, 00 грн. визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.
Крім того позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 21 132,73 грн., 6 358,00 грн. -3% річних та 21 132,73 грн. інфляційних нарахувань за період з липня 2009 р. до жовтня 2010 р.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 10.1. договору від 27.12.2007 р. сторони погодили, що за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань у встановлений договором строк, відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі 0,5 % від несвоєчасної сплаченої суми, за кожний день прострочення.
Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно розрахунку позивача за період з 01.05.2010 р. до 31.10.2010 р. розмір пені від несвоєчасно сплаченої суми становить 21 791,79 грн., 3% річних від простроченої суми -6 358,00 грн. та інфляційні втрати за весь час прострочення -21 132,73 грн.
Розрахунок перевірено судом та відповідає положенням чинного законодавства України.
Що ж до заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 20 500, 00 грн., суд відзначає наступне.
Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з абз. 2 п. 5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України»№01-8/1270 від 14.07.2004 р. статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами. Судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 Конституції України для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Згідно з п. 14 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи організації та діяльності адвокатури.
Статтею 5 Закону України «Про адвокатуру»встановлено, що адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 16.11.2000 р. у справі № 13-рп/2000 (справа N 1-17/2000 про право вільного вибору захисника), держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такого суб'єкта надання правової допомоги -адвокатуру України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України);
Згідно з зазначеним Рішенням Конституційного Суду України положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, треба розуміти як одну з конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката, тобто особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю. У такий спосіб держава бере на себе обов'язок забезпечити реальну можливість надання особам кваліфікованого захисту від обвинувачення, якщо цього вимагають інтереси правосуддя.
Тож, з наведеного в сукупності вбачається, що адвокати, адвокатські об'єднання можуть надавати лише юридичну допомогу, а не займатися підприємницькою діяльністю.
Суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про адвокатуру»оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.
Зазначене є суттєвим, оскільки отримання плати (за договором) за надання адвокатами (адвокатським об'єднанням) правової допомоги та отримання виручки за здійснення операцій надання послуг (продажу продукції, товарів, робіт) не є тотожними поняттями відповідно до норм чинного законодавства і з урахуванням особливого статусу адвокатури як спеціально уповноваженого недержавного професійного правозахисного інституту.
Згідно п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Як вбачається з матеріалів справи між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оскар»та адвокатом Костюкевич Оленою Валерівною укладено договір про надання юридичних послуг № 1 від 03.01.2010 р.
Згідно з ч. 5 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру»адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.
Договір про надання юридичних послуг №1 від 03.01.2010 р. підписано Костюкевич Олено Валерівною як адвокатом, що підтверджується відбитком печатки на договорі.
При цьому, відповідно до квитанції № 030302 від 08.09.2009 р. одержувачем грошових коштів у розмірі 10 000, 00 грн. вказано саме Приватного підприємця Костюкевич Олену Валеріївну, а не адвоката.
Таким чином, у даному випадку йдеться не про послуги адвоката, а про юридичні послуги, які надаються Приватним підприємцем Костюкевич Оленою Валеріївною.
За таких обставин, вищевказана сума не підлягає відшкодуванню позивачу у якості витрат, пов'язаних з послугами адвоката, що передбачено ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оскар»задовольнити.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Синтез»(м. Київ, вул. Івана Кудрі, 5, код ЄДРПОУ 21564391), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оскар»(10030, м. Житомир, вул. Котовського, 50, код ЄДРПОУ 30104121) заборгованість з орендної плати у розмірі 298 960, 00 (двісті дев'яносто вісім тисяч дев'ятсот шістдесят грн. 00 коп.) грн., 21 791,70 (двадцять одна тисяча сімсот дев'яносто одна грн. 70 коп.) грн. -пені, 6 358, 00 (шість тисяч триста п'ятдесят вісім грн. 00 коп.) грн. -3 % річних, 21 132,73 (двадцять одна тисяча сто тридцять дві грн. 73 коп.) грн. -інфляційних нарахувань, 3 482, 42 (три тисячі чотириста вісімдесят дві грн. 42 коп.) грн. -державного мита та 236,00 (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) грн. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя
Пригунова А.Б.
Повне рішення складено: 11.04.2011 р.