06 квітня 2011 р. № 3/100/10
Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Палій В.М., за участю представників відповідачів Ю. Вечурка (дов. від 15.06.10), В. Апостолова (дов. від 29.03.11) та прокурора відділу Генеральної прокуратури О. Савицької, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Миколаївського об'єднання оздоровчих підприємств “Миколаївсільгоспздравниця” на рішення господарського суду Одеської області від 21 жовтня 2010 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2010 року у справі № 3/100/10 за позовом регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області до Миколаївського об'єднання оздоровчих підприємств “Миколаївсільгоспздравниця”, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, третя особа - публічне акціонерне товариство “Кредитпромбанк”, за участю прокурора Миколаївської області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,
У серпні 2010 року регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області подало до господарського суду Миколаївської області позов до Миколаївського об'єднання оздоровчих підприємств “Миколаївсільгоспздравниця”, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним з моменту укладення договору від 3 лютого 2006 року купівлі-продажу нерухомого майна - комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 Жовтневого району Миколаївської області.
З метою представництва інтересів держави к справу вступив прокурор Миколаївської області.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 7 жовтня 2010 року третьою особою залучено публічне акціонерне товариство “Кредитпромбанк”.
Відповідачі та третя особа позов не визнали.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 21 жовтня 2010 року (суддя О. Смородінова), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2010 року, позов задоволено.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить рішення та постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статей 325, 651, 657 Цивільного кодексу України, статей 35, 43, 64 Господарського процесуального кодексу України та припинити провадження у справі.
Миколаївське об'єднання оздоровчих підприємств “Миколаївсільгоспздравниця” просить рішення та постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статей 203, 215, 227, 319 Цивільного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України та прийняти нове рішення , яким у позові відмовити.
Прокурор проти доводів касаційних скарг заперечує і в їх задоволенні просить відмовити.
Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте позивач і третя особа право на подання відзиву на касаційні скарги не використали і їхні представники в судове засідання не з'явились.
Колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.
Господарськими судами встановлено, що у 1965 році на балансі радгоспу “Радянська Україна” обліковувався піонерський табір, збудований за рахунок внесків радгоспів, який в подальшому був переданий обласному об'єднанню “Миколаївколгоспздравниця” на підставі наказу Миколаївського обласного агропромислового комітету від 16 грудня 1986 року № 477 “Про впорядкування управління оздоровчими закладами системи Миколаївоблагропрома”
Рішенням уповноважених представників радгоспів - засновників міжгосподарського оздоровчого табору “Радянська Україна” затверджено новий Статут міжгосподарського оздоровчого табору “Радянська Україна”, в якому зазначено, що табір є позашкільним виховно-оздоровчим закладом, створеним підприємствами та організаціями агропромислового комплексу Миколаївської області шляхом добровільного об'єднання частки своїх фінансів, матеріальних та трудових ресурсів (протокол № 2 від 4 жовтня 1996 року).
У розпочатому в 2003 році процесі передприватизаційної підготовки підприємств, у статутних фондах яких є державна частка, регіональне відділення Фонду державного майна України неодноразово зверталося до Миколаївського об'єднання оздоровчих підприємств “Миколаївсільгоспздравниця” надати відомості про частки держави в майні міжгосподарських підприємств, що входили до складу об'єднання, проте надана інформація про їх відсутність суперечила інформації інших органів, зокрема даним Фінансового управління Миколаївської обласної державної адміністрації.
Подальше відчуження табору “Радянська Україна” позбавило позивача здійснити заходи підготовки об'єкта до приватизації та реформування власності.
Рішенням виконавчого комітету Лиманської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області від 16 серпня 2005 року № 7 за Миколаївським об'єднанням оздоровчих підприємств “Миколаївсільгоспздравниця” визнано право власності на майновий комплекс - міжгосподарський оздоровчий табір “Радянська Україна”.
На підставі цього рішення видано свідоцтво про право власності на майновий комплекс від 19 січня 2006 року.
3 лютого 2006 року між Миколаївським об'єднанням оздоровчих підприємств “Миколаївсільгоспздравниця” (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв нерухоме майно -комплекс, розташований в АДРЕСА_1.
10 лютого 2006 року контрагенти внесли зміни до договору, зазначивши, що Л.Рудоманова виступає як фізична особа -підприємець, що діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця, виданого 11 травня 2004 року (1.1 договору).
На умовах договорів від 9 лютого 2006 року № 117 і від 30 серпня 2007 року №1089 підприємець ОСОБА_1 передала публічному акціонерному товариству “Кредитпромбанк” нерухоме майно в іпотеку.
Рішенням від 22 лютого 2006 року № 1 виконавчий комітет Лиманівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області скасував рішення від 16 серпня 2005 року № 7 про право власності Миколаївського об'єднання оздоровчих підприємств “Миколаївсільгоспздравниця” на спірний об'єкт нерухомості.
Позивач вважає, що договір купівлі-продажу від 3 лютого 2006 року підлягає визнанню недійсним на підставі частини 2 статті 203 та статті 227 Цивільного кодексу України, оскільки Миколаївське об'єднання оздоровчих підприємств “Миколаївсільгоспздравниця” розпорядилося майном, яке йому не належить без оформлення належного волевиявлення власника, а отже вийшло за межі своєї компетенції, чим порушило право власності держави на спірний майновий комплекс.
Задовольняючи позов господарські суди виходили з того, що спірний договір від імені Миколаївського об'єднання оздоровчих підприємств “Миколаївсільгоспздравниця” підписано не уповноваженою на це особою.
Постановою від 22 грудня 2005 ради Миколаївського обласного об'єднання - союзу сільськогосподарських підприємств розпочата процедура ліквідації міжгосподарського оздоровчого табору “Радянська Україна”, створено ліквідаційну комісію і затверджено її положення.
Відповідно до Положення про ліквідаційну комісію міжгосподарського оздоровчого табору “Радянська Україна” з моменту створення до неї переходять всі повноваження з управління справами табору в процесі його ліквідації (пункту 1.3.) та розпорядження майном підприємства (пункт 2.1.).
Оскільки спірний договір купівлі-продажу було укладено під час ліквідації міжгосподарського оздоровчого табору “Радянська Україна”, голова об'єднання, підписуючи спірний договір, фактично перебрав на себе повноваження ліквідаційної комісії.
Окрім того, статутом об'єднання визначено, що голова правління вправі розпоряджатись майном за наявності відповідного рішення ради, яке в даному випадку не ухвалювалося.
Угода, укладена керівником юридичної особи без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону.
За правилами частин 1 та 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Таким чином, господарські суди правомірно визнали спірний договір недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України.
Водночас, господарські суди обґрунтовано визнали поважною причину пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки не міг своєчасно подати позовну заяву з причин, які від нього не залежали.
Інші твердження скаржників досліджувались апеляційним господарським судом і їм дана належна юридична оцінка.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
Рішення господарського суду Одеської області від 21 жовтня 2010 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2010 року у справі № 3/100/10 залишити без змін, а касаційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Миколаївського об'єднання оздоровчих підприємств “Миколаївсільгоспздравниця” без задоволення.
Головуючий, суддя М. В. Кузьменко
СуддяІ. М. Васищак
СуддяВ. М. Палій