06 квітня 2011 р. № 46/419
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Дунаєвської Н.Г.,
суддів:Владимиренко С.В. - доповідач,
Мележик Н.І.,
розглянув
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2011р.
та рішеннягосподарського суду міста Києва від 25.10.2010р.
у справі№46/419 господарського суду міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агройл"
доАграрного фонду України
про стягнення 227042,19грн.,
Розпорядженням секретаря першої судової палати Кота О.В. від 01.04.2011р. №03.07-05/232 у зв'язку з виходом з відпустки судді Мележик Н.І. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий -Дунаєвська Н.Г., судді Владимиренко С.В., Мележик Н.І.
За участю представників:
- позивача: Львов О.О., дов. від 05.04.2011р. б/н; Зубкова М.О., дов. від 01.09.2010р. б/н;
- відповідача: Кушніренко П.Б., дов. №115 від 25.06.2010р.
У вересні 2010р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агройл" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Аграрного фонду України про стягнення 227042,19грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.10.2010р. у справі №46/419 (суддя Омельченко Л.В.) у позові відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2011р. у справі №46/419 (колегія суддів у складі головуючого судді Поляк О.І., Кропивна Л.В., Рудченко С.Г.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл" залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 25.10.2010р. у справі №46/419 - без змін.
Не погодившись з прийнятими у справі судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального права просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2011р. та рішення господарського суду міста Києва від 25.10.2010р. у справі №46/419 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 20.08.2009р. між ТОВ "Агройл" (позичальник) та Аграрним фондом України (кредитор) був укладений кредитний договір про бюджетні позики в межах державних заставних закупівель №414, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого кредитор надає позичальнику бюджетну позику в межах режиму державних заставних закупівель відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", а позичальник повертає суму бюджетної позики та сплачує відсотки за її користування на умовах цього договору. Для забезпечення своїх зобов'язань позичальник передає в заставу зерно на умовах цього договору.
З договірних умов, визначених сторонами в п.2, п.4.1.3 цього договору, суди попередніх інстанцій з'ясували, що розмір бюджетної позики становив 376163,36грн., кількість зерна, переданого позичальником в її забезпечення, становила 500,95тон по 750,9грн. за 1 тону зерна, Позивач зобов'язаний повернути бюджетну позику до 01.05.2010р. та сплатити відсотки за її користування з розрахунку 9,05% річних від суми непогашеної бюджетної позики.
Судом апеляційної інстанції також зазначено, що за умовами п.4.5 договору якщо основна сума позики та/або плата за її використання не погашається позичальником у строк, встановлений договором, то з такого моменту: предмет застави переходить у власність держави та зараховується до складу державного продовольчого резерву за цінами, що діяли на момент оцінки такого предмета застави; зобов'язання між сторонами договору вважаються повністю виконаними (у тому числі щодо плати за користування позикою та повернення її основної суми); обов'язок з оплати вартості подальшого зберігання колишнього об'єкта застави переходить до кредитора; кредитор набуває права вигодонабувача за договором страхування такого колишнього об'єкта застави.
Як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, на виконання умов договору відповідач перерахував позивачу 376163,36грн. за платіжним дорученням №U149252 від 21.08.2009р., але на дату, визначену вказаним договором для повернення бюджетної позики - 01.05.2010р. бюджетна позика не була повернута позивачем відповідачу та відсотки за її користування не сплачені.
Як зазначено попередніми судовими інстанціями, звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач послався на те, що мінімальні та максимальні закупівельні ціни на об'єкти державного цінового регулювання у 2009/2010 маркетинговому році затверджені Наказом Міністерства аграрної політики України від 24.01.2009р. №5, за яким мінімальна ціна на пшеницю м'яку 3-го класу визначалась в розмірі 1251,43грн. При цьому, загальний розмір бюджетної позики за договором розраховано відповідно до Наказу Міністерства аграрної політики України "Про розміри бюджетної позики під заставу об'єктів державного цінового регулювання" №452 від 30.06.2009р., за яким бюджетна позика, що надавалася під заставу пшениці м'якої третього класу у 2009/2010 маркетинговому році визначалася в розмірі 750,9грн. З цих підстав, позивач просив стягнути з відповідача 227042,19грн., як різницю, що утворилася між ціною зерна за тону, переданого в межах режиму державних заставних закупівель за укладеним між сторонами договором бюджетної позики (750,9грн.) та ціною зерна за тону, за якою воно було зараховано до державного продовольчого резерву (1251,43грн.).
Відповідно до ст.12 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" згідно із режимом державних заставних закупівель Аграрний фонд (кредитор) надає бюджетну позику виробнику зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання (позичальник), під заставу такого об'єкта, що оформлюється переданням кредитору подвійного складського свідоцтва. Розмір суми бюджетної позики не може перевищувати 80 відсотків вартості застави, розрахованої, виходячи з розміру встановленої мінімальної закупівельної ціни.
Згідно п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про запровадження режиму державних заставних закупівель зерна" №705 від 06.08.2008р. бюджетна позика надається із застосуванням режиму державних заставних закупівель зерна Аграрним фондом виробникам зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання, щороку у період з 1 липня поточного до 1 квітня наступного бюджетного року під заставу такого об'єкта в межах коштів, передбачених у державному бюджеті, але не вище 80 відсотків вартості застави, розрахованої з розміру встановленої мінімальної закупівельної ціни.
Відповідно до п.12.2.3, п.12.2.4 ст.12 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" бюджетна позика надається на строк, встановлений сторонами, який не може перевищувати строк одного маркетингового періоду. Пролонгації та дисконтування (списання) основної суми та процентів не дозволяються. Основна сума бюджетної позики та плата за її використання погашається єдиним платежем у строк, визначений у кредитному договорі. Дозволяється дострокове погашення суми бюджетної позики та пропорційне погашення плати за її використання або їх частини. При повному погашенні основної суми бюджетної позики та плати за її використання, у тому числі достроковому, позичальнику повертається подвійне складське свідоцтво, а зерно звільняється з-під режиму застави. Якщо основна сума бюджетної позики та/або плата за її використання не погашається позичальником у строк, встановлений кредитним договором, то з такого моменту: а) предмет застави переходить у власність держави та зараховується до складу державного інтервенційного фонду за цінами, що діяли на момент оцінки такого предмета застави; б) зобов'язання між сторонами договору вважаються повністю виконаними (у тому числі щодо плати за користування бюджетною позикою та повернення її основної суми); в) обов'язок з оплати вартості подальшого зберігання колишнього об'єкта застави переходить на кредитора; г) кредитор набуває прав вигодонабувача за договором страхування такого колишнього об'єкта застави.
Врахував приписи вказаних норм матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що у разі не погашення позичальником у строк, встановлений кредитним договором, основної суми бюджетної позики та/або плата за її використання, зокрема, предмет застави переходить у власність держави, і зобов'язання між сторонами вважаються повністю виконаними.
Водночас судом апеляційної інстанції зазначено, що згідно п.12.2.8 ст.12 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" (із змінами та доп. на дату визначену договором для повернення бюджетної позики) у разі якщо позичальник до закінчення строку, встановленого сторонами, звертається до кредитора із заявою про добровільний продаж об'єкта застави до державного інтервенційного фонду на умовах погашення фінансових зобов'язань, що передбачені кредитним договором, кредитор має право на придбання такого об'єкта на умовах, передбачених зазначеним договором. У відповідності до пунктів 1, 2, 6 Порядку викупу об'єкта державного цінового регулювання, який знаходиться в заставі в межах режиму державних заставних закупівель, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики України від 21.03.2006р. №138, виробник зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання та знаходиться під заставою, повинен відповідати вимогам, встановленим п.12.3 ст.12 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" і який бажає продати такий об'єкт, подає клопотання до Аграрного фонду через його регіональне відділення. В разі надання згоди Аграрним фондом на відчуження заставленого об'єкта державного цінового регулювання, він підлягає продажу на відкритих торгах через Аграрну біржу.
Врахував зазначене, вказав, що у разі звернення позичальника до закінчення строку, встановленого сторонами у договорі для повернення бюджетної позики, із відповідною заявою до кредитора про добровільний продаж об'єкта застави до державного інтервенційного фонду на умовах погашення фінансових зобов'язань, що передбачені кредитним договором, придбання об'єкта застави до державного інтервенційного фонду на умовах погашення фінансових зобов'язань є правом кредитора, а не його обов'язком, суд апеляційної інстанції відхилив твердження позивача, що відповідач повинен був оплатити заставне зерно за договором №414 від 20.08.2009р., виходячи із мінімальної закупівельної ціни, та повернути йому різницю між ціною зерна за тону, переданого в межах режиму державних заставних закупівель за укладеним між сторонами договором бюджетної позики, та ціною зерна за тону, за якою воно було зараховано до державного продовольчого резерву, внаслідок неповернення позивачем відповідачу отриманої бюджетної позики та відсотків за її користування у термін, визначений кредитним договором про бюджетні позики в межах державних заставних закупівель №414 від 20.08.2009р.
На підставі вищевикладеного, врахував приписи Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", ч.1 ст.173, ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.509, 525, 526 Цивільного кодексу України, договірні умови, визначені сторонами за укладеним кредитним договором про бюджетні позики в межах державних заставних закупівель №414 від 20.08.2009р., суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
У відповідності до ст.1117 ГПК України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи вищевикладене, ненаведення позивачем норми матеріального права, якою запроваджено стягнення заявленої у позові різниці, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийнята у даній справі постанова апеляційного господарського суду, якою залишено без змін рішення місцевого господарського суду, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2011р. у справі №46/419 -без змін.
Головуючий суддя:Н. Дунаєвська
Судді: С. Владимиренко
Н. Мележик