06 квітня 2011 р. № 57/167-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоМирошниченка С.В.
суддівБарицької Т.Л.
Губенко Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"
на рішення
від
та на постанову
відгосподарського суду Харківської області
22.09.2010
Харківського апеляційного господарського суду
13.12.2010
у справі
господарського суду№ 57/167-10
Харківської області
за позовомПублічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"
до1.Приватної фірми "Валькірія"
2.Приватної фірми "Орнатус"
3.Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Пранк"
4.Приватної фірми "Кібела"
про
та за зустрічним позовом
до
простягнення 509 382, 30 грн.
Приватної фірми "Валькірія"
Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"
визнання недійсними договорів
у судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача за первісним позовомСобков М.А.;
- відповідачів за первісним позовом1. повідомлений, але не з'явився;
2. повідомлений, але не з'явився;
3. повідомлений, але не з'явився;
4. повідомлений, але не з'явився;
30.07.2010 Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Приватної фірми "Валькірія", Приватної фірми "Орнатус", Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Пранк" та Приватної фірми "Кібела" про стягнення солідарно 509 382, 30 грн.
25.08.2010 Приватна фірма "Валькірія" звернулася до господарського суду Харківської області з зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про визнання недійсними договору банківської гарантії № 128-Г від 26.06.2007, договорів поруки №№ 128-П/3, 128-П/4, 128-П/5 від 23.01.2009.
Рішенням господарського суду Харківської області від 22.09.2010 у справі № 57/167-10 (суддя Аюпова Р.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2010 (колегія суддів у складі: Шутенко І.А. -головуючий суддя, судді Бабакова Л.М., Здоровко Л.М.), у задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено; визнано недійсним договір банківської гарантії № 128-Г від 26.06.2007, укладений між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Приватною фірмою "Валькірія"; визнано недійсним договір поруки № 128-П/3 від 23.01.2009, укладений між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк", Приватною фірмою "Орнатус" та Приватною фірмою "Валькірія"; визнано недійсним договір поруки № 128-П/4 від 23.01.2009, укладений між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк", Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Пранк" та Приватною фірмою "Валькірія"; визнано недійсним договір поруки № 128-П/5 від 23.01.2009, укладений між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк", Приватною фірмою "Кібела" та Приватною фірмою "Валькірія".
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.09.2010 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2010 у справі № 57/167-10, та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду (з урахуванням додаткових пояснень до касаційної скарги).
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що положення спірного договору банківської гарантії суперечать ст. ст. 560, 563 ЦК України; за умовами договору банківської гарантії за обслуговування гарантії відповідач-1 за первісним позовом повинен сплачувати 4 % річних нарахованих в грошовій одиниці -Євро, що суперечить нормам чинного законодавства; у позивача за первісним позовом відсутня індивідуальна ліцензія для надання і одержання відповідачем-1 за первісним позовом гарантій в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу; оскільки договір банківської гарантії № 128-Г від 26.06.2007 є недійсним з моменту його укладення, тобто таким, що не створює юридичних наслідків для його сторін, а тому його недійсність спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення -договорів поруки від 23.01.2009.
Вищий господарський суд України не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Згідно з ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Враховуючи вимоги ЦК України, Положення "Про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах", гарантія є одним із способів забезпечення виконання зобов'язань, який має за мету залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло б слугувати для задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням. За своєю юридичною природою гарантія є закріплене в письмовій формі одностороннє зобов'язання, відповідно до якого гарант зобов'язується виконати бенефіціару - кредитору забезпечене банківською гарантією зобов'язання у разі його порушення принципалом - боржником.
Надання банком гарантії є підставою виникнення у кредитора, у разі порушення основного зобов'язання боржником, права вимагати у гаранта виплати грошової суми, обумовленої умовами гарантії та як наслідок, обов'язок гаранта нести відповідальність згідно з умовами наданої гарантії. Тобто, внаслідок видачі гарантії правовідносини виникають між банком та бенефіціаром.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати операції за грошовими вимогами, надання гарантій, порук за грошовими зобов'язаннями.
Відповідно до п. 1 договору банківської гарантії банк зобов'язався надати гарантію за боржника - Приватну фірму "Валькірія" на суму 800 000,00 Євро на строк з 27.06.2007 по 31.12.2009 включно перед Закритим акціонерним товариством "Індезіт Інтернешнл" (нерезидент), за виконання боржником своїх зобов'язань за контрактом № 03-18-2007 від 14.06.2007, а боржник зобов'язався сплатити банку платежі у розмірі та у терміни, встановлені цим договором.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі - Декрет) передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком, зокрема, платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що договір банківської гарантії є недійсним на підставі ст. 227 ЦК України, у зв'язку з тим, що у позивача за первісним позовом відсутня індивідуальна ліцензія для надання і одержання відповідачем-1 за первісним позовом гарантій в іноземній валюті.
Крім того, частиною 2 статті 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.
Відповідно до ст. 84 ГПК України в мотивувальній частині рішення суду вказуються серед іншого доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.
Згідно з пунктом 7 частини 2 ст. 105 ГПК України у постанові суду апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.
Всупереч наведеним вимогам, суди першої та апеляційної інстанцій дійшовши висновку, що положення спірного договору банківської гарантії суперечать ст. ст. 560, 563 ЦК України, при цьому не навели будь-яких мотивів в обґрунтування своїх висновків.
Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що згідно з умовами договору банківської гарантії відповідач-1 за первісним позовом, всупереч нормам чинного законодавства, повинен сплачувати 4 % річних за обслуговування гарантії в грошовій одиниці -Євро, з огляду на таке.
Пунктом 18 Постанови Правління НБУ від 15.12.2004 № 639 "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній валютах" встановлено, що банки, які беруть участь у здійсненні операцій за гарантіями, утримують комісійну винагороду та відшкодування витрат з принципала або з бенефіціара відповідно до умов гарантії та на підставі договору про надання гарантії, або іншого відповідного договору, в якому передбачені умови утримання комісійної винагороди та відшкодування витрат. Комісійна винагорода від резидентів має утримуватися уповноваженими банками лише в національній валюті.
Згідно з п. 2 договору банківської гарантії за надання банком гарантії боржник зобов'язаний перерахувати банку до 27.06.2007 плату в розмірі 1 % від суми наданої гарантії, що за офіційним курсом НБУ на день підписання цього договору становить 54 382,44 грн. без ПДВ, на рахунок банку № 611810001. За обслуговування гарантії банк нараховує плату в розмірі 4 % річних щомісячно з 25 числа до останнього робочого дня поточного місяця, виходячи із календарної кількості днів в кожному місяця, а боржник зобов'язаний щомісячно в строк з 25 до останнього робочого дня місяця перерахувати банку таку плату на відповідний рахунок.
Втім, суди обох інстанцій, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, залишили поза увагою та правовим дослідженням доводи Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", викладені як у відзиві на зустрічну позовну заяву (т.1 а.с. 111-114) так і в доповненні до апеляційної скарги (т.2 а.с. 48-52) стосовно того, що плата за обслуговування гарантії нараховувалась в гривнях та сплачувалась Приватною фірмою "Валькірія" в гривнях.
Отже, суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення зі справи у відповідній частині.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" задовольнити.
Скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.09.2010 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2010 у справі № 57/167-10.
Справу № 57/167-10 направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Головуючий суддя С.В. МИРОШНИЧЕНКО
Судді Т.Л. БАРИЦЬКА
Н.М. ГУБЕНКО