ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 11/8022.03.11
За позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС"
до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1
провизнання договору недійсним
Суддя Смирнова Ю.М.
Представники:
від позивача Петрук В.П., Денисова Н.О. -представники
від відповідача Веретельник І.Ю. -представник
від третьої особиОСОБА_2. -представник
Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним договору добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби та страхування від нещасного випадку № ДМНВ 27/28-001207 від 24.07.2008, укладеного між позивачем та ОСОБА_3.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони спірного договору не досягли згоди щодо істотних умов договору страхування. Позивач вважає, що не було досягнуто волевиявлення сторін щодо страхування здоров'я на випадок хвороби, оскільки страховий тариф і страховий платіж визначений -0 (нуль), що неможливо, так як страхування не є безоплатною послугою. А тому спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст.229 Цивільного кодексу України. В обґрунтування підстав звернення з даним позовом саме до відповідача позивач посилається на те, що ОСОБА_3. (страхувальник) помер внаслідок виразкової хвороби шлунку, а згідно з умовами спірного договору відповідача призначено вигодонабувачем.
Відповідач проти позову заперечує та вважає, що позивачем подано позов з порушенням правил підвідомчості справ господарським судам. Крім того, відповідач 14.09.2010 Октябрським районним судом міста Полтави винесено рішення про стягнення з позивача суми страхового відшкодування за спірним договором, яке 17.01.2011 залишено без змін Апеляційним судом Полтавської області. Під розгляду вказаного спору Приватним акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС" не піднімалося питання про недійсність договору добровільного страхування, а тому судами першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях підтверджено дійсність спірного договору.
Третя особа проти позову заперечує та вважає, що провадження у справі підлягає припиненню на підставі ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 994 Цивільного кодексу України право на отримання страхового відшкодування мають фізичні та юридична особи. Третя особа зазначає, що у спірному договорі погоджені всі істотні умови, а страхувальником було сплачено визначений договором страховий платіж. Щодо помилки при укладенні договору третя особа зазначає, що через смерть страхувальника немає можливості визначити волю страхувальника до страхування лише від нещасних випадків чи страхування здоров'я на випадок хвороби та від нещасних випадків.
Дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд
24.07.2008 між Закритим акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС", (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби та страхування від нещасного випадку № ДМНВ 27/28-001207 (далі - Договір).
Відповідно до п. 3.3 Договору вигодонабувачем призначено Відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", у розмірі заборгованості (сума кредиту, відсотків, пені та інших зобов'язань) страхувальника (застрахованої особи) за кредитним договором № 014/9989/74/108184 від 13.06.2008.
Згідно свідоцтва про смерть та посмертного епікризу 15.01.2009 страхувальник ОСОБА_3 помер внаслідок виразкової хвороби шлунку.
Відповідно до ч. 2 ст. 1229 Цивільного кодексу України якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини.
Посилаючись на вказані положення договору та Цивільного кодексу України, позивач обґрунтовує своє звернення з даним позовом саме до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль".
Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Як зазначено у п. 13 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 вимоги про визнання недійсними угод, укладених внаслідок помилки, розглядаються господарськими судами за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення ( п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009.
Посилання позивача, на те, що договір добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби та страхування від нещасного випадку укладено помилково, оскільки умовами кредитного договору передбачена лише вимога про укладення договору страхування на випадок нещасного випадку, судом не приймається, та як згідно з п. 11.3 Кредитного договору № 014/9989/74/108184 від 13.06.2008, укладеного між відповідачем та ОСОБА_3, позичальник зобов'язаний здійснити страхування життя на користь та на вимогу кредитора.
Інших обґрунтувань та доказів щодо того, у чому полягала помилка саме позивача при укладенні спірного договору позивачем не наведено.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір укладено між позивачем та ОСОБА_3.
Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" не є стороною спірного договору, а визначено лише як вигодонабувач за договором.
У відповідача не виникало жодних зобов'язань перед позивачем щодо укладеного між позивачем та ОСОБА_3 договору.
З положень ч. 2 ст. 1229 Цивільного кодексу України випливає, що оскільки право на отримання страхової суми не належало страхувальнику за його життя і не входило до складу його майна, вигодонабувач взагалі не може вважатись цивільним правонаступником страхувальника.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в момент укладення Договору № ДМНВ 27/28-001207 між позивачем та ОСОБА_3.
Крім того, суд відзначає, що рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 14.09.2010, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 17.01.2011, задоволено позов ОСОБА_1. та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" на користь Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Полтавської обласної дирекції суму страхового відшкодування за Договором добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби та страхування від нещасного випадку № ДМНВ 27/28-001207 від 24.07.2008 у розмірі 373 671,95 грн., пеню у розмірі 100 952,32 грн. та судові витрати.
Як вбачається з вказаних судових рішень, під час розгляду цивільної справи Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" не посилалось на недійсність Договору добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби та страхування від нещасного випадку № ДМНВ 27/28-001207 від 24.07.2008, та заперечення останнього зводились до анулювання вказаного договору.
В даному випадку метою звернення позивача з позовом про визнання недійсним договору до суду є не захист порушених прав, а необхідність досягнення відповідного результату (в тому числі і можливість уникнення сплати заборгованості по договору, тощо) шляхом створення судового процесу.
Враховуючи вищевикладене, позов задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в позові судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя Ю.М. Смирнова
Дата підписання рішення: 30.03.2011