ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 25/20-2/3622.03.11
За позовом Відкритого акціонерного товариства “Інвестиції.Технології.Організація”
до Публічного акціонерного товариства “Родовід банк”
За участю Прокуратури міста Києва
про розірвання договору та стягнення 5 511 869,64 грн.
Суддя Домнічева І.О.
Представники:
Від позивача Круть О.В., Зозуля Т.М.
Від відповідача Тодосієнко В.М., Федорова С.В.
Від прокуратури Греськів І.І.
Обставини справи:
Відкрите акціонерне товариство “Інвестиції. Технології. Організація” (надалі -позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства “Родовід банк”, який є правонаступником АКБ “Персональний комп'ютер” (лист № 79.3-11-9726/14958 від 03.10.2007р.) (надалі - відповідач) про розірвання договору доручення №К-4 від 29.05.2001р. та стягнення грошових коштів на суму 5 511 869,64 грн. з них 3 000 000,00 грн. - основного боргу і 2 511 869,64 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2010р. у справі №25/20 (суддя: Морозов С.М.) позовні вимоги задоволено частково, розірвано договір доручення № К-4 від 29 травня 2001 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством “Інвестиції. Технології. Організація” та Публічним акціонерним товариством “Родовід банк”, стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Родовід банк” на користь Відкритого акціонерного товариства “Інвестиції. Технології. Організація” грошові кошти в розмірі 3 000 000,00 грн. та судові витрати в розмірі 25 628,45 грн. В іншій частині в позові відмовлено.
Постановою від 08.06.10р. Київський апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2010р. у справі №25/20.
Постановою від 05.10.10р. Вищий господарський суд України скасував рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.10р. та Постанову від 08.06.10р. Київського апеляційного господарського суду, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справу №25/20 передано на новий розгляд судді Домнічевій І.О.
Ухвалою від 28.01.11р. суд прийняв справу до провадження, присвоїв справі номер 25/20-2/36, розгляд справи призначив на 15.02.2011р. та зобов'язав сторони надати письмове документально обґрунтоване пояснення по справі, з врахуванням викладеного в Постанові від 05.10.10р. Вищого господарського суду України.
Від позивача 15.02.11р. через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшло письмове пояснення на виконання вимог ухвали суду від 28.01.11р.
Від відповідача 15.02.11р. через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшло клопотання про застосування трирічної позовної давності, а також письмове пояснення на виконання вимог ухвали суду від 28.01.11р.
Ухвалою від 15.02.11р. суд відклав розгляд справи на 01.03.2011р., зобов'язав позивача та відповідача надати письмові пояснення, щодо фактів та обставин, викладених в поясненні опонента, що подані в судовому засіданні 15.02.11р., зобов'язав позивача надати письмове пояснення щодо Клопотання відповідача від 15.02.11р. про застосування трирічної позовної давності, а також зобов'язав Прокуратуру міста Києва ознайомитись з поданими сторонами в судовому засіданні 15.02.11р. письмовими поясненнями та з клопотанням про застосування трирічної позовної давності, та надати суду своє документально обґрунтоване пояснення по суті спору з врахуванням вищенаведених пояснень та клопотання, а також з врахуванням Постанови від 05.10.10р. Вищого господарського суду України.
В судовому засіданні 01.03.11р. представником відповідача подані додаткові пояснення на позов, а представником позивача подані письмові заперечення на клопотання про застосування строку позовної давності.
Представник прокуратури 01.03.11р. в судовому засіданні письмових пояснень не подав, проте усно заперечив проти позову.
В судовому засіданні 01.03.11р. судом було оголошено перерву на 15.03.11р.
В судовому засіданні 15.03.11р. судом було оголошено перерву на 22.03.11р.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам та прокуратурі за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Сторони та прокуратура були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.
Представники Позивача у судових засіданнях підтримували викладені у позові обставини, та просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представники Відповідача у судових засіданнях заперечували проти позову та просили в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Представники Прокуратури міста Києва в судових засіданнях підтримували заперечення відповідача.
В судовому засіданні 22.03.11р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін та прокуратури, оглянувши надані сторонами оригінали документів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд -
29 травня 2001 року між позивачем (Клієнт) та відповідачем (Банк) (разом - сторони), був укладений Договір доручення № К-4 (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі -Договір), згідно п. 1.1 якого позивач доручає відповідачу, а відповідач приймає доручення за винагороду від свого імені, але в інтересах та за рахунок Клієнта купити на вторинному ринку цінні папери - прості на пред'явника акції ВАТ “Інвестиції. Технології. Організація” номінальною вартістю 1 000,00 грн. без ПДВ кожна у кількості від 2500 до 3000 штук за ціною не більше 1 200,00 грн. без ПДВ за одну акцію.
Згідно з п. 2.1 Договору позивач зобов'язався після підписання Договору перерахувати Банку грошові кошти в розмірі 3 000 000,00 грн.
Відповідно до п. 2.2 Договору Банк зобов'язався після перерахування Клієнтом коштів купити на вторинному ринку цінних паперів акції та передати їх позивачу.
Передача Банком Клієнту куплених акцій фіксується Актами прийому передачі цінних паперів, у яких зазначається кількість акцій, що передаються, вартість придбання, та винагорода Банка (п. 2.3 Договору).
Судом встановлено, що позивач виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за Договором та перерахував відповідачу 3 000 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №585 від 31.05.2001р. (копія в матеріалах справи).
Позивач стверджує, що не спростовано відповідачем, що за період від початку дії Договору та станом на час розгляду даного спору відповідач не приступив до виконання своїх обов'язків за Договором, не придбав акції і не передав їх позивачу.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 25.03.2010р. на адресу відповідача надіслав вимогу про виконання останнім взятих на себе зобов'язань за Договором у семиденний строк з дня пред'явлення такої вимоги (копія в матеріалах справи). Факт надсилання відповідної вимоги на адресу відповідача підтверджується описом про вкладення у цінний лист та чеком про оплату такої відправки (копії в матеріалах справи). В матеріалах справи відсутні докази надання відповідачем відповіді на вищевказану вимогу або задоволенні її вимог.
Враховуючи наведене, позивач просить суд розірвати договір доручення №К-4 від 29.05.2001р. та стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 5 511 869,64 грн., з них 3 000 000,00 грн. - основного боргу і 2 511 869,64 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, а також враховуючи вказівки Постанови від 05.10.10р. Вищого господарського суду України, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу УРСР (тут і надалі -в чинній на час укладення Договору редакції) за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу УРСР повірений зобов'язаний виконати дане йому доручення відповідно до вказівок довірителя.
Як було встановлено судом, між сторонами 29 травня 2001 року був укладений Договір доручення № К-4, згідно п. 1.1 якого позивач доручає відповідачу, а відповідач приймає доручення за винагороду від свого імені, але в інтересах та за рахунок Клієнта купити на вторинному ринку цінні папери - прості на пред'явника акції ВАТ “Інвестиції. Технології. Організація” номінальною вартістю 1 000,00 грн. без ПДВ кожна у кількості від 2500 до 3000 штук за ціною не більше 1 200,00 грн. без ПДВ за одну акцію.
Судом встановлено, що на виконання Договору доручення № К-4 від 29.05.2001 позивачем 31.05.2001 перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 3000000,00 грн., і, оскільки умовами Договору та нормами Цивільного кодексу УРСР не встановлено іншого, то саме з часу перерахування грошових коштів в сумі 3000000,00 грн. у кредитора (Позивача) виникло право пред'явити вимогу до Відповідача про виконання зобов'язання за Договором щодо придбання акцій.
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу УРСР, договір доручення припиняється, крім загальних підстав припинення договорів, також внаслідок: 1) скасування його довірителем; 2) відмови повіреного; 3) смерті довірителя або повіреного, визнання будь-кого з них недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 4) припинення юридичної особи, що бере участь у договорі.
В матеріалах справи відсутні докази, що Договір доручення було припинено з підстав, передбачених ст. 392 Цивільного кодексу УРСР.
Разом з тим, відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (який набрав чинності з 01.01.2004) визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
В пункті 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Враховуючи вищенаведені умови Договору на норми Цивільного кодексу УРСР, що діяли станом на час укладення Договору, судом встановлено, що оскільки саме з часу перерахування грошових коштів 31.05.2001р. в сумі 3 000 000,00 грн. у кредитора (Позивача) виникло право пред'явити вимогу до Відповідача про виконання зобов'язання за Договором, то до спірних правовідносин щодо строку позовної давності мають застосовуються норми Цивільного кодексу УРСР.
Згідно із ст. 71 Цивільного кодексу УРСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки, і відповідно до ст. 75 цього ж кодексу позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Згідно положень ст. 76 Цивільного кодексу УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 85 Цивільного кодексу УРСР порядок обчислення строків позовної давності та інших строків, встановлених цим Кодексом, визначається статтями 86 і 87 Цивільного процесуального кодексу Української РСР.
Відповідно до ст.ст. 86 і 87 ЦПК Української РСР, строки, встановлені в законі або призначені судом, обчислюються роками, місяцями і днями. Строк може визначатись також вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Останній день строку триває до 24 години.
Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що перебіг строку позовної давності відповідно до 86 і 87 ЦПК Української РСР розпочався після перерахування грошових коштів 31.05.2001р. в сумі 3 000 000,00 грн., тобто з 01.06.2001р. та відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР закінчився 01.06.2004р. о 24й годині.
Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу УРСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Водночас, якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про визнання угод недійсними (постанова Верховного Суду України від 25.05.2004 у справі № 14/278).
Проте Позивачем при розгляді даного спору не доведено суду поважності причин пропуску строку позовної давності.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи вищенаведене, оскільки Позивачем не доведено суду поважності причин пропуску строку позовної давності, то порушене право не підлягає захистові, а отже вимоги позивача про розірвання договору доручення №К-4 від 29.05.2001р. та стягнення 3 000 000,00 грн. - основного боргу і 2 511 869,64 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, задоволенню не підлягають через сплив строку позовної давності.
Відповідно ст. 49 ГПК України, на користь Позивача відносяться та йому не відшкодовуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення з позовом до Господарського суду міста Києва.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя І.О.Домнічева
Повне рішення складено 29.03.11р.