"23" березня 2011 р. Справа № 37/34-10
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І. , суддя Шутенко І.А.
при секретарі Міракові Г.А.
за участю представників сторін:
позивача -не з'явився
третьої особи на стороні позивача -не з'явився
відповідача -Гримайло Н.Р. -за довіреністю від 29.12.2010р.
третьої особи на стороні відповідача -не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача, ТОВ “Лізингова компанія-Гарант” м. Одеса (вх. № 501 Х/2)
на рішення господарського суду Харківської області від 18.11.2010 р.
по справі № 37/34-10
за позовом ТОВ “Лізингова компанія - Гарант”, м. Одеса
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ВАТ “Київський завод гумових та латексних виробів”, м. Київ
до відповідача ПАТ “УкрСиббанк”, м. Харків
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Харківській обл., м. Харків
про визнання недійсним договору, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія-Гарант" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання недійсним Кредитного договору № 11216318000, укладеного 17.09.2007 р. між ТОВ "Лізингова компанія-Гарант" та АКІБ "УкрСиббанк".
Рішенням господарського суду Харківської області від 18.11.2010 р. (суддя Доленчук Д.О.) в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, зокрема, що використання кредиту, наданого в іноземній валюті здійснювалось у гривневому еквіваленті, а також тим, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Крім того, суд першої інстанції зазначає, що операції з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребують індивідуальної ліцензії.
Позивач з рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 18.11.2010р. у справі №37/34-10 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення проігнорував його доводи стосовно того, що на момент укладення оспорюваного кредитного договору відповідач не мав достатніх правових підстав для здійснення операцій з валютними цінностями, що, на думку позивача, є підтвердженням недійсності кредитного договору від 17.09.2007 р. на підставі ст. 203,215 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з посиланням на його законність та обґрунтованість.
Управління Національного банку України в Харківській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Харківської області залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення. Також зазначає, що банк за умови наявності письмового дозволу та банківської ліцензії має право здійснювали розміщення іноземної валюти на валютному ринку та здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Представники позивача та третіх особ у судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Позивач клопотанням від 21.03.2011р. №01-21/03 просить відкласти розгляд справи у зв'язку з тим, що його представник з 21.03.2011р. знаходиться у щорічній основній відпустці.
Вказане клопотання відхиляється судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, оскільки розгляд даної справи вже був відкладений за клопотанням позивача ухвалою апеляційного господарського суду від 02.03.2011р., строк розгляду апеляційної скарги, встановлений частиною 1 ст.102 ГПК України, закінчується 02.04.2011р. та позивач не був позбавлений права уповноважити іншу особу на представництво своїх інтересів у судовому процесі.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав свої заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
У відповідності до вимог ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
17.09.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія - Гарант»і Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»укладений Кредитний договір № 11216318000 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Банк (відповідач у справі) зобов'язався надати позичальнику (позивачу), а позичальник зобов'язався прийняти (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 373000,00 доларів США, у порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 1883650грн. за курсом Національного банку України на день укладення цього договору.(т. І, а.с.11-15)
Позивач зобов'язався здійснювати повернення кредиту щомісячно, починаючи з наступного місяця після отримання кредиту, не пізніше останнього робочого дня місяця в розмірі 10361,11 доларів США.(п.1.2.2. Договору а.с.11).
Цільове призначення кредиту визначено у п. 1.4 Договору, а саме: на придбання лінії по виробництву вигнутих рукавів.
Відповідно до п. 1.2.1 Договору, надання кредиту здійснюється у термін з 17.09.2007р. по 16.09.2010р. Кредитні кошти надаються траншами згідно листа позичальника (позивача у справі).
Пунктом 8.1 Договору відповідач підтвердив, що має всі необхідні дозволи і ліцензії, необхідні для видачі та обслуговування кредиту за наданим Договором.
У позовній заяві позивач зазначає, що на виконання умов договору ним було здійснено повернення кредитних коштів у розмірі 243052,89 доларів США з них 168766,65 доларів США -тіло кредиту та 74286,24 доларів США -проценти за користування кредитними коштами.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Національним банком України було видано АТ «УкрСиббанк»банківську ліцензію від 24.12.2001р. № 75 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»а також Дозвіл № 75-3 на право здійснення операцій, зазначених пунктом 1-4 частини другої та частини четвертої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а саме на право здійснення операцій з валютними цінностями(том І, а.с.54, 55).
На підставі заяви №10 від 26.09.2007р. про продаж іноземної валюти або банківських металів позивач доручив банку здійснити продаж отриманої в кредит іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі. Гривневий еквівалент від продажу іноземної валюти був перерахований на рахунок позичальника в гривнях, а потім, на підставі платіжного доручення № 40 від 26.09.2007р. позивач перерахував 2148662,90 грн. ВАТ "Київський завод гумових та латексних виробів".
Отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що використання кредиту, наданого в іноземній валюті, здійснювалося у гривневому еквіваленті.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. При цьому нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій,
має право здійснювати операції та угоди, зокрема з валютними цінностями.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(надалі - Декрет) передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:
- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Водночас, відповідно до п. 1.5. Порядку видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004р. № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004р. за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Як вже було зазначено вище, відповідачем була отримана банківська ліцензія Національного банку України № 75 від 28.10.1991 р. на право здійснення банківських операцій. Крім того, був отриманий письмовий дозвіл Національного банку України № 75-3 від 09.11.2002р., відповідно до якого відповідач має право на здійснення операцій з валютними цінностями (п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»)
Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія необхідна лише у випадку, якщо термін і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Проте, на теперішній час чинним законодавством України не встановлено терміни і суми кредитів і іноземній валюті як кредитів їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.
Пунктом 8.12. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007р. № 200, передбачено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.
У відповідності до п. 5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.07 2001 р. № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. за № 15-93.
Відповідно до п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджених Постановою Правління Національного банку України та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.08.2001р. за № 730/5921 за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати, зокрема, операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Як правомірно встановлено місцевим господарським судом, у відповідача наявна банківська ліцензія № 75, видана 24.12.2001р. Національним банком України на здійснення операцій, визначених частиною 1 та пунктами 5 -11 частини 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та дозвіл Національного банку України № 75-3 від 09.11.2002р., що надає право відповідачу розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто здійснювати операції з кредитування.
Також, відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»під терміном кошти розуміються гроші у національній та іноземній валюті чи їх еквівалент.
Крім того постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007р. затверджено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту, де, зокрема, згідно з п.2.1, п.3.1 та п.3.8, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору:
- перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту ;
- попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач ;
- надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.
Згідно ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, незалежно від виду валюти, яка використовується. Кошти в розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»- це гроші у національній та іноземній валюті або їх еквівалент. Частиною 1 ст. 49 вказаного закону розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.
Статтею 533 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Зокрема, ч.2 ст. 524 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
У листі (роз'ясненні) № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009р. щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті наданого Національним банком України, також зазначено, що відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже, положення Цивільного кодексу України надають право за домовленістю сторін визначати в іноземній валюті грошовий еквівалент зобов'язання.
Таким чином, посилання скаржника на обмеження використання іноземної валюти на території України, є безпідставними, оскільки Конституція України та нормативно правові акти України не забороняють використання грошової одиниці іноземної держави на території України.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:
1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Враховуючи те, що при укладенні спірного договору сторонами дотримано вимоги, передбачені ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, волевиявлення сторін на укладання оспорюваного кредитного договору № 11216318000 від 17.09.2007р. було вільним, оскільки позичальник надав всі необхідні для отримання кредиту документи, з яких випливає, що він мав намір отримати кредит саме в іноземній валюті, то правові підстави для визнання договору недійсним -відсутні.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 18.11.2010р. у справі № 37/34-10 прийнято у відповідності з матеріалами справи, фактичними обставинами справи, нормами матеріального та процесуального права.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення у даній справі, у зв'язку з чим рішення господарського суду Харківської області від 18.11.2010р. у справі №Б-37/34-10 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати за апеляційною скаргою покладаються на заявника апеляційної скарги - ТОВ “Лізингова компанія-Гарант”.
Керуючись ст.ст. 99, 101 п.1 ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
1.Апеляційну скаргу ТОВ “Лізингова компанія-Гарант”, м. Одеса залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду Харківської області від 18.11.2010р. у справі № 37/34-10 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Здоровко Л.М.
суддя Бородіна Л.І.
суддя Шутенко І.А.
Головуючий суддя Здоровко Л.М.
Суддя Бородіна Л.І.
Суддя Шутенко І.А.