"05" квітня 2011 р.Справа № 6/203/09-НР
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Бєляновського В.В.,
Суддів: Мирошниченко М.А., Шевченко В. В.,
при секретарі - Риковій О.М.
за участю представників:
Від позивача: ОСОБА_1
Від 1 відповідача: не з'явився
Від 2відповідача: не з'явився
Від 3 відповідача: Суворова Ю.І.
Від ІІІ осіб: не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Шелтон”
на рішення господарського суду Миколаївської області
від 01 грудня 2010 року
у справі № 6/203/09-НР
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_3
до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Шелтон”;
2. Закритого акціонерного товариства „Сімекс”;
3. Малого приватного підприємства „Принцеса”
за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: КП „Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації”, ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю „Принцеса енд компані”
про визнання недійсними угод,
У липні 2009 року приватний підприємець ОСОБА_3 звернулася до господарського суду Миколаївської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Шелтон", закритого акціонерного товариства "Сімєкс", малого приватного підприємства "Принцеса" про визнання недійсними з дати підписання таких угод:
- договору купівлі-продажу нежитлової будівлі -магазину літ. А-1, загальною площею 234,5 м2, розташованої по АДРЕСА_2, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Шелтон" і закритим акціонерним товариством "Сімекс" 14 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Жовтневого нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 за № 910;
- договору купівлі-продажу нежитлових приміщень -продовольчого магазину, підвалу та кулінарії, літ. А-2, загальною площею 985,3 м2, розташованого на першому поверсі будівлі по АДРЕСА_3, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Шелтон" і закритим акціонерним товариством "Сімекс" 14 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Жовтневого нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 за № 909;
- договору купівлі-продажу нежитлових приміщень -ресторану, літ. А-2, загальною площею 500,3 м2, розташованого на другому поверсі будівлі по АДРЕСА_3, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Шелтон" і закритим акціонерним товариством "Сімекс" 14 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Жовтневого нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 за № 914;
- договору купівлі-продажу нежитлової будівлі -магазину, літ. А-1, загальною площею 234,5 м2, розташованого по АДРЕСА_2, укладеного між закритим акціонерним товариством "Сімекс" та малим приватним підприємством "Принцеса" 17 жовтня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5 за № 1023;
- договору купівлі-продажу нежитлових приміщень -продовольчого магазину, підвалу та кулінарії, літ. А-2, загальною площею 985,3 м2, розташованого на першому поверсі будівлі по АДРЕСА_3, укладеного між закритим акціонерним товариством "Сімекс" та малим приватним підприємством "Принцеса" 17 жовтня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5 за № 1027;
- договору купівлі-продажу нежитлових приміщень -ресторану, літ. А-2, загальною площею 500,3 м2, розташованого на другому поверсі будівлі по АДРЕСА_3, укладеного між закритим акціонерним товариством "Сімекс" та малим приватним підприємством "Принцеса" 17 жовтня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5 за № 1021, посилаючись на те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Шелтон" незаконно набуло право власності на спірні приміщення, на підставі рішення Первомайської селищної ради від 18 січня 2005 року № 1, яке в судовому порядку визнано недійсним.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 06.11.2009 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Спірні договори визнано недійсними з дати їх укладення.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2010 року рішення місцевого суду скасовано, позов залишено без розгляду.
Постановою Вищого господарського суду України 07.07.2010 року зазначені рішення та постанова були скасовані з мотивів порушення судами норм ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду даної справи господарський суд Миколаївської області ухвалив рішення від 01.12.2010 року (суддя - Міщенко В.І.), яким позов задовольнив, оспорювані договори купівлі - продажу визнав недійсними з дати їх укладення.
Вважаючи зазначене рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим і таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, ТОВ „Шелтон” подало до Одеського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові. При цьому скаржник, зокрема, вказує те, що рішення господарського суду Миколаївської області від 12.04.2007р. у справі № 9/182/07, за яким як вказано в оскаржуваному рішенні суду визнано право власності на спірні об'єкти за позивачем, на момент розгляду даної справи оскаржено до апеляційного суду, у зв'язку з чим відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України не набрало законної сили. Таким чином, посилання місцевого суду на те, що право власності позивача на спірні об'єкти нерухомості не потребує доказування, є спірним. Водночас, ТОВ „Шелтон” право власності на спірні об'єкти набуло на законних підставах і його правовстановлювальні документи на спірне майно повністю відповідають вимогам закону. Всупереч зазначеному місцевий суд ухвалив рішення, яке ґрунтується тільки на договорі купівлі -продажу від 31.03.2004р., укладеному між ПП ОСОБА_3 та ПП „Ремис - Центр”, який не має юридичної сили на підставі ст.ст. 210, 657 ЦК України, оскільки нотаріально не посвідчений та не зареєстрований у державному реєстрі.
Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників судового процесу не надходили.
Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони та треті особи були повідомлені заздалегідь належним чином, проте відповідачі та треті особи двічі не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду. Нез'явлення представників відповідачів та третіх осіб в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними в справі матеріалами згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників позивача та МПП „Принцеса”, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Предметом даного спору є вимоги позивачки визнати недійсними з дати укладення укладені між відповідачами три договори купівлі -продажу нерухомого майна від 14.09.2006р., за умовами яких ТОВ „Шелтон” продало, а ЗАТ „Сімєкс” купило відповідно будівлю магазину, загальною площею 234,5 кв.м., розташовану по АДРЕСА_2, нежитлові приміщення продовольчого магазину, підвалу та кулінарії, загальною площею 985,3 кв.м., розташовані на першому поверсі по АДРЕСА_3, нежитлові приміщення ресторану, загальною площею 500,3 кв.м., розташовані на другому поверсі по вул. Заводській, 17 в смт. Первомайське, Жовтневого району Миколаївської області, а також три договори купівлі -продажу нерухомого майна від 17.10.2006р., за умовами яких ЗАТ „Сімєкс” продало, а МПП „Принцеса” купило вищевказані об'єкти нерухомого майна.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивачка посилається на те, що вона на підставі договору купівлі -продажу нежитлових приміщень від 31.03.2004р. купила у приватного підприємства „Ремис - Центр” нежитлові приміщення: магазину загальною площею 234,5 кв.м., ресторану загальною площею 500 кв.м. на другому поверсі та продовольчого магазину на 1 поверсі і підвалу загальною площею 985 кв.м., розташовані по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3. Оскільки продавець ухилявся від нотаріального оформлення договору купівлі -продажу від 31.03.2004р., то рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.04.2007 року вказаний договір було визнано дійсним і за нею визнано право власності на зазначені нежитлові приміщення. Але, звернувшись в Миколаївське МБТІ з заявою про реєстрацію права власності на вказані об'єкти нерухомості вона 22.05.2007 року одержала рішення реєстратора про відмову в реєстрації з тих причин, що право власності на ці об'єкти вже зареєстровані за іншою особою на підставі договору купівлі -продажу від 17.10.2006р. Підставами для визнання оспорюваних договорів купівлі -продажу нерухомого майна недійсними позивачка вказує наступні обставини: ТОВ „Шелтон” незаконно набуло право власності на спірні нежитлові приміщення на підставі рішення Первомайської селищної ради від 18.01.2005р. № 1, яке визнано нечинним в судовому порядку. А тому, на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України позивачка просила задовольнити позов.
Задовольняючи позов місцевий господарський суд на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що оскільки ТОВ „Шелтон” не набуло право власності на спірні нежитлові приміщення у встановленому законом порядку, то у нього не було правових підстав укладати 14.09.2006 року договори купівлі -продажу спірних приміщень з ЗАТ „Сімєкс”, так як згідно з ст. 319 ЦК України лише власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном. В зв'язку з цим, на підставі ч. 3 ст. 215 ЦК України суд визнав оспорювані договори купівлі -продажу недійсними, не застосовуючи правові наслідки недійсності правочину, встановлені ст. 216 ЦК України.
Проте, з такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитися не може, оскільки вони зроблені без аналізу та врахування даних, що містяться в матеріалах справи, та вимог закону, що регулює спірні правовідносини. Окрім того, зміст оскаржуваного рішення місцевого суду свідчить про те, що воно практично дослівно переписано з попереднього судового рішення від 06.11.2009 року по даній справі, скасованого постановою Вищого господарського суду України від 07.07.2010 року, що не відповідає конституційному принципу законності судочинства.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Статтею 54 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує.
Як вже було зазначено вище, предметом даного судового спору є вимога позивачки визнати недійсними з дати укладення шість договорів купівлі -продажу на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, за якими позивачка не є стороною; обґрунтована дана вимога тим, що ТОВ „Шелтон” незаконно набуло право власності на спірні приміщення на підставі рішення Первомайської селищної ради від 18.01.2005р. № 1, яке визнано нечинним в судовому порядку.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Отже, виходячи із наведених приписів, позивачка, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсними договори купівлі-продажу, не будучи їх стороною, зобов'язана довести, яким чином оспорювані нею договори порушують (зачіпають) її права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивачки.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивачки, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання її прав та інтересів.
Разом з тим, як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, позивачка не зазначила чим порушуються саме її права наявністю оспорюваних нею договорів купівлі-продажу, та не обґрунтувала, у зв'язку з чим саме вона звернулася з позовом у даній справі, а лише стверджує про невідповідність оспорюваних нею договорів нормам цивільного законодавства.
Однак, уявлення позивачки про невідповідність оспорюваних договорів нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання таких договорів недійсними в судовому порядку, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.
Проте, місцевий господарський суд розглядаючи дану справу та визнаючи оспорювані договори купівлі -продажу недійсними на підставі ч. 3 ст. 215 ЦК України вищевикладене залишив поза увагою та фактично ухилився від дослідження та правової оцінки вказаних обставин, які мають істотне значення для справи.
Окрім того, згідно з приписами ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини; інші юридичні факти.
Частиною 1 ст. 209 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Частиною 1 ст. 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Частиною 1 ст. 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Частиною 3 ст. 640 ЦК України визначено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
За вимогами ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
З наявних у справі матеріалів вбачається, що у порушення наведених вимог закону договір купівлі -продажу спірних нежитлових приміщень був укладений позивачкою з приватним підприємством „Ремис - Центр” 31.03.2004 року у простій письмовій формі (наслідком якої є нікчемність даного договору згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України) та лише у наступному рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.04.2007 року по справі № 9/182/07 вказаний договір було визнано дійсним. Оскільки зазначене рішення господарського суду про визнання договору купівлі -продажу нерухомого майна дійсним прирівнюється до нотаріального посвідчення, то наступне його нотаріальне посвідчення не вимагається. Отже, вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог місцевий господарський суд повинен був з'ясувати, чи здійснено позивачкою державну реєстрацію договору купівлі -продажу від 31.03.2004р. після ухвалення судового рішення від 12.04.2007р. по справі № 9/182/07. Однак, з'ясування вказаної обставини залишилося поза увагою місцевого суду. Між тим, належних доказів, які б свідчили про те, що на виконання вимог закону позивачкою було здійснено державну реєстрацію договору купівлі -продажу від 31.03.2004р. останньою до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься. А відтак, оскільки підписаний позивачкою з приватним підприємством „Ремис - Центр” 31.03.2004 року договір купівлі -продажу спірного нерухомого майна не зареєстрований у державному реєстрі, то він є неукладеним і не створив прав та обов'язків для його сторін.
Проте, місцевий господарський суд встановлюючи обставини (факти) справи, в тому числі, і дати ухвалення, зокрема, господарським судом Миколаївської області рішення від 12.04.2007 року у справі № 9/182/07 та укладення оспорюваних договорів купівлі -продажу (14.09.2006р. та 17.10.2006р.) не звернув увагу на те, що оспорювані позивачкою договори купівлі -продажу спірного нерухомого майна були укладені взагалі ще задовго до того, як підписаний позивачкою з приватним підприємством „Ремис - Центр” договір купівлі -продажу цього майна було визнано дійсним за рішенням суду, що з урахуванням встановленого факту неукладеності вказаного договору від 31.03.2004р., тобто не набуття позивачкою цивільних прав та обов'язків на предмет даного договору, у тому числі і права на захист своїх прав як власника цього майна, відповідно, свідчить про те, що на момент укладення оспорюваних договорів купівлі -продажу права та охоронювані законом інтереси позивачки не були і не могли бути порушеними оспорюваними договорами.
При цьому, колегія суддів також враховує, що рішення господарського суду Миколаївської області від 12.04.2007р. у справі № 9/182/07 оскаржено в апеляційному порядку і на даний момент ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 року апеляційне провадження у цій справі зупинено на підставі ст. 79 ГПК України до розгляду апеляційною інстанцією апеляційної скарги на рішення господарського суду Миколаївської області від 01.12.2010 року у даній справі.
Окрім того, згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
За вимогами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частина 1 ст. 216 ЦК України містить положення, згідно з яким по недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ст. ст. 215, 216 ЦК України, незалежно від того, чи відповідає оспорювана угода вимогам закону.
Результатом задоволення такого позову буде застосування наслідків недійсності угоди, які стосуються сторін угоди і не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною оспорюваної угоди.
Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Проте, місцевий господарський суд при задоволенні позовних вимог про визнання недійсними з дати укладення оспорюваних договорів купівлі -продажу від 14.09.2006р. та від 17.10.2006р., укладених між відповідачами, на підставі ч. 3 ст. 215 ЦК України, на наведені вимоги закону уваги не звернув, не вказав навіть правову підставу, встановлену законом, на якій визнав ці договори недійсними, що потягло за собою ухвалення судового рішення, яке не відповідає вимогам закону.
З урахуванням вищенаведених правових положень та встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що приватний підприємець ОСОБА_3 необґрунтовано звернулася до господарського суду з даним позовом, а відтак позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення місцевого суду з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених у ньому висновків фактичним обставинам справи, істотного порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Згідно з ст.ст. 44, 49 ГПК України за рахунок позивачки відповідачеві підлягають відшкодуванню витрати зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 90 грн.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Шелтон” задовольнити.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 01.12.2010 року у справі № 6/203/09-НР скасувати.
У задоволенні позову відмовити повністю.
Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_3 (57232, АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Шелтон” (01601, м. Київ, Музейний провулок, 6) витрати зі сплати державного мита в сумі 90 грн.
Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ з зазначенням правильних реквізитів сторін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Мирошниченко М.А.
Шевченко В. В.