ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 39/3728.03.11
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія Уніка»
до Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія
"ІнтерТрансПоліс"
про стягнення суми боргу в порядку регресу в розмірі 5778,50 грн.
Суддя Гумега О.В.
Представники :
Від позивача Рогульська Ю.С. -представник за довіреністю №16 від 10.01.2011 р.
Від відповідача не з"явились
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія "ІнтерТрансПоліс" (відповідача) про стягнення суми боргу в порядку регресу в розмірі 5778,50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (яке, рішенням Загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Кредо-Класик», змінило свою назву на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка»), на підставі договору страхування наземного транспорту №131293/40002/0000232 від 14.04.2010 р., внаслідок настання страхової події -дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки "FORD FOCUS", реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу "ACURA MDX", реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_1 та який визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, застрахована Закритим акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія "ІнтерТрансПоліс" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ВС/5232186), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2011 р. порушено провадження у справі № 39/37 та призначено справу до розгляду на 28.03.2011 р. о 09:30 год.
Представник позивача в судовому засіданні 28.03.2011 р. подав суду документи для залучення до матеріалів справи, зокрема, копію витягу з ЄДРПОУ на відповідача станом на 01.03.2011 року, копію статуту Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка", довідку про наявність рахунків в банківських установах, надав суду письмове підтвердження про відсутність у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, справи зі спору між сторонами цієї справи, про цей же предмет і з тих же підстав та письмове підтвердження того, що такий же спір між сторонами цієї справи про цей же предмет і з тих же підстав не вирішувався раніше.
Представник відповідача в судове засідання не з"явився, вимоги ухвали суду від 09.03.2011 р. не виконав, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином.
Учасники спору вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (абз. З п. 3.6 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/37 від 09.03.2011 р. було направлене відповідачу за поштовою адресою, вказаною у позовній заяві та відповідає зазначеній в копії витягу з ЄДРПОУ станом на 01.03.2011 року. Направлення ухвали суду відповідачеві підтверджується відповідною відміткою на зворотньому боці цієї ухвали. Крім того, в матеріалах справи наявне повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідно до якого відповідач 14.03.2011 р. отримав ухвалу суду від 09.03.2011 р.
Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/37 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.
Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 28.03.2011 р. від останнього до суду не надходило.
Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.
За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
В судовому засіданні, призначеному на 28.03.2011 р., за згодою представника позивача, оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 2 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо -транспортної пригоди, в порядку регресу в розмірі 5778,50 грн.
Відносини, пов'язані із страхуванням, регулюються параграфом 2 глави 35 Господарського кодексу України, главою 67 Цивільного кодексу України, Законом України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування»(надалі -Закон України «Про страхування»), а відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - також Законом України від 01.07.2004 р. № 1961 -IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі -Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно ч. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування) (ч. 2 ст. 352 Господарського кодексу України).
Згідно ст. 5 Закону України «Про страхування», страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону України «Про страхування».
Страхування наземного транспорту (крім залізничного), відповідно до п. 6 ст. 6 Закону України «Про страхування», є видом добровільного страхування.
Відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України «Про страхування», страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відноситься до обов'язкових видів страхування, що здійснюються в Україні.
Згідно ч. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Статтею 979 Цивільного кодексу України також передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування, відповідно до ч. 1 ст. 980 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України «Про страхування», можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування), з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування), з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).
14.04.2010 р. між Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено договір добровільного комплексного страхування на транспорті № 131293/40002/0000232 (надалі -Договір).
Предметом Договору є майнові інтереси ОСОБА_2, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користування та/або розпорядженням зазначеним в договорі транспортним засобом та додатковим обладнанням, а саме: автомобілем марки "FORD FOCUS", реєстраційний номер НОМЕР_1. Відповідно до п. 1.3. Договору визначені страхові ризики, зокрема, незаконне володіння, дтп, протиправні дії третіх осіб, стихійне лихо, пожежа, інші випадки.
17.06.2010 р. по вул. Драгомирова, 4 в м. Києві (парковка) сталася дорожньо -транспортна пригода за участю автомобіля марки "FORD FOCUS", реєстраційний номер НОМЕР_1 (власник - ОСОБА_2) під керуванням ОСОБА_2, та автомобіля марки "ACURA MDX", реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_1, внаслідок порушення останнім п. 10.9 Правил дорожнього руху України. Наведене підтверджується довідкою про дорожньо -транспортну пригоду Печерського РВВС м. Києва.
ДТП сталася в результаті порушення ОСОБА_1 ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі -КУпАП), що підтверджується постановою Печерського районного суду міста Києва від 09.07.2010 р. у адміністративній справі №3-3140/10, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним за ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу на користь держави.
Відповідно до Звіту №7311 про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, складеного 14.07.2010 р. СПД ОСОБА_3, що діє на підставі сертифіката суб»єкта оціночної діяльності № 7424/08, виданого Фондом державного майна України 14.07.2008 р., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобілю марки "FORD FOCUS", реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження в ДТП складає 7154,62 грн разом з ПДВ.
На підставі страхового акта від 13.09.2010 р., складеного на підставі заяви страхувальника від 18.06.2010 р., Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка", виконуючи свої зобов'язання за договором страхування наземного транспорту №131293/40002/0000232 від 14.04.2010 р. внаслідок настання страхової події -дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки "FORD FOCUS", реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 в розмірі 6288,50 грн. згідно розрахунку СТО ТОВ Віннер Автомотів.
Статтею 27 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування»та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" перейшло в межах суми 5778,50 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив відповідачу претензію вих. №139 від 05.11.2010 року в якій просив останнього сплатити суму страхового відшкодування в розмірі 5778,50 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що транспортним засобом - автомобілем марки "ACURA MDX", реєстраційний номер НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди застрахованому у позивача автомобілю марки "FORD FOCUS", реєстраційний номер НОМЕР_1, керував ОСОБА_1, цивільно-правова відповідальність якого застрахована Закритим акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія "ІнтерТрансПоліс", що підтверджується договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ВС/5232186).
Відповідно до ст. 3 Закону України від 01.07.2004 р. № 1961 -IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Пунктом 37.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Отже, відповідно до вищенаведених норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів має обов»язок перед своїм страхувальником відшкодувати, на умовах та в межах, визначених цим Законом, шкоду, завдану останнім. Керуючись п. 37.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", такий страховик має право здійснити виплату страхового відшкодування страховику за договором майнового страхування, оскільки останній має розглядатися особою, яка за погодженням із потерпілим, надала послуги, пов»язані з відшкодуванням збитків потерпілому.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Вина ОСОБА_1, який керував автомобілем марки "ACURA MDX", реєстраційний номер НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку, що підтверджується постановою Печерського районного суду міста Києва від 09.07.2010 р. у адміністративній справі № 3-3140/10.
Цивільно-правова відповідальність вищевказаної особи застрахована Закритим акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія "ІнтерТрансПоліс" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ВС/5232186)
Відповідно до п. 4 полісу № ВС/5232186 страхувальником -особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована цим полісом є ОСОБА_1, а відтак, відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації останнім автомобіля марки "ACURA MDX", реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована Закритим акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія "ІнтерТрансПоліс".
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Вказаним полісом № ВС/5232186 передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну життю і здоров”ю (на одного потерпілого) становить 51 000,00 грн., за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 25 500 грн., франшиза (страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих, завжди зменшується на суму франшизи) -510 грн. (пункт 2 полісу № ВС/5232186).
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, особами відповідальними за завдані громадянину ОСОБА_2, власнику автомобілю марки "FORD FOCUS", реєстраційний номер НОМЕР_1, збитки, у спірному випадку є Закрите акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія "ІнтерТрансПоліс" (відповідач) відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/5232186), та ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 1188 Цивільного кодексу України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню відповідачем, як страховиком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, в частині відшкодування франшизи, передбаченої наведеним полісом № ВС/5232186).
З урахуванням наведеного суд вважає, що до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування наземного транспорту №131293/40002/0000232 від 14.04.2010 р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа ОСОБА_2 мав до відповідача та ОСОБА_1, як осіб, відповідальних за завдані збитки внаслідок ДТП.
Крім того, аналогічна вищезазначеній позиції суду є позиція Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі -МТСБУ), викладену в п. 2.7 розділу ІІ Рекомендацій Дирекції МТСБУ (схвалені Президією МТСБУ 27.04.2006 р. прот. № 153), стосовно питання про право страхової компанії, яка відшкодувала своєму страхувальнику за договором майнового страхування, на компенсацію від страхової компанії, яка уклала договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за умови, що ДТП сталося з вини страхувальника останньої.
Відповідно до ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Основними завданнями МТСБУ є, зокрема, збирання необхідної інформації про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення та внесення пропозицій щодо удосконалення механізму здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (п. 39.2.4 ст. 39).
Відповідно до ст. 1 п. 1.19. Статуту Моторного (транспортного) страхового бюро України, для досягнення мети діяльності та виконання основних завдань Бюро має право в межах чинного законодавства України розробляти та затверджувати рішеннями органів управління Бюро документи (далі - внутрішні нормативні документи), що є обов'язковими для виконання членами Бюро та Дирекцією Бюро.
Відповідно до п. 7.2. (п.п. ї) Статуту Моторного (транспортного) страхового бюро України члени Бюро зобов'язані, зокрема, дотримуватись порядку укладення та виконання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, порядку надання фінансових гарантій та забезпечення платоспроможності, відповідно до чинного законодавства та рішень органів управління Бюро.
Враховуючи викладене, за встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія "ІнтерТрансПоліс" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" 5778,50 грн. в порядку регресу підлягають задоволенню в повному обсязі.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач в судове засідання без поважних причин не з»явився, належних доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав, станом на час вирішення спору в судовому порядку виплати суми у розмірі 5778,50 грн. не здійснив, доказів зворотнього суду не представив.
Згідно ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 102,00 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 352, 354 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 16, 20, 979, 980, 993, 1187, 1188, ст.ст. 1, 4, 5, 6, 7, 16, 27 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування», ст.ст. 3, 5, 6, 15, 22, 29, 37, 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 1, 22, 33, 44, 47, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІнтерТрансПоліс»(04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 13Є; код ЄДРПОУ 31451838, р/р 26509001126 в АБ «Експресбанк», МФО 322059), а у разі відсутності - з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (01106, м. Київ, вул. Рейтарська, 37, код ЄДРПОУ 20033533, п/р 26500455 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335) 5778 (п»ять тисяч сімсот сімдесят вісім) грн. 50 коп. як відшкодування шкоди в порядку регресу, 102 (сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тидцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Гумега О. В.
Дата підписання повного рішення 29.03.2011 року