2-547/11
14.03.2011року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:
головуючого -судді Плахотнюк К.Г.
при секретарі Мовчан О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири, вселення, зобов»язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою,
встановив:
22.06.2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири, вселення, зобов»язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2, ними за рахунок спільних коштів була придбана чотирьох кімнатна квартира №15 за адресою -АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 28.09.2008 року, що був укладений від імені відповідача. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22.05.2009 року їх шлюб було розірвано. Його пропозиції про вирішення питання щодо поділу мана набутого під час шлюбу відповідачем не прийняті. Зважаючи на те, що у договорі купівлі-продажу зазначеної квартири єдиним покупцем є його колишня дружина, усі правовстановлюючі документи на квартиру знаходяться в останньої, відповідно вона може без його на те згоди розпорядитися на власний розсуд зазначеним майном, яке є нашою сумісною власністю. Крім того, відповідач з січня 2009 року одноособово володіє та користується їх с спільною власністю, у такий спосіб порушує його права співвласника. Просив визнати за ним право власності на 1\2 частину квартири №15 за адресою -АДРЕСА_1, вселити його до квартири, зобов»язати відповідача не чинити йому перешкоди у користуванні спірною квартирою.
У судовому засіданні позивач заявлений позов підтримав, просив задовольнити його позовні вимоги до ОСОБА_2 у повному обсязі.
Представник відповідача, заявлений позов визнала частково. Зазначені позивачем обставини щодо придбання спірного майна не заперечувала, просила визнати за позивачем право власності тільки на 1\3 частину квартири №15 за адресою -АДРЕСА_1, посилаючись на те, що позивач не надає відповідачу матеріальної допомоги на утримання їх дочки.
Заслухавши учасників судового розгляду справи, перевіривши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення заявлених позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони у справі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, 18.08.1995 року уклали шлюб. Після укладення шлюбу дружині було присвоєно прізвище - ОСОБА_2 (а.с.10).
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня 2009 року шлюб сторін у справі було розірвано. Після реєстрації розірвання шлюбу між чоловіком ОСОБА_1 і дружиною ОСОБА_2 у відділі РАЦСу Голосіївського РУЮ у м. Києві, їй присвоєно прізвище -ОСОБА_2.
23.09.2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 (а.с.34-35).
Відповідно до вимог ст. 60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування є об»єктом права спільної сумісної власності.
Відповідно до положень глави 8 СК України, а саме ст.69, 70 цього Кодексу;
дружина і чоловік мають право на поділ майна , що належить їм на праві спільної сумісної власності.;
у разі поділу майна, що є об»єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
З огляду на те, що в судовому засіданні встановлено відсутність будь-якої домовленості між сторонами у справі щодо спірного майна, представник відповідача у справі визнала, що його придбано під час перебування сторін у справі в офіційно зареєстрованому шлюбі та проживання однією сім»єю з позивачем, відповідно у суду наявні підстави для висновку, що квартира №15, за адресою -АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та підлягає поділу в рівних частинах.
За правилами ч. 3 ст. 70 СК України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
У судовому засіданні, представник відповідача, визнавши обставини зазначені позивачем, а саме -придбання спірного майна під час перебування сторін у шлюбі та належність його на праві спільної сумісної власності колишньому подружжю, визнала за позивачем право тільки на 1\3 частину спірної квартири з посиланням на те, що позивач у справі не надає матеріальної допомоги на утримання їх з відповідачем дочки, що проживає з останньою.
Позивач не визнав у судовому засіданні обставини на які послалася представник відповідача щодо не надання ним колишній дружині матеріальної допомоги на утримання дочки. Стверджував, що остання не бажає отримувати від нього допомогу на утримання дочки. Заперечував з приводу визнання судом за колишньою дружиною права власності на 2\3 частини квартири, що є предметом спору з тих підстав, що вона утримує їх спільну дочку, а він не надає їй матеріальної допомоги.
Належних доказів на підтвердження того, що позивач у справі ухиляється від надання матеріальної допомоги відповідачу на утримання їх спільної дочки, представник відповідача суду не надала, в установленому законом порядку не вказала на них.
З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для збільшення частки відповідача у спільному майні, що є також власністю і позивача за правилами ч. 3 ст. 70 СК України.
Крім того, судом встановлено, що між сторонами у справі склалися неприязні стосунки, на час вирішення спору позивач не проживає у спірній квартирі, просить вселити його та зобов»язати відповідача не чинити йому перешкод у користуванні власністю.
З приводу зазначених позовних вимог, представник відповідача не заперечувала, відповідно суд приходить до висновку про необхідність їх задоволення за правилами ч.1 ст.369 ЦК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60,63,69,70СК України, ст.ст.368,369 ЦК України, ст. ст. 10,60,88,200,213,215 ЦПК України, суд -
вирішив:
позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири, вселення, зобов»язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину квартири №15 за адресою -АДРЕСА_1.
Вселити ОСОБА_1 до квартири №15 за адресою -АДРЕСА_1.
Зобов»язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні квартирою №15 за адресою -АДРЕСА_1.
Скасувати ухвалу суду від 10 вересня 2010 року про накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою -АДРЕСА_1.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя: