Рішення від 25.03.2011 по справі 2-1/11

Справа № 2-1/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2011 року м. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області

у складі: головуючого- судді Меженнікової С.П.

при секретарі Шаргородській М.В.

З участю позивача ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача -ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя ,-

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2009 року ОСОБА_1 звертаючись з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 просив визнати за ним та за відповідачами по 1/3 частині садиби за адресою: АДРЕСА_3, вказуючи, що даний будинок є їх з відповідачкою спільною сумісною власністю і в період шлюбу істотно збільшився в своїй вартості внаслідок грошових затрат.

В ході судового розгляду позивачем неодноразово уточнювалися позовні вимоги, остаточно позивач просить визнати за ним та за відповідачкою ОСОБА_3 право власності на ј частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_3 Чернігівського району та області та на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 900 кв.м. та на Ѕ частину земельної ділянки загальною площею 1500 кв.м., що знаходяться на території села Іванівка Іванівської сільської ради Чернігівського району та області (а.с.252).

Позовна заява ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя в частині позовних вимог до ОСОБА_5, ухвалою суду від 28 квітня 2010 року залишена без розгляду ( а.с.141).

ОСОБА_5, ухвалою суду від 28.04.2010 року залучено до участі в справі в якості третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог (а.с.143).

Позивач та його представник в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, при цьому посилалися на обставини, викладені в позовній заяві. Додатково пояснили, що доказами істотного збільшення в цінності спірного домоволодіння внаслідок грошових затрат позивача є висновок експерта щодо визначення вартості домоволодіння та фотокартки, які знаходяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3, яка є також законним представником неповнолітнього ОСОБА_5 ( третьої особи на стороні відповідача) та її представник позов не визнали, посилаючись на письмові заперечення в матеріалах справи ( а.с.253-254). Вважають, що фактично у 2000 році відбувся договір міни, а не договір купівлі-продажу трикімнатної квартири, оскільки дана квартира була набута в період шлюбу сторін за майно -двокімнатну квартиру, яка належала на праві власності ОСОБА_3 та її сину. А тому у сторін не виникло право спільної сумісної власності. В задоволенні позову просили відмовити в зв»язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Представник органу опіки та піклування в судове засідання не з»явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причину неявки не повідомив( а.с.251).

Вислухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріли справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

За змістом ст.ст. 22,28 КпШС України та ст.ст. 60, 70 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка визнаються рівними.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 червня 1999 року, відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, шлюб розірвали 01 березня 2008 року ( а.с.10,78).

За час перебування у шлюбі сторони придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка згідно договору купівлі-продажу від 04 травня 2000 року була оформлена в Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації на ОСОБА_3 та її сина ОСОБА_5 в рівних частинах. Продаж вчинено за 17 749 гривень. Зазначена квартира була куплена у ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, яка діяла від себе та від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_11, які в свою чергу купили в цей же день у відповідачки ОСОБА_3, яка діяла від себе та неповнолітнього сина ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 за 9 470 грн. (а.с.130,32,42).

Суд приймає до уваги твердження відповідача ОСОБА_3 про те, що отримані від продажу двокімнатної квартири кошти в сумі 9 470 грн. були внесені нею на придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1, оскільки угоди укладалися одночасно. Дані твердження відповідачки не спростовані позивачем та його представником і підтверджуються сукупністю інших доказів, а саме довідкою Другої Чернігівської державної нотаріальної контори на а.с.69, з якої вбачається, що договір продажу двокімнатної квартири був зареєстрований державним нотаріусом в реєстрі за № 3-1230, а договір купівлі трьохкімнатної квартири за № 3-1234, отже відповідачка перед купівлею трьохкімнатної квартири мала кошти від продажу двокімнатної квартири, крім того, відповідно до рішення виконавчого комітету Деснянського району м. Чернігова № 89 від 24.04.2000р. на а.с.134 (зворот), опікунська рада надавала дозвіл ОСОБА_10 на продаж вказаної вище трьохкімнатної квартири в зв»язку з купівлею одночасно двокімнатної квартири ОСОБА_3 по АДРЕСА_2

В той же час суд не може погодитися з твердженнями відповідача, що насправді відбувся не договір купівлі-продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_1, а договір міни. Зазначені твердження відповідачки спростовуються довідкою Другої Чернігівської державної нотаріальної контори на а.с.69 та копією договору купівлі -продажу на а.с.130, з яких вбачається, що відповідачка продала двокімнатну квартиру по АДРЕСА_2 за 9 470 грн., а придбала трикімнатну квартиру по АДРЕСА_1 за 17 749 грн.

Доводи позивача про те, що двокімнатна квартира по АДРЕСА_2 у м. Чернігові була придбана ним з відповідачкою у 1998 році за їх спільні кошти, а тому є їх спільним майном, суд не може прийняти до уваги, оскільки вони в порушення ст.60 ЦПК України не підтверджені доказами. З довідки КП Чернігівського міжміського бюро технічної інвентаризації вбачається, що дана квартира придбана відповідачкою до реєстрації шлюбу з позивачем і належала на праві власності їй та її сину в рівних частинах (а.с.69). Отже, оскільки сторони в період придбання відповідачкою вказаної вище двокімнатної квартири не перебували у шлюбі, право спільної сумісної власності на це майно відповідно до ст. 22 КпШС України не виникло.

Також позивачем не доведено в судовому засіданні, що за час їх з відповідачкою шлюбу цінність спірного будинку збільшилась внаслідок саме його грошових затрат. Докази, на які він посилався -висновок експерта щодо визначення вартості спірного майна та фотокартки, не містять інформації що предмета доказування, а тому не можуть бути належними доказами по даним обставинам.

Таким чином, квартира АДРЕСА_1 придбана сторонами за час шлюбу за кошти -17 749 грн. з яких 9 470 грн. належали особисто ОСОБА_3 та її дитині ОСОБА_5 Інша частина коштів -8 279 грн. є спільною сумісною власністю подружжя, на частину якої позивач має право претендувати.

Відповідно до договору міни, укладеного приватним нотаріусом ОСОБА_12 11 грудня 2001 року та зареєстрованого в реєстрі за № 6968, квартиру АДРЕСА_1 відповідачкою ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_5 в порядку обміну було передано ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 в обмін на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та дві земельні ділянки, загальною площею 0,48 га, що знаходиться на території села Іванівка, Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (а.с.12).

Право власності на зазначене домоволодіння, згідно договору міни, було зареєстровано за ОСОБА_5 та ОСОБА_3 по Ѕ частині за кожним. (а.с.90). Також на підставі договору міни були видані 17 квітня 2002 року два Державні акти на право приватної власності на землю площею 0,24 га на ім»я ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с.40-41).

Позивач просить визнати за ним право власності на спільне сумісне майно подружжя, а саме на Ѕ ідеальну частину житлового будинку з господарськими спорудами та земельні ділянки, які було придбано лише на ім»я відповідачки ОСОБА_3

Виходячи зі змісту п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р.«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягають поділу ( ст.ст.60,69 СК, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до ч.ч.2,3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які за законом не можуть їм належати (виключені із цивільного обороту), незалежно від того, на ім»я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Отже, незважаючи на те, що за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на спірний будинок в Ѕ частині та право власності на земельні ділянки, загальною площею 0,24 га, що розташовані на території с. Іванівка, позивач ОСОБА_1 із цієї частки має право претендувати на свою Ѕ частку у спільній сумісній власності подружжя. Сторонами за час шлюбу були вкладені кошти у трьохкімнатну квартиру по АДРЕСА_1 у м. Чернігові, в сумі 13014 грн. (без врахування коштів дитини -4735) із яких належить ОСОБА_3 8 874,50 грн.(4735 (особисті кошти) + 4139,50 (1/2 сумісної власності), а 4139,50 -ОСОБА_1 Виходячи із даних розрахунків, частка ОСОБА_1 в спірному майні, отриманому в порядку обміну за вказану вище 3-х кімнатну квартиру, становить 4/25 частини, а частка ОСОБА_3 - 17/50 частини.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що із Ѕ частки спірного майна, зареєстрованого на ім»я ОСОБА_3, за ОСОБА_1 належить визнати право власності на 4/25 частини домоволодіння по АДРЕСА_3 Чернігівського району і області, а за ОСОБА_3 -на 17/50 частини. В таких же частках підлягає виділенню кожному з подружжю і земельні ділянки загальною площею 0,24 га, що розташовані на території с. Іванівка Іванівської сільської ради,

Відповідно до положень ч.4 ст.120 Земельного кодексу України, при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, понесені і документально підтверджені судові витрати підлягають присудженню позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213-215 ЦПК України, ст. 368 ЦК України, ст. ст. 60, 68, 69, 70 Сімейного кодексу України, ст.ст. 87,89,120 Земельного кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 4/25 частини житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 Чернігівського району, Чернігівської області.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 17/50 частину житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 Чернігівського району, Чернігівської області.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 4/25 частини земельної ділянки, що знаходиться в межах земельної ділянки площею 0.24 га, розташованої на території с. Іванівка Іванівської сільської ради на яку ОСОБА_3 17 квітня 2002 року виданий Державний акт на право приватної власності на землю.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 17/50 частини земельної ділянки, що знаходиться в межах земельної ділянки площею 0.24 га, розташованої на території с. Іванівка Іванівської сільської ради на яку їй 17 квітня 2002 року виданий Державний акт на право приватної власності на землю.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Чернігівської області через Чернігівський районний суд Чернігівської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С. П. Меженнікова