01.03.2011 Справа № 5008/120/2011
за позовом публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Київ, відділення „Закарпатська регіональна дирекція”, м. Ужгород
до відповідача 1 товариства з обмеженою відповідальністю „Карпат-Вин Еталон”, с. Мужієво, Берегівський район
до відповідача 2 товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне Українсько-Американське підприємство „Сільськогосподарська виробничо-переробна компанія „Берег-Фудс”, м. Берегово
про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів
Суддя О.В. Васьковський
Представники:
від позивача - Штець В.О. -начальник юридичного відділу (дов. №546/11.5.2 від 30.07.10)
від відповідача 1 -Островська Д.В. (дов. від 01.11.10)
від відповідача 2 -Ленько А.Ю. (дов. від 08.11.10 №08/11)
СУТЬ СПОРУ: публічне акціонерне товариство „ВТБ Банк”, м. Київ, відділення „Закарпатська регіональна дирекція”, м. Ужгород (далі -позивач) звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Карпат-Вин Еталон”, с. Мужієво, Берегівський район (далі -відповідач 1) та до товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне Українсько-Американське підприємство „Сільськогосподарська виробничо-переробна компанія „Берег-Фудс”, м. Берегово (далі -відповідач 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №02-09/14/Б-01 від 31.08.10.
Позивач доводить, що договір купівлі-продажу цінних паперів №02-09/14/Б-01 від 31.08.10 не відповідає вимогам законодавства з наступних підстав: по-перше, відповідачі всупереч ст.1, ч.ч.1,3 ст.16, ч.ч.2, 8, 9 ст.17 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок”, п.1 рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 29.10.2002 р.№321, не мали відповідних ліцензій на здійснення операції, пов'язаної з обігом цінних паперів; по-друге, простий вексель, серії АА №1627965 від 08.10.2010 р., який виступає в якості платежу за договором купівлі-продажу цінних паперів №02-09/14/Б-01 від 31.08.10 виданий з дефектом форми та не має вексельної сили, оскільки не підписаний головним бухгалтером ТзОВ „СУАП Берег-Фудс”, що суперечить вимогам ст.5 Закону України „Про обіг векселів в Україні”; по-третє, відповідач 2 уклав договір купівлі-продажу цінних паперів №02-09/14/Б-01 від 31.08.10 за наявності заборгованості по сплаті кредиту та відсотків за кредитними договорами №020 SK від 29.10.10, №021 KL від 21.08.07 №022 KL від 04.09.07, що суперечить положенням ст.165 Господарського кодексу України, де встановлено, що суб'єкти господарювання можуть придбавати акції та інші цінні папери, зазначені в цьому кодексі, за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит, якщо інше не встановлено законом.
Відповідач 1 заперечує повністю позовні вимоги з наступних підстав: по-перше, позивач на день звернення з позовною заявою не набув статусу кредитора у справі про банкрутство відповідача 2, а відтак, згідно ст.1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у нього відсутнє право на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів; по-друге, у договорі купівлі-продажу цінних паперів №02-09/14/Б-01 від 31.08.10 відповідач 1 (продавець) діяв через АТ „КомінвестБанк” (на підставі договору доручення на виконання разового замовлення за №02-09/14/01 від 31.08.10 та довіреності від 31.08.10), яке має ліцензію на здійснення професійної діяльності з торгівлі цінними паперами (брокерська діяльність) серія АВ №534094 від 11.06.10, що видана Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; по-третє, чинне законодавство не пов'язує дійсність договору купівлі-продажу цінних паперів з правильністю їх заповнення. Також, як вбачається з довідки ТзОВ СУАП „СГВПК „Берег Фудс” від 07.02.11 посада головного бухгалтера з 01.02.10 у штатному розписі цього товариства відсутня, і правом підпису на фінансово-господарських документах та право діяти від імені товариства має виключно директор; по-четверте, ТзОВ СУАП „СГВПК „Берег Фудс”, не порушувало положення ст.165 ГК України, оскільки це товариство ніяких векселів не купляло, а вексель використовувався, як засіб платежу
Відповідач 2 також повністю заперечує позовні вимоги з обґрунтуванням наступних підстав: по-перше, позивач на день звернення до суду не набув статусу кредитора у справі №5/116 про банкрутство ТзОВ СУАП „СГВПК „Берег-Фудс” у зв'язку із чим, оспорюваний договір жодним чином не може стосуватися його прав та обов'язків, з підстав та мотивів обраних позивачем. Позовні вимоги позивача щодо матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах не містять підстав для правового захисту, оскільки не містять документально підтверджених і обґрунтованих пояснень того, які саме його майнові або немайнові права порушено, чи не визнано, чи оспорено відповідачами шляхом укладення договору купівлі-продажу цінних паперів, а також які ж саме права позивача підлягають чи будуть поновлені внаслідок задоволення позову; по-друге, у спірній ситуації відсутні правові підстави вважати порушеними приписи ч.ч. 8, 9 ст.17 Закону України „Про цінні папери і фондовий ринок” оскільки стороною (продавцем) договору купівлі-продажу цінних паперів №02-09/14/Б-01 від 31.08.10 виступало ТзОВ „Карпат-Вин Еталон” від імені якого діяло АТ „КомінвестБанк” (на підставі договору доручення на виконання разового замовлення за №02-09/14/01 від 31.08.10 та довіреності від 31.08.10), яке має ліцензію на здійснення професійної діяльності з торгівлі цінними паперами (брокерська діяльність) серія АВ №534094 від 11.06.10, видану Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; по-третє, стверджує, що товариство вексель не купляло, а використовувало його як засіб платежу згідно додаткової угоди про зміни договору №09-14/б-01 купівлі-продажу цінних паперів від 31.08.10; по-четверте, вексель серії АА №1627965 від 08.10.10, підписаний лише керівником товариства, оскільки відповідно до штатного розпису від 01.09.10 посада головного бухгалтера у товаристві відсутня.
Заслухавши пояснення представник сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив:
31.08.10 відповідач 1 (продавець) та відповідач 2 (покупець) уклали договір купівлі-продажу цінних паперів №02-09/14/Б-01 від 31.08.10 (далі -договір). Предметом договору є обов'язок продавця відповідача 1 передав у власність відповідача 2 цінні папери: прості імені акції публічного товариства „Будівельна корпорація „Європа-Азія-Україна”(емітент) у бездокументарній формі у кількості 241 000 шт., за ціною (договірна) 13,32 грн. (1 шт.) на загальну вартість 3 210 120 грн.
Від імені відповідача 1 (продавця) у договорі діяв АТ „КомінвестБанк” на підставі договору доручення на виконання разового замовлення за №02-09/14/01 від 31.08.10 та довіреності від 31.08.10.
Платіж за цінні папери, як то передбачено п.4.1. договору, відповідач 2 здійснив шляхом передачі відповідачу 1 простого векселя, серії АА №1627965 від 08.10.10 номінальною вартістю 3 210 120,00 грн. векселедавцем якого виступає ТзОВ СУАП „СГВПК „Берег Фудс”.
Проаналізувавши обставини справи та дослідивши подані сторонами докази, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання а також на захист свого інтересу який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює право на захист та способи захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно д п.17 Пленуму Верхового суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009 № 9 вимоги про визнання правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.
Позивач не є стороню договору, недійсність якого є предметом позовних вимог. Водночас поданий позивачем позов, не мотивований наявністю порушеного права з посилання на норму закону чи охоронюваних законом інтересів, які пов'язані із правовою нормою, а відтак і необхідністю застосовувати обраний спосіб захисту цивільних прав та інтересів.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся з кредиторським вимогами у справі про банкрутство №5/116 до боржника, який є одночасно відповідачем 2 у даній справі. Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 10.02.11 у справі №5/116 за заявою американської компанії „Хелтекс Контінентал Інк”, Дове. США порушено провадження у справі про банкрутство ТзОВ СУАП „СГВПК „Берег Фудс” та введено процедуру розпорядження майном. На момент звернення з даним позовом, вимоги позивача, як кредитора у справі про банкрутство №5/116 судом не визнані і перебувають на розгляді господарським судом.
Звернення позивача із кредиторськими вимогами у справі про банкрутство ТзОВ СУАП „СГВПК „Берег Фудс” теж не можна вважати підставою подання позову про визнання недійсним договору, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2, оскільки положення Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не передбачають право осіб, які звернулися з кредиторськими вимогами у процедурі розпорядження майном, оскаржувати підстави за якими визнані кредиторами інші суб'єкти господарювання, у даному випадку це відповідач 1 - ТзОВ „Карпат-Вин Еталон”.
Водночас розглянувши підстави позовних вимог, якими позивач доводить недійсність договору укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частини 1, 2, 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачають, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З аналізу змісту спірного договору вбачається, що сторонами у момент укладення спірного договору додержано всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Стаття 1 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок” визначає обіг цінних паперів, як вчинення правочинів, пов'язаних з переходом прав власності на цінні папери і прав за цінними паперами, за винятком договорів, що укладаються під час розміщення цінних паперів.
У відповідності до ч.ч.2, 3 ст.16 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок” торгівля цінними паперами відноситься до професійної діяльності на фондовому ринку та здійснюється виключно на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Водночас, згідно із ч.8 ст.17 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок” не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами, зокрема, провадження юридичними особами на підставі договорів комісії або договорів доручення купівлі-продажу (обміну) цінних паперів через торговця цінними паперами, який має ліцензію на провадження брокерської діяльності, а також на підставі договорів купівлі-продажу або міни, укладених безпосередньо з торговцем цінними паперами.
Від імені відповідача 1 у договорі діяло АТ „КомінвестБанк” на підставі договору доручення на виконання разового замовлення за №02-09/14/01 від 31.08.10 та довіреності від 31.08.10, яке як встановлено у ході судового розгляду має ліцензію на здійснення професійної діяльності з торгівлі цінними паперами (брокерська діяльність) серія АВ №534094 від 11.06.10, видана Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
У зв'язку із цим, доводи позивача, що укладений договір суперечить ст.1, ч.ч.1,3 ст.16, ч.ч.2, 8, 9 ст.17 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок”, п.1 рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 29.10.02 №321, є безпідставними.
Не знайшли свого належного підтвердження доводи позивача щодо порушення ст.5 Закону України „Про обіг векселів в Україні”, наслідком якого є визнання недійсним договору. Так, вказаною нормою встановлено, що вексель підписується від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. У разі якщо вексель підписується уповноваженою особою, до тексту векселя включається посилання на внутрішній документ юридичної особи, відповідно до якого уповноважена особа має право підписувати вексель. Підписи скріплюються печаткою. Проте, як вбачається із наданої відповідачем 2 довідки від 07.02.11, посада головного бухгалтера з 01.02.10 у штатному розписі цього товариства відсутня, і правом підпису на фінансово-господарських документах та право діяти від імені товариства має виключно директор.
Слід також звернути увагу, що чинне законодавство не пов'язує дійсність договору купівлі-продажу, з правильністю оформлення векселя, який виданий, відповідно до ст.4 Закону України „Про обіг векселів в Україні”, для оформлення грошового боргу. Такий вексель має значення самостійного зобов'язання, як по формі так і по змісту, і пов'язаний з договором купівлі-продажу своїм виникненням, виключно лише у частині виконання грошового зобов'язання яке з цього договору виникло.
Не відповідають фактичним обставинам справи доводи позивача про порушення при укладенні договору ч.1 ст.165 ГК України, якою встановлено, що суб'єкти господарювання можуть придбавати акції та інші цінні папери зазначені в цьому кодексі, за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків, та відсотків за банківський кредит, якщо інше не встановлено законом. При цьому відповідач надає докази та доводить існування у відповідача 2 простроченої заборгованості (кредит та проценти) за кредитними договорами №020 SK від 29.10.10, №021 KL від 21.08.07 №022 KL від 04.09.07.
Аналіз змісту договору не підтверджує доводи про те, що він суперечить положенням ч.1 ст.165 ГК України. Як вбачається з угоди про зміну до договору №09-14/Б-01 купівлі-продажу цінних паперів від 31.08.10 розрахунки по даному договору проводяться між відповідачем 1 (покупцем) та відповідачем 2 (продавцем) протягом 5 (п'яти) років з дати підписання даного договору. Оплата вартості придбаних цінних паперів здійснюється покупцем щорічно рівними частинами із грошових коштів, які залишаються у покупця після сплати податків та процентів по банківським кредитам. Платіж за ЦП може бути зроблено шляхом вексельного платежу. Підписання акту про вексельний платіж є підтвердженням згоди покупця та продавця на проведення такого разрахунку. Крім того, слід врахувати, що наведене положення ч.1 ст.165 ГУ України містить імперативне обмеження щодо використання коштів, тобто здійснення фактичних розрахунків за придбані акції та інші цінні папери, а не заборону на укладення правочинів предметом яких є акції та інші цінні папери. Також слід відзначити, що доказів використання коштів по договору всупереч положенням наведеного законодавчого положення позивачем не надано.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Як вбачається із вищенаведеного, у ході судового розгляду, позивачем не доведено права чи інтересу, яке підлягає захисту та підстав недійсності договору купівлі-продажу цінних паперів №02-09/14/Б-01 від 31.08.10, сторонами якого є відповідач 1 та відповідач 2.
За таких обставин, у позові слід відмовити повністю.
Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 1, 15, 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
у позові відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Васьковський
Повний текст рішення виготовлено та підписано 11.03.11.