83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
22.03.11 р. Справа № 37/86
Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245
до Відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1
про: стягнення за договором оренди №703/2000 від 16.11.2000р. заборгованості в розмірі 7821,13грн. та пені в розмірі 120,20грн.
за участю уповноважених представників:
від Позивача - ОСОБА_2 (за довіреністю 389 від 20.09.2010р.);
від Відповідача - не з'явився
Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.
У судовому засіданні 22.03.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (далі - Відповідач) про стягнення за договором оренди №703/2000 від 16.11.2000р. заборгованості в розмірі 7821,13грн. та пені в розмірі 120,20грн.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди №703/2000 від 16.11.2000р. з орендної плати за період з квітня 2009р. по 6 грудня 2010р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір №703/2000 від 16.11.2000р. з додатковими угодами та додатками, розрахунок орендної плати, акт приймання-передавання від 16.11.2010р., договір №2 про внесення змін до договору №703/2000 від 16.11.2000р., акт прийому-передачі (повернення) майна від 0612.2010р., витяг з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 8, 10, 18, 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 526, 530, 599, 611, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 232 Господарського кодексу України.
Позивачем разом із позовною заявою надана заява про забезпечення позову №10-14-02416 від 03.03.2011р.(а.с.а.с.32, 33), якою він просить вжити заходів до забезпечення позову, шляхом заборони Відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення підприємницької діяльності.
Позивач надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.38, 39).
Відповідач у судове засідання без пояснення причин не з'явився, своєї позиції по суті розглядуваного спору до відома суду не довів, доказів сплати стягуваних сум або відсутності відповідного грошового зобов'язання з інших підстав не надав, хоча належним чином був повідомлений про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвали за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.а.с.30, 31), достовірність яких (відомостей) презюмується положеннями ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”.
Обізнаність Відповідача про судовий розгляд підтверджується повідомленнями про вручення ухвал суду з відмітками про отримання (а.с.а.с.34, 35).
Позивач у судовому засіданні 22.03.2011р. підтримав заявлений позов у повному обсягу, вимагаючи вирішення справи за наявними документами в цьому засіданні.
Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані Відповідачем документи та його неявка без пояснення причин у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не вливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для відкладання розгляду справи.
Дійсно судом було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду своєї позиції по суті заявлених вимог з наданням підтверджуючих доказів (у разі наявності), а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання Відповідача здійснювати свої процесуальні права.
Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд
16.11.2000р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідач (Орендар) укладено договір оренди №7003/2000 (а.с.а.с.16-19), згідно п.п.1.1, 7.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 69,1кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2, що знаходиться на балансі та не увійшло до статутного фонду Старобешівської ТЕС ВАТ „Донецькобленерго”, для здійснення торгівлі продовольчими товарами (без акцизної групи), строком до 16.11.2005р.
Згідно п. 2.2. договору Орендар вступає у строкове платне користування майном в термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акту приймання-передачі.
Відповідно до умов розділу 3 договору встановлені грошові зобов'язання Орендаря з щомісячної сплати орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України із розрахунку 69,23грн. без ПДВ за місяць з щомісячним інфляційним коригування не пізніше 10 числа місяця до державного. Розрахунок орендної плати викладений у додатку №2 до договору оренди. (а.с.21). своєчасна та повна сплати орендних платежів п. 5.1.2. договору віднесена до обов'язків орендаря.
16.11.2000р. об'єкт оренди був переданий Відповідачу, про що сторонами складений відповідний акт приймання-передачі (а.с.20).
18.06.2007р. та 08.04.2010р. між сторонами укладені додаткові угоди, якими внесені зміни та доповнення до істотних умов договору (а.с.а.с.22,24) відносно розміру орендної плати.
Договором № 2 від 10.09.2010р. (а.с.27) сторонами внесені зміни до договору оренди відносно визначення мети використання - розміщення торгівельного об'єкту з продажу товарів підакцизної групи) та збільшено розмір орендної плати до 301,74грн. (за базовий місяць - лютий 2008р.).
Відповідні зміни відображені сторонами у додатках №3 і №4 до договору оренди - розрахунку орендної плати та акту приймання-передачі (повернення) майна (а.с.а.с. 28, 29).
06.12.2010р. об'єкт оренди був повернутий Відповідачем балансоутримувачу, про що складено відповідний акт приймання-передачі (а.с.29).
Позивачем на адресу Відповідача було направлено лист №20-06-03-11783 від 17.02.2011р., яким просив погасити наявну заборгованість за договором, що підтверджується реєстром на відправку замовних рекомендаційних листів №3128(11) (а.с. 13) та копією квитанцій від 21.02.2011р.(а.с. 14). Це лист був отриманий Відповідачем згідно відмітки на повідомленні про вручення поштового відправлення 24.02.2011р. (а.с.39).
Згідно наданого Позивачем розрахунку орендної плати за договором оренди №703/2000 від 16.02.2011р. (а.с.а.с.11, 12) за підписом начальника відділу обліку орендної плати станом на 17.02.2011р. у Відповідача існує заборгованість з орендної плати за період з квітня 2009р. по 06.12.2010р. включно в сумі 7821,13грн., а також нарахована пеня за період з 04.08.2010р. по 17.02.2010р. в сумі 120,2грн., на примусовому стягнення яких наполягає Позивач.
Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, ухилившись від підписання (з зауваженнями або без) розрахунку заборгованості (а.с.а.с.11, 120, який був надісланий разом із листом від 17.02.2011р. (а.с.15).
Суд розглядає справу в контексті позовних вимог, викладених у позовні заяві, оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги є грошовими, пов'язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення зобов'язань за договором оренди), а їх сумісний розгляд не перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, враховуючи наступне:
Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов'язань та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення нарахованих пені.
Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами господарського законодавства, зокрема - Законом України „Про оренду державного та комунального майна” та Цивільним кодексом України, а також - умовами договору оренди №703/2000 від 16.11.2000р.
Застосування до правовідносин за договором оренди, укладеним до набрання чинності Господарського і Цивільного кодексів України (01.01.2004р.), положень вказаних нормативних актів зумовлено тривалістю вказаних правовідносин, спірним періодом формування заборгованості, що припадає на час дії означених кодексів та приписами ст. 5, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України і п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України та відтворюють положення ст.ст. 4, 151 Цивільного кодексу УРСР, діючого на момент укладання договору.Як встановлено ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України за користування майном на умовах оренди орендар (наймач) має сплачувати орендну плату.
Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір оренди №703/2000 від 16.11.2000р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.
Враховуючи визначену в п. 7.1 договору дату закінчення строку його дії - 16.11.2005р., пояснення позивача (а.с.38), а також - приписи ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст.764 Цивільного кодексу України і умови п. 7.5. договору, укладені в перебігу його дії додаткові угод, суд, за відсутністю в матеріалах справи належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів продовження орендних правовідносин у інший спосіб, або їх припинення після закінчення строку запереченнями сторони проти продовження або заявою про внесення змін, дійшов висновку, що орендні правовідносини між сторонами двічі автоматично продовжувалися і після 16.11.2005р., але до 06.12.2010р., коли майно згідно ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України було повернуто з оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як встановлено ч. 1 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Таким чином, Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення платежів з орендної плати не пізніше 10 числа наступного за звітним періодом місяця на користь Державного бюджету відповідно до умов п. 3.1. договору №703/2000 від 16.11.2000р. за період користування, у тому числі - з квітня 2009р. по 6 грудня 2010р.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Між тим, як вбачається із матеріалів справи, і належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів протилежного (у тому числі - припинення грошових зобов'язань у інший, аніж виконання, спосіб) виконання грошових зобов'язань, за визначений Орендодавцем період користування (формування стягуваної заборгованості) не було здійснено у повному обсягу орендних платежів, що кваліфікується судом як порушення відповідних грошових зобов'язань у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам Відповідач - таким, що їх прострочив відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.
Перевіривши правильність розрахунку позовних вимог в цій частині, суд задовольняє їх у повному обсягу - в сумі 7821,13грн.
Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі - сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.
Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.
Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тоді як штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення плати відповідно сформульована безпосередньо у п. 3.3. договору оренди, вимоги ст. 180 Цивільного кодексу УРСР, які відтворені в ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 цього Кодексу є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.
Приймаючи до уваги висновок щодо наявності заборгованості Відповідача, яка сформувалась протягом вказаного Позивачем періоду нарахування, тривалість прострочення платежу, суд, з урахуванням визначення розміру заявленої до стягнення пені із дотриманням ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, та за період стягнення, визначений із урахуванням меж, передбачених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, здійснивши перерахунок за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог про стягнення пені у повному обсягу - в сумі 120,20грн.
Суд відмовляє у задоволені клопотання про вжиття забезпечувальних заходів від 03.03.2011р. (а.с.32), оскільки всупереч ст.ст. 4-3, 33 Позивачем не надано жодних доказів існування обставин, з якими можна було б пов'язувати ймовірність утруднення або унеможливлення виконання судового рішення, тоді як доведення існування таких обставин є обов'язковою умовою застосування таких заходів за змістом ст. 66 цього Кодексу. Зокрема, з наданого Позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наразі не вбачається, що Відповідачем прийнято рішення про припинення свого статусу підприємця.
Судові витрати згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідача та підлягають стягненню на користь бюджету, оскільки Позивач звільнений від сплати судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1,4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13511245) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) про стягнення за договором оренди №703/2000 від 16.11.2000р. заборгованості в розмірі 7821,13грн. та пені в розмірі 120,20грн. задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь державного бюджету (р/р 31113094700356, код бюджетної класифікації 22080300 УДК у Старобешівському районі Головне управління державного казначейства України у Донецькій області ЄДРПОУ 34687368, МФО 834016) заборгованість в розмірі 7821,13грн. та пені в розмірі 120,20грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь державного бюджету державне мито в розмірі 102,00грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
У судовому засіданні 22.03.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 28.03.2011р.
Суддя Попков Д.О.