29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"15" лютого 2011 р.Справа № 13/2123-10 (1/36)
За позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 смт Глибока Чернівецької області
до публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” м. Київ
про визнання недійсним договору невідновлюваної кредитної лінії № 3 від
10.05.2007 р.
Суддя Матущак О.І.
За участю представників сторін:
позивача: не з'явився
відповідача: Забродський О.С. по довіреності №02-04/919 від 08.12.2010р.
Рішення приймається 15.02.2011 р., оскільки в судовому засіданні 14.02.2011 р. оголошувалась перерва.
Позивач звернувся до господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до відповідача - ВАТ „Акціонерно-комерційний банк „Укрсоцбанк” м. Київ про визнання недійсним договору невідновлювальної кредитної лінії № 3 від 10.05.2007р., укладеного між позивачем і відповідачем про надання кредиту, зміст якого суперечить Конституції України та Цивільному кодексу України.
Ухвалою вказаного суду від 08.07.2010 р. порушено провадження у справі № 1/36.
Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 20.09.2010 року матеріали даної справи надіслано за підсудністю господарському суду Хмельницької області .
При передачі вказаної справи за підсудністю господарський суд Чернівецької області враховував те, що відповідно до наказу першого заступника голови правління АКБ „Укрсоцбанк” від 11.03.2009р. № 111 Чернівецьку обласну філію АКБ „Укрсоцбанк” було реорганізовано в Чернівецьке відділення Хмельницької обласної філії АКБ „Укрсоцбанк”. Згідно положення про Чернівецьке відділення Хмельницької обласної філії АКБ „Укрсоцбанк”, останнє є структурною одиницею акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк”, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство „Укрсоцбанк”, обліковується на балансі Хмельницької обласної філії АКБ „Укрсоцбанк”, не є юридичною особою та не наділене правом здійснювати повноваження сторони у справі від імені банку (юридичної особи). Довіреністю від 23.06.2010 року начальнику Чернівецького відділення Хмельницької обласної філії ПАТ „Укрсоцбанк” уповноважено лише укладати від імені банку договори, угоди, подавати відповідні заяви, запити, повідомлення тощо, вчиняти інші дії, пов'язані із виконанням цієї довіреності, проте, права здійснювати повноваження сторони у справі від імені банку також не надано.
Натомість, положенням про Хмельницьку обласну філію АКБ „Укрсоцбанк” згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 05.07.2010р. такій філії надано право користуватися від імені банку усіма процесуальними правами відповідної сторони процесу у справі, зокрема, відповідача.
За таких обставин, зважаючи на приписи ч. ч. 1, 2, 4 ст. 15 та ч. 4 ст. 28 ГПК України та те, що даний спір пов'язаний саме з діяльністю Чернівецького відділення, що входить до складу Хмельницької обласної філії АКБ „Укрсоцбанк”, якій надано повноваження здійснювати процесуальне представництво ПАТ „Укрсоцбанк” як сторони у даній справі, справу №1/36 передано за територіальною підсудністю до господарського суду Хмельницької області за місцезнаходженням Хмельницької обласної філії ПАТ „Укрсоцбанк”.
Позивачем подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного господарського суду, який своєю постановою від 25.10.2010р. ухвалу господарського суду Чернівецької області від 20.09.2010 р. у справі № 1/36 залишив без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
03.12.2010 р. ухвалою господарського суду Хмельницької області справу прийнято до свого провадження та враховано, що спір про підсудність недоречний, оскільки вступила у чинність з цього приводу постанова апеляційної судової інстанції у відповідності до ст. 105 ГПК України.
Таким чином, позивач у позові та додатковому письмовому обґрунтуванні, поданому у попередньому судовому засіданні вважає, що зміст укладеного договору суперечить нормам чинного законодавства.
Зокрема, ст.ст. 6, 627 та 628 ЦК України передбачають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.
Ст. 198 ГК України передбачає, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно зі ст. 533 ЦК України, валютою виконання грошового зобов'язання є гривня. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Виняток встановлено тільки ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України, зокрема, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, установлених законом.
Закон України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” встановлює порядок здійсненні розрахунків в іноземній валюті на території України за імпортно-експортними операціями резидентів України при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності та для забезпечення виконання їх зобов'язань перед нерезидентом.
Особливості надання кредитів в іноземній валюті від нерезидентів встановлено Указом Президента України „Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства” від 27.06.1999 р. № 734/99.
Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затверджене
постановою Правління НБУ від 17.06.2004 р. № 270, встановлює порядок отримання резидентами кредитів в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам.
Інших нормативно-правових актів, які б визначали порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті між резидентами України, не існує.
Стаття 35 Закону України „Про Національний банк України” передбачає, що гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.
Згідно ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань. Пункт 2 ст. 1 цього ж Декрету дає визначення валютних операцій, тобто до них відносить операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.
Частина 4 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” визначає, що уповноважені банки зобов'язані купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів, які випливають з абзаців четвертого, п'ятого, шостого підпункту "а" п. 4 ст. 5 цього Декрету. Абзац четвертий підпункту "а" п. 4 ст. 5 цього Декрету зазначає, що п. 4 ст. 4 цього Декрету застосовується до платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій. В той час, як у даному випадку банк проводив закупівлю іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку для погашення зобов'язань позивача перед самим же банком.
У зв'язку з цим, на думку позивача випливає, що при здійсненні розрахунків між резидентами єдиним законним платіжним засобом є тільки національна валюта. Зобов'язання повинно бути виражене у гривні завжди, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Що ж стосується виконання зобов'язання, то воно здійснюється тільки в національній валюті. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти, встановленої НБУ, на день платежу.
В кредитному договорі сума зобов'язання зазначена тільки в іноземній валюті. Зобов'язання виконувалось тільки в іноземній валюті відповідно до умов договору, що є порушенням вищевказаних норм законодавства. Тобто зміст договору кредиту, яким керувався позивач при виконанні кредитного зобов'язання перед банком вважає, що суперечить чинному законодавству України.
Крім цього вважає, що додатковою підставою визнання недійсною оспорюваної угоди є відсутність індивідуальної ліцензії у відповідача на здійснення діяльності, пов'язаної із укладанням кредитних договорів в іноземній валюті, що суперечить ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Також, позивач у позовній заяві положення п. 6.2 оспорюваного договору в частині третейського застереження вважає нікчемним та констатує той факт, що згідно ч.2 ст. 215 ЦК України визнання його судом недійсним не вимагається, тому така вимога не є предметом позовних вимог.
Відповідач у відзиві на позов поданому його представником в судовому засіданні яке відбулося 21.01.2011р. проти позову заперечував, а також просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що позивачем необґрунтовано жодним нормативно-правовим документом, правовий аналіз яких дає підстави вважати укладену кредитну операцію такою, що суперечить нормам чинного законодавства.
Безпосередньо позивач у попередньому судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог у повному об'ємі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з посиланням на обставини, викладені у відзиві на позов.
Крім зазначеного вище, розглядом матеріалів справи господарським судом встановлено наступне.
Національним банком України 16.12.1999 р. АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк” видано ліцензію № 5 з додатком № 5 із переліком банківських операцій, які має право здійснювати банк і п. 9 додатку зазначено: „кредитування юридичних та фізичних осіб та фінансовий лізинг”.
Згідно ж іншої банківської ліцензії № 5, виданої Національним банком України 29.12.2001 р. та дозволів із додатками до них № 5-1 від 29.12.2001 р., № 5-2 від 29.07.2003 р., банк має право здійснювати операції з валютними цінностями у вигляді залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
10.05.2007 р. між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк” м. Київ (відповідачем) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 смт Глибока Чернівецької області (позивачем) було укладено договір не відновлювальної кредитної лінії № 3.
Відповідно до п. 1.1. укладеного договору, кредитор (відповідач) взяв на себе зобов'язання надавати позичальнику (позивачу) грошові кошти (кредит) на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання на умовах визначених договором.
У відповідності до п. 1.1.1 договору надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами (траншами), зі сплатою 13 % річних за кредитом та комісій, в розмірі та порядку визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до вказаного договору, який є невід'ємною складовою частиною цього договору, в межах максимального ліміту заборгованості позивальника (позивача) за кредитом у сумі 99 000 доларів США, з наступним порядком надання траншів кредиту, а саме, 10.05.2007 р. у сумі 99 000 доларів США.
Згідно п. 1.1.2. погашення кредиту повинно здійснюватись відповідно до графіку, що міститься в додатку 2 до вказаного договору, який є невід'ємною складовою частиною цього договору, та з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 05.05.2017 р. на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. п. 2.3. та 2.4. зазначеного договору, нарахування процентів за користування кредитом (траншами кредиту) здійснюється у валюті наданого кредиту, щомісячно, в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі, за методом „факт/306”, де „факт” -це фактична кількість днів у періоді, за який здійснюється нарахування процентів, а „360” - умовна кількість днів у році. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.
Сплата процентів за користування кредитом (траншами кредиту) здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно не пізніше 20-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок відкритий в Чернівецькій обласній філії АКБ „Укрсоцбанк”.
Згідно п. 6.2 укладеного договору, у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони керуючись ст. 5 Закону України ”Про третейські суди”, домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею постійно діючого третейського суду при асоціації українських банків.
Крім цього, 10.05.2007 р. між сторонами було укладено договір № 1 про зміну умов договору невідновлювальної кредитної лінії, згідно якого доповнено додаток № 1 (тарифи) до договору невідновлювальної кредитної лінії № 3 від 10.05.2007 р. яким змінено тариф за ведення кредитної справи позичальника у розмірі 3% від залишку заборгованості. Цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, є невід'ємною частиною договору невідновлювальної кредитної лінії № 3 від 10.05.2007 р. та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
Враховуючи доводи та заперечення сторін, господарським судом під час прийняття рішення до уваги приймається до уваги наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ст. 627 та ч. 3 ст.533 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно ч. 2 ст. 37 Закону України „Про Національний банк України”, Національний банк не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.
У відповідності до п. 1 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 року „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (надалі-Декрет) встановлено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Пунктом 2 ст.1 Декрету розкрито визначення поняття „валютної операції”, якою також є операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України, право на проведення яких уповноважені банки отримують на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.
Пунктами 2, 4 ст. 5, підпунктами в), г) п.4 ст. 5 Декрету передбачено види ліцензій (генеральні та індивідуальні), а також підстави їх видачі Національним банком України. Вказана стаття Декрету одночасно регламентує, що:
- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;
- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії з-поміж інших, визначених Декретом валютних операцій, потребують такі операції:
- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;
Відповідно до п.п. ч.4 ст. 5 Декрету, необхідність отримання відповідачем індивідуальної ліцензії на проведення вказаної валютної операції обумовлена певним обмеженням, а саме, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Проте, позивачем всупереч ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено існування нормативного документу, який би регламентував вказані вище межі валютної операції.
Крім цього, у відповідності до ч. 2 ст. 192, ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно ч.1 ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі Законом України „Про банки і банківську діяльність”.
Статті 47 та 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Підсумовуючи зазначене вище, господарський суд приходить до висновку, що умови (положення) оспорюваного договору не суперечать нормам чинного законодавства, відповідач має право здійснювати валютні операції на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині надання кредитів та їх погашення в іноземній валюті.
Таким чином, позов не обґрунтований чинним законодавством, тому у його задоволенні належить відмовити.
Керуючись ст. ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
У задоволенні позовних вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 смт Глибока Чернівецької області до публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” м. Київ про визнання недійним кредитного договору невідновлюваної кредитної лінії № 3 від 10.05.2007р. відмовити.
Копії даної ухвали надіслати в адреси позивача та відповідача.
Оскільки в судовому засіданні 15.02.2011р. оголошувалась вступна та резолютивна частини рішення, його повний текст виготовлений та підписаний 21.02.2011р.
Суддя О.І. Матущак