Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" березня 2011 р. Справа № 5023/590/11
вх. № 590/11
Суддя господарського суду Аюпова Р.М.
при секретарі судового засідання Павленко А.В.
за участю представників сторін:
позивача - Антонюк В.М., дов. №181 від 08.10.2010р.
Представник 1-го відповідача - ОСОБА_2, дов. від 15.01.2011р.
Представник 2-го відповідача - ОСОБА_2, дов. від 15.01.2011р.
Прокурор - не з'явився;
1 Третя особа - Басов С.В., дов. від 11.11.2010р.
2 Третя особа - не з"явився;
3 Третя особа - не з'явився;
розглянувши справу за позовом Прокурор Московського району м. Харкова в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області м. ХарківТреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1. Відкрите акціонерне товариство «Трест «Південзахіденергобуд», с. Подвірки;
2. Харківська міська рада, м. Харків
3. Комунальне підприємство "Харківське міське БТІ "
до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Харків
2)Органу самоорганізації населення "Будинковий комітет "АДРЕСА_1", м. Харків
про стягнення коштів та виселення
Прокурор Московського району м. Харкова в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по Харківській області (позивач), звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів -СПДФО ОСОБА_1 (1-й відповідач) та органу самоорганізації населення “БК АДРЕСА_1”(2-й відповідач), в якому просить суд стягнути солідарно з першого та другого відповідачів суму заборгованості з орендної плати 14774,10 грн., виселити відповідачів із займаного приміщення площею 14.53 кв.м розташованого на 1-му поверсі (справа від входу) за адресою: АДРЕСА_1, а також просить покласти на відповідачів судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі займають нежитлове приміщення орієнтованої площі 14,53 кв.м, розташованому на 1-му поверсі за адресою: АДРЕСА_1 без договірних відносин з РВ ФДМУ по Харківській області, у зв'язку з чим, прокурором зроблено розрахунок орендної плати за весь період користування відповідачами державним майном з лютого 2005 року по грудень 2010 року, використовуючи постанову Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 «Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна».
Ухвалою господарського суду Харківської області від 31 січня 2011 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14 лютого 2011 року о 10:00 год.
Ухвалами господарського суду Харківської області від 14 лютого 2011 року, 28 лютого 2011 року розгляд справи відкладався.
02 березня 2011 року до господарського суду Харківської області надійшла заява (вх. № 5487), в якій прокурор, керуючись ст.. 22 ГПК України, змінює підстави для пред'явлення позову та просить суд стягнути солідарно з першого та другого відповідачів до державного бюджету збитки у розмірі 14774,10 грн., завдані самовільним використанням нежитлових приміщень позивача у власній господарській діяльності, що потягло за собою неможливість отримати доходи за звичайних обставин, якби його право не було порушено (упущена вигода).
Розглянувши зазначену заяву, суд відмовляє в її прийнятті виходячи з наступного.
Згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Проте, 14 лютого 2011 року суд розпочав розгляд справи по суті, про що оголошено судому судовому засіданні 14 лютого 2011 року та зафіксовано в протоколі судового засідання від 14 лютого 2011 року.
Враховуючи, що вказана заява про зміну підстав позову подана після початку розгляду справи по суті, суд відмовляє її прийнятті до розгляду.
Прокурор у судове засідання не з'явився, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить його підпис на повідомленні про дату, час та місце наступного судового засідання (а.с.135).
Треті особи у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Від третьої особи - Харківської міської ради надано письмові заперечення на позов (вх. № 6179), в яких просить суд розглядати справу за наявними матеріалами без участі свого представника.
У призначеному судовому засіданні 15 березня 2011 року представник позивача позов підтримував та наполягав на його задоволенні.
Присутній у судовому засіданні представник першого та другого відповідачів проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, з підстав, викладених у відзиві на позов.
Присутні в судовому засіданні 15 березня 2011 року представники позивача та відповідачів вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі прокурора та третіх осіб, пояснили, що ними надані всі документи, необхідні для розгляду по суті.
Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, при приватизації державного підприємства «Південзахіденергобуд», згідно із Законом України «Про приватизацію майна державних підприємств» із вартості цілісного майнового комплексу було вилучено вартість державного майна, до складу якого входили житлові будинки та гуртожиток АДРЕСА_1.
В плані приватизації державного підприємства «Південзахіденергобуд», затвердженого розпорядженням регіонального відділення ФДМУ по Харківській області від 08.09.1995 року №353-Р, зазначено, що гуртожиток АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі підприємства, підлягає передачі в комунальну власність, як об'єкт державної власності.
Відповідно до Положення про управління державним майном, яке не ввійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом ФДМУ та Міністерства економіки України від 19.05.1999 року № 908/68, господарське товариство повинно обліковувати на своєму балансі майно, що не ввійшло до його статутного капіталу, при цьому, відповідальність зі збереження та ефективного використання державного майна несе господарське товариство.
Рішенням загальних зборів акціонерів від 25.03.1998 року прийняті зміни до статуту в новій редакції стосовно виходу зі складу ВАТ структурного підрозділу № 16 "Житлово-комунальний відділ" і створення на його базі колективного підприємства, у зв'язку з чим, гуртожиток АДРЕСА_1 було передано на баланс новоутвореного КП «Житлово-комунальне господарство «Південзахіденергобуд». Після ліквідації у 1995 році шляхом приватизації державного підприємства Трест Південзахіденергобуд, на балансі у якого знаходилась будівля відомчого гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, фактично утворилось декілька самостійних юридичних осіб, одними з яких були КП ЖКГ «Південзахіденергобуд» та ВАТ «Трест Південзахіденергобуд». Після ліквідації державного Тресту будівля гуртожитку з мешканцями за адресою: АДРЕСА_1 не увійшла ні до одного зі статутних фондів зазначених підприємств, проте була передана на баланс КП ЖКГ «Південзахіденергобуд».
Наказом Регіонального відділення фонду державного майна України в Харківській області № 1474-п від 30.12.2004 року, доручено генеральному директору ВАТ «Трест Південзахіденергобуд» Басову С.В. в строк до 20.01.2005 року відновити на балансі товариства об'єкт державної власності - гуртожиток, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ринковою вартістю, про що повідомити регіональне відділення ФДМ України по Харківській області. Проте, зазначений наказ фактично виконано не було.
З листа Головного управління житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури № 16/878-б від 17.04.2009 року вбачається, що за інформацією Головного управління статистики в Харківській області (звіт 1-Житловонд) встановлено, що Колективне підприємство житлово-комунального господарства «Південзахіденергобуд», на балансі якого перебував зазначений гуртожиток, входить до складу підприємств-банкрутів та тих, що повністю припинили діяльність станом на 01.01.2008 року, також неможливо також визначити балансову вартість даної будівлі.
Таким чином, на час розгляду справи, зазначена будівля на баланс ВАТ «Трест Південзахіденергобуд» поставлено не було та знаходиться на балансі Колективного підприємства житлово-комунального господарства «Південзахіденергобуд».
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області № 1278 від 19.12.2007 року будівлю за адресою: АДРЕСА_1 виключено з числа гуртожитків та присвоєно статус жилого будинку, у зв'язку з чим дозволено його мешканцям закріпити за собою займану житлову площу та відкрити особові рахунки у встановленому законом порядку.
Рішенням Московської районної в м. Харкові ради від 21.08.2008 року «Про надання дозволу на створення прибудинкового комітету АДРЕСА_1», з ініціативи мешканців 23.10.2008 року було створено Орган самоорганізації населення «Будинковий комітет «АДРЕСА_1».
29.10.2008 року між Органом самоорганізації населення «Будинковий комітет «АДРЕСА_1» в особі керівника Бондаренко Олени Олексіївни, що діє на підставі Положення, з однієї сторони та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 з іншої сторони було укладено договір про співробітництво. Предметом вказаного договору є співробітництво в галузі житлово-комунальних послуг (обслуговування будинку).
Як зазначає прокурор у позовній заяві, прокуратурою Московського району м. Харкова проведено перевірку дотримання чинного законодавства України про оренду державного та комунального майна. В ході перевірки, яка проводилася спільно з представниками регіонального відділення державного майна України по Харківській області (далі - позивач), встановлено, що в нежитловому приміщенні орієнтовною площею 14,53 кв.м". розташованому на 1-му поверсі за адресою: м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, 39-Б (справа від входу), з 10 січня 2005 року по теперішній час здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 (далі-перший відповідач) Згідно наданих документів (технічний паспорт будинку) вищевказане приміщення визначено, як місце загального користування. Договір оренди на його використання не укладався. Одночасно встановлено, що з 23.10.2008 року по теперішній час в зазначеному приміщенні, також здійснює свою діяльність орган самоорганізації населення «Будинковий комітет «АДРЕСА_1» без договірних відносин з позивачем.
Натомість, прокурор вважає, що відповідачі займають приміщення орієнтовною площею 14,53 кв.м", розташованому на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 без договірних відносин, у зв'язку з чим, прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів солідарно суму заборгованості з орендної плати у розмірі 14774,10 грн. та їх виселення з займаних приміщень.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За приписами пункту 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.
За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ст. 326 Цивільного кодексу України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Разом з тим, згідно ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» цей Закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Аналогічні за змістом норми містяться у статті 283 Господарського кодексу України.
Згідно ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.
Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.
Глава 53 Цивільного кодексу України регулює загальний порядок укладення, зміни та розірвання договорів.
Відповідно до пункту 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, спірне нежитлове приміщення є комунальною власністю, тому, відносини, пов'язані з передачею в оренду спірного майна регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до приписів статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування державним та комунальним майном є договір оренди.
Згідно статті 202 Господарського кодексу України та ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, визначених законом або договором.
Статтями 610, ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, стягнення заборгованості за орендною платнею відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна» є укладений договір оренди відповідних приміщень.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано учасниками судового процесу, договорів оренди нежитлових приміщень у будинку за адресою: м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, 39Б, «орієнтовною площею 14,53 кв. м», ані з Органом самоорганізації населення «Будинковий комітет «АДРЕСА_1» (другим відповідачем у справі), ані з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 з Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Харківській області (позивачем у справі), не укладалось, тому у суду на має підстав для стягнення орендної плати з відповідачів.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що вимоги прокурора позивача про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача суму заборгованості з орендної плати у розмірі 14774,10 грн., є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні цих позовних вимог .
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на прокурора. Враховуючи, що прокурор звільнений від сплати держмита, судові витрети по даній справі не стягуються.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, , статтями 6,11,326,525,526,598,610,612,626,629,759, Цивільного кодексу України, статтями 173,193,202,283,284,285,286,Господарського кодексу України, статтями 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд -
Відмовити в прийнятті заяви прокурора (вх. №5487 від 02.03.11 р.) про зміну підстав позову.
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Аюпова Р.М.
Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України
та повний текст рішення складено та підписано 21 березня 2011 року
справа № 5023/590/11